А судді хто?
Вдивляючись і вслуховуючись у перебіг подій у залі Конституційного Суду, мимоволі згадуєш глібовські рядки. Як там далі? «Якась старенька шкапа та два дурненьких цапа». Зарізко, як до вельмиповажного зібрання на розі Жилянської і Горького (чи Антоновича?). Проте, щось тут близьке до цих слів є.
фото PHL
Уважно вивчив досьє всіх вісімнадцяти суддів. Дуже цікаво простежити за тим, коли вони скінчили учбові заклади. Троє – у 27 років, п’ятеро – у 28, двоє – у 29 і один навіть у 30 років. Судячи з усього, більшість з цих десяти вчилися на заочних чи вечірніх відділеннях. Не найкраща форма набуття знань. Сам років десять викладав заочникам і вечірникам. Люди вони беручкі і працьовиті, але гризти граніт науки їм було досить тяжко.
фото PHL
Також 10 з 18 – кандидати юридичних наук. Доктора наук – жодного. Слід нагадати, що з тих 18 суддів, що вже пішли на пенсію, було шестеро докторів наук. Щось нині «измельчал народ». Але й кандидати наук вони теж різні. Особливо це дивно виглядає у заступників голови Суду – Пшеничного і Станік. Перший з них практично жодного дня не працював у судах. Проте, у 1997 році спланував з Кабміну прямісінько до секретаріату Конституційного Суду, де шість років готував документи до засідань Суду. Жодного дня змагальної практики і одразу у судді єдиного органу конституційної юрисдикції в державі.
Валерій Пшеничний, Сюзанна Станік/фото ЕРА, PHL
Це ж стосується і не менш шановної пані Станік, у дівоцтві – Антошко. Обидва прізвища набули в останні дні аж дуже великого розголосу. Не буду вдаватися жодним чином до коментарів щодо усіляких таємничих історій щодо них, квартир і земельних ділянок, які під ці прізвища уперто підв’язують. Дивно тільки, але це дуже нагадує слова Маяковського: «Я – не я, она – не моя и, в общем, я – половой кастрат». Особливо, як це виглядало під час дискусії Єгора Соболєва з чоловіком вельмиповажної заступниці голови того ж таки Суду – Вадимом Долгановим.
фото PHLТа я за інше. Надії пані Сюзанна подавала великі, навіть університет Франка закінчила з відзнакою. Проте, вже через рік після цього винесло її на керівну хвилю. Впритул до свого входження в уряд в якості заступника міністра юстиції у 1994 році в реальній юриспруденції вона не була. А вже з серпня 1997 до весни 2002 вона – міністр юстиції. Аби зарадити пригашення скандальних справ з дивними оборудками у коломіністерській структурі, пан Кучма робить стосовно подруги своєї дружини «викид у бік» (за класифікацією законів Мерфі). Чарівна юристка сплановує у білий мерседес посла України в Швейцарії. Був же в Росії «Паша-мерседес». Ми не гірші, у нас – «Сюзанна-мерседес».
У 2004 році вже навіть подали на неї запит на агреман посла у Польщі, та сталося справжнісіньке «тпру!» З’ясувалося, що її прізвище польською означає щось з предметів жіночого туалету. Після чого вона опинилася у багатостраждальному Конституційному Суді. Знову таки без якоїсь змагальної судової практики.
Як це може бути, що обидва заступники голови цього Суду, не пройшовши не те, що усіма щаблями судових сходів, а взагалі практично і дня не просидівши у кріслі звичайного судді, їх занесло одразу на найвищу позицію в судовій ієрархії. Чи вони є знані спеціалісти в галузі конституційного обо ж державного права? Аж ніяк.
Такого ґатунку спеціалістів взагалі серед членів цього конституційного ареопагу – одиниці. Десь не більше третини. Серед тих, кого призначив ще Леонід Кучма і Верховна Рада, а таких – дев’ятеро спеціалістів, конституціоналістів з натяжкою можемо назвати лише двох.
Тому і отримали в якості судді-доповідача у цій справі пані Станік, гарного знавця всіляких кулуарних наук. Та й взагалі, весь хід процесу і все, що робиться навколо нього, є якоюсь фантасмагорією.
фото PHLЗвісно, в першу чергу це – велика, якщо не сказати неймовірна, обізнаність сторони позивачів і Кабміну з тим, що робиться в святая святих – дорадчій кімнаті суду. Друге, це як інтерпретуються дії і висловлювання членів Суду та учасників процесу. Скільки було гамору навколо заяви представника Президента Шаповала про складання повноважень після закінчення справи. Коли ж він розповів щодо причин спонуки до цього, то інтерес коаліційної сторони одразу пропав.
З’ясувалося, що у нього пропало бажання подавати руки деяким членам нинішнього складу Суду. Одне те, що протягом восьми місяців ця компанія, "невелька, але бардзо пшиємна", не спромоглася розглянути до кінця жодної справи, говорить саме за себе.
А всі оті штучки-дрючки навколо відповідей коаліційних представників на запитання певних суддів? Ми можемо зрозуміти відмову звинуваченого у злочині від дачі показів. Але брутальне небажання коаліційних попихачів у суді давати відповіді чітко засвідчує змову частини суду зі стороною позивачів. Адже не відповідають вони по суті не окремому судді, а всьому суду.
І те, що зараз від сторони Кабміну залишено лише одіозного бувшого суддю КС Василя Німченка, яскраво підкреслює про знахабнілу позицію противників Президента. Він у минулому - голова нині прикро відомого Печерського суду м.Києва. За час перебування у Конституційному Суді прошов, кажуть, шлях від полковника до генерал-полковника юстиції. Він був суддею-доповідачем з найбільш безпардонних рішень суду. Це - славнозвісний вердикт про скасування заборони Компартії. А потім ще огидніше рішення про нове відкриття у царині арифметики, що 1+1=1. Мова йде про два президентські строки Леоніда Кучми.
Саме цьому лицарю без страху і докору було доручено бути одним з головних персонажів нинішнього суддівського шоу. Його поява на «Майдані» з Яневським була просто знаковою. Рівень інтелекту – хоч правового, хоч звичайного – цього добродія, що він тоді виказав, був суттєво нижче плінтусу. Він видавав тоді перл за перлом. А його сентенції у залі суду викликають бажання звернутися до кваліфікаційної комісії з вимогою позбавити його диплому юриста. Хоча б оте славнозвісне: «Такого терміну - «загроза суверенітету» - в Конституції немає, хоча, може, є, правда, не всю її вивчив».
Взагалі, слухаючи те, що діється у судовій залі, справляється невідпорне враження, що у десяти суддів вже лежить готове рішення, тому вони лише вправно виконують розписані ролі.
Отакі вони, наші судді. Тільки от хто з них «старенька шкапа», а хто – тих «два дурненьких цапа», ви вже додумайте самі. Обирати є з кого.
фото PHL