Свого часу, влітку 53-го, яке, до речі, було в європейській частині Союзу не таким вже й холодним, після арешту Берії Москвою гуляв віршик: «В саду алеет алыча не для Лаврентий Палыча, а для Климент Ефремыча и Вячеслав Михалыча».
Ось і сьогодні у нас знову повернулись на головну сцену політичного лідерства вже, по суті, відставлені Плющ з Піскуном. Саме для них тепер червоніє алича.
фото пресс-служба Президента Украины
З Піскуном хід Ющенка досить блискучий. Взяти й витягнути його з-за лаштунків, з 96-го місця регіонального списку – і прямо на головні ролі! І всі, кому треба, задоволені. А кому не треба - вони того й варті, аби їм було непереливки. Піскун, звісно, віддячить за таку неочікувану метаморфозу. Медведько здихався від ролі першої особи на господарстві, що більше нагадує останнім часом мінне поле. Президент отримав легким порухом руки, практично без бою, ще одне силове відомство.
Проте, зараз мова не про нього, не про пана Станіслава. Поговоримо про Плюща. Це вже його четверте пришестя. Згадаймо ? Його, голову Київського облвиконкому, зовсім не найпомітнішу людину в державі, піднято на одну з трьох найвищих посад в Україні. Потім 2000-й рік, така собі оксамитова революція в приміщенні Українського дому. Він знову у кріслі спікера, але вже набагато обережніший. Врешті-решт, чи не найнаближеніша людина в оточенні Ющенка. Але знову він починає розчинятися, його не видно. Та все ж доля, в обличчі Ющенка, знову повертається до нього, і він тепер – новий Секретар РНБО. Здається, п’ятий за часів Віктора Андрійовича, якщо рахувати і Горбуліна.
Звісно, не можу не схилити в черговий раз голову перед незворушністю Секретаріату Президента у поводженні з нормативними актами. Коли якийсь закон не вписується у плани цієї установи, то горе тому закону. Стаття 9 Закону «Про державну службу» стверджує, що діяльність вищезазначеного службовця унормовується саме цим твором Верховної Ради. А якщо це так, то тоді незаперечно діє обмеження статті 23 про граничний вік перебування на державній службі. Звідси Іван Степанович, якому вже виповнилося 65 років, може перебувати на державній службі лише на посаді радника або консультанта, якщо так забажає керівник цього державного органу. У нашому випадку – Президент, бо він є головою цієї установи.
Так ось, в Законі про цю Раду у статті 7 зазначено, що «правовий статус Секретаря… як державного службовця визначається Президентом України відповідно до Закону України «Про державну службу». Коло замкнулось. Тепер кожен з читачів розуміє, що Іван Степанович ну ніяк не може бути Секретарем Ради, бо на сьогодні йому виповнилося 65 років 8 місяців і 4 дні. А це точно більше отієї норми про 65 років. Тепер питання: чи там в Секретаріаті рахувати не вміють, або їм таки начхати на закони. Знаючи величезну повагу Віктора Андрійовича до нашої законодавчої бази, що межує з пієтетом, мабуть, таки точно його співробітники, не маючи бухгалтерської освіти, рахувати після цифри 64 не навчились.
Вихід абсолютно очевидний: призначити його тимчасово виконуючим обов’язки – і вперед, за піснями. Але ламається закон і більше того: звичка до правового безкультур’я до того в’їлася, що особливого розголосу це кричуще неподобство не отримало.
Проте, головне все ж таки в тому, чому й навіщо саме Плющ? Спершу про Гайдука. Вочевидь, що донецький – він завжди донецький. Йти проти своїх до кінця – такого чекати від Віталія Анатолійовича, мабуть, тяжко. По-друге, він – бізнесмен. У всьому прагматичний підхід. Успішний бізнесмен починає остерігатися ризиків. Більше того, острах перед програшем стає превалювати над бажанням виграти. Крім того, посада Секретаря дуже політична. Тому в ній програють люди навальні і цинічні, що й відбулося з Порошенком. Найкраще себе тут почувають силовики, особливо - кагебешної закваски. Згадаймо Радченка і Марчука. Або гарні аналітики, як Горбулін. Цього Гайдуку бракувало.
фото пресс-служба Президента Украины
Чим бере Плющ? Ну, звісно, він подобається Ющенку. Вони обидва - сільські хлопці, що зробили себе самі, такі собі «селфмейдмени» зі східної України. Один - з Хоружівки, другий – з Борзни. До речі, у Івана Степановича до цього часу не вивітрився борзнянський акцент, дуже характерний. Пам’ятаєте один з анекдотів від Філенка: «Іване Степановичу, ну чому Ви кажете «Хвіленко»? Ви ж чітко вимовляєте – «фіст»! Обидва нестямно щирі українці, не менш затяті, ніж найбільш просунуті галичани, але не нарвані, без зайвого притиску.
Плющ – людина від природи талановита, з феноменальною пам’яттю. Відрізняє його здоровий глузд, від землі, без зайвих інтелігентських вивертів. Але звідси і продовження, яке переростає у недоліки. Несхильність до системної роботи. Те, що так притаманно таким індивідуумам, як Мороз, Яценюк, Медведчук. Саме це призвело до того, що Плющ ніколи не мав не те, що партії - навіть якогось гуртка послідовників. Жодної яскравої людини в оточенні.
Відрізняє його також нелюбов до дрібниць, до копіткої, марудної роботи. Саме цим скористалися колись автори відомого листа, де мова йшла про доморослих фашистів. Адже він вимагав зняти це, більше того, йому пообіцяли це зробити. Проте, прослідкувати за виконанням його не сподвигло. І, як резюме, прикрий прокол, яким скористалися вороги, аби кинути тінь не на нього, а саме на Ющенка. А прихильники цього не вибачили дотепер.
фото пресс-служба Президента УкраиныПопри все те, людина він щира. Хоча часто-густо - нестримана. Вміти слухати, як Тимошенко, він не спроможний. Хоча й вчитись на помилках, тим більше, на своїх, вони обидва не вміють. Більше того, людина він не фартова. Здається, після проголошення незалежності, яке вони обидва з Кравчуком, попри свою минулу партійність, мало не продавили через Верховну Раду, він якихось нових звитяг не мав. Взагалі, іноді складається враження, що після 1994 року його втомлює повсякденна діяльність.
Зате тут його недоліки переходять у набутки. Здоровий скепсис, певний непоспіх оберігає його від необачних кроків. Він не довіряє наосліп. Виваженість, але не без ризику – характерні для нього.
Відомо, що, маючи гарну чи не бездоганну пам'ять, він пам’ятає мало не всього Леніна. І при цьому чи не найхарактернішою його ознакою є нелюбов до облудної комуністичної пропаганди. Нинішню компартію він не переносить на дух. Тяжко найти такого другого несимпатика цієї політичної течії. Почувається, що, позбавившись партквитка, він вивільнив свою потенцію. Вочевидь, що йому, як оригінальній, непересічній особистості було дуже некомфортно в тій компартійній задусі. Типовий український куркуль в кращому розумінні цього слова, саме «хазяїн» без якоїсь жлобуватості.
Не став він бізнесменом, бо це не його. Йому притаманна любов до живої справи, де бачиш результати твоєї праці, а не схильність до оборудок. Нелюбов до тих сіячів зрівнялівки, проповідників «світлого майбутнього» обумовлює його тезу про об’єднання всіх проти комуністичного дискурсу. Він не почуває, що це вже ар’єргардний бій, що на порядок денний вийшло інше. Треба привчати багатих ділитися з бідними, що тільки на цьому шляху Україна може опанувати прогрес. Саме тому мають домінувати дві течії українського розвитку: ліво-соціальний і право-ліберальний. Коли ж ці два напрямки намагаються об’єднати, то ні до чого путнього це не призведе.
Таке намагання об’єднати капіталістів під одним прапором, вірніше, прихильників ідей капіталізму, і призвело останнім часом до покращення позицій комуністів. Тому, як на здоровий глузд, Плющ мав би певним чином зцементувати помаранчевий табір. Але чи найкраще це робити на посаді Секретаря Ради безпеки і оборони?
Хоча, є ще одна велика місія, на якій зосереджуються зусилля і донецьких, і багато кого з іншого табору. Це нейтралізація Тимошенко. Чомусь більш принадливим для них виглядає не використання її розуму, її наснаги, насамкінець, її послідовності, а бажання мати якомога менше проблем. Мені бачиться, що Плющ не має остраху перед нею, бо він не з тих людей, які чогось лякаються. Просто це чи не єдина людина, яка допоможе, навпаки, використати її енергію у мирних цілях.
Розглядати призначення Плюща і дуже спірного Піскуна, в першу чергу, слід з того, як це буде сприяти, аби зачервоніла алича для нас, малих українців. Як на мене, Плющ не зайвий у цій справі.