Подивімось правді в очі: то був геноцид!

Мільярди вір зариті у чорнозем, Мільярди щасть розвіяні у прах. …Коли б усі одурені прозріли, Коли б усі убиті ожили… Тремтіть, убивці, думайте, лакузи! Життя не наліза на ваш копил. Ви чуєте? На цвинтарі ілюзій Уже немає місця для могил!

В. Симоненко, 1962 р.

Тіла замордованих, розкладені для упізнання на подвір’ї в’язниці № 1 (по вул. Лонцького), м. Львів. Червень 1941 р.

А чим ця війна була для України і українців? І коли вона почалася саме для нас?

Чомусь ніхто з помітних істориків чи політиків не здогадується дослідити і розповісти нам (наголошую, - не тільки дослідити, але й розповісти) про роль і місце українців у Другій світовій війні, яка розпочалася 1 вересня 1939 року нападом Німеччини на Польшу? І чому ми так рідко і байдуже згадуємо цю дату. Мов, це там, далеко, у них, нас воно не стосується?

Хто з українців-командирів чи рядових відзначився при героїчній обороні Варшави? Скільки нас полягло тоді, під час німецько-польської війни? Відсоток же українців у тодішній польській армії був не меншим, ніж у радянській…

А чому ті, хто з усіх політичних боків «єднає» Україну від Ужгорода до Луганська, до цього часу не здогадаються пропіаритися мислію: що фактично ця війна для України розпочалася ще раніше. 15 березня 1939 року регулярні війська Угорщини з благословіння Гітлера вдерлися в Карпатську Українську Державу і по-звірячому її знищили разом з тисячами українських патріотів – не тільки закарпатців.

Це була коротка, кривава, але во істину Вітчизняна війна – у Карпатській Січі воювали й добровольці-галичани, і «східняки» (ті, кому вдалося втекти від голодомору та репресій, ветерани армій УНР тощо). Ту війну фінансово, інфрмаційно і т. п. підтримував увесь український (і не тільки) світ. Там були епопейні зразки українскої доблесті, честі, героїзму, лицарства! Яких нам зараз так не вистачає для світла на морально-психологічних маяках, для імунітету від хохляцького жлобства і малоросійської чмошності…

А що ми знаємо про це?!!! І чому не дуже прагнемо знати?

Дасть Бог, автор ще напише про ті події окремо.

А зараз повернімося до червня 1941 р. Про героїзм радянських воїнів, залишених напризволяще Сталіним та його бездарно-жорстокими полководцями, вже сказано багато. Хай земля буде їм пухом… Історія знає небагато прикладів такого злочинно-байдужого ставлення вождів до своїх воїнів.

Але історія взагалі не знає аналогів тих сатанинських вчинків, до яких я хочу привернути вашу увагу у цій статті. У перші дні війни в умовах масового відступу і поразок агонізуючий більшовицький режим вирішив максимально довершити знищення української еліти чи просто більш-менш свідомого українського «елементу». По всій Україні прокотилася хвиля арештів і розстрілів десятків тисяч тих, кого не встигли знищити «розкуркуленнями», голодоморами чи репресіями.

Назустріч ешелонам з мобілізованими воїнами РА, на Схід, у Сибір і тундру (не на фронт!), йшли десятки ешелонів, набитими тисячами новітніх «врагов народа». Про це чудово і страшно написано в книзі спогадів київського вченого Михайла Ільяшука «Сталинским курсом», виданій Київським «Меморіалом» на чолі з невтомним Р. Куциком. Обов’язково знайдіть і прочитайте!

В’язнів же західноукраїнських міст (і не тільки – наприклад, Вінниці) та містечок взагалі вирішили «эвакуировать по 1 категории», тобто умертвити. Телефоном в усі обласні та районні каральні органи було передано відповідне розпорядження. У Львівській області воно називалося санкцією Прокурора області від 26 червня 1941 р.

Один із «розстрільних» списків в’язниці № 4 (Бригідки), м. Львів. 26.06.1941 р.

Жаль, що обмеження розмірів інтернет-статті не дозволяють навести всі документальні свідчення катів і жертв. Тому наведу тільки найпоказовіші зі скороченнями:

1. «Докладная записка

“Об эвакуации тюрем Западных областей СССР”.

Львовская область.

Подготовительная работа к эвакуации и сама эвакуация тюрем началась с 22 июня с.г. В 4-х тюрьмах содержалось 5424 заключенных. В первый же день вторжения немцев в СССР в тюрьмах были исполнены приговора по отношению к 108 заключенным, осужденным к ВМН.

[…] тюрьмами Львовской области было расстреляно 2464 заключенных […]

Все расстрелянные заключенные погребены в ямах, вырытых в подвалах тюрем, в гор. Золочеве – в саду. […]

Дрогобычская область

В двух тюрьмах гор. Самбор и Стрий (сведений о тюрьме в гор. Перемышль не имеем) – содержалось 2242 заключенных. Во время эвакуации расстреляно по обеим тюрьмам 1101 заключенных […]

27 июня при эвакуации в тюрьме гор. Самбор осталось 80 незарытых трупов, на просьбы начальника тюрьмы к руководству Горотдела НКГБ и НКВД оказать ему помощь в зарытии трупов – они ответили категорическим отказом. […]

В тюрьме гор. Самбор – надзиратель Либман при эвакуации застрелился. […] Надзиратель Савкун дезертировал […]

Станиславская область

Из трех тюрем гор. Станислав, Коломия и Печенежино этапировано 1376 заключенных. В тюрьме гор. Станислав осталось – 647 заключенных. В основном из числа обвиняемых за бытовые преступления. Остальные заключенные расстреляны […]

[…] По всем тюрьмам Западных областей УССР только личный состав тюрем приводил приговоры в исполнение и никакой помощи со стороны НКГБ не было оказано.

Начальник тюремного управления НКВД УССР Капитан госбезопасности Филиппов (підпис)

Жертви в’язниці № 3, м. Золочів, червень 1941 р.

2. «…начальником 2-го отдела УНКГБ тов. Гончаровым, сотрудником УНКГБ дворкиным, Начальником Тюремного отделения УНКВД тов. Станом при участии других сотрудников НКГБ и НКВД, оставшиеся на прогулочном дворе около 2000 заключенных (Луцької тюрми – В. Г.) были расстреляны. Весь учетный материал и личные дела заключенных сожжены.

Зам. Нач. тюрьмы тов. Лескиным перевезены в Киев […] Нач[альник] тюремного пр[авления] НКВД УССР Капитан госбезопасности Филиппов № 85426 28 июня 1941 г.»

3. « …Заключенные (тюрми №3 м. Острог – В. Г.) в количестве 77 человек расстреляны, трупы зарыты […] Зам. нач. тюремного управления НКВД УССР – политрук Демехин.

28 июня 41»

4. «Доношу, что в тюрьме г. Бережаны Тарнопольской обл. осталось 48 з/к, не преданных земле, 20 трупов остались в подвале админ. корпуса тюрьмы не вывезенными и 40 трупов сброшены в реку под мост. В тюрьму г. Тарнополь выброшено 94 з/к з/к.

Выше изложенное получилось вследствие того, что нач. НКГБ тов. Максимов 28.06.41 взял в свое распоряжение 60 з/к, уничтожив их в подвале тюрьмы, а трупы в эту ночь не убрал несмотря на неоднократные напоминания руководства тюрьмы […]

8.07.41 г. Капитан (підпис)»

Таких доносів сатани знайдено вже чимало. Слід зауважити, що розстріли відбувались і після складення цих звітів. В’язні, про яких у звітах ідеться як про залишених у тюрмах, пізніше також були розстріляні. В останні дні перед утечею тюремників розстріли проводили вже без жодних списків, іноді просто в камерах.

Очевидно, що справжньої кількості замордованих та імен усіх загиблих не довідаємося вже ніколи. Так, немає списків жертв Перемиської в’язниці (Перемишль тоді був ще українським). Їх гнали двома пішими етапами на Схід. Один з етапів був оточений німецькими військами і більшість в’язнів розбіглися. Другий, згідно зі свідченнями, – близько 200 осіб, був знищений біля Старого Самбора – конвоїри живими поскидали в’язнів до соляних шахт Саліни. Встановлено лише 5 імен. Усі списки, які не були втрачені під час відступу «червоних», роками зберігались у центральних архівах КҐБ під грифом «цілком таємно».

У статті використано матеріали Центру досліджень визвольного руху (http://cdvr.org.ua), Музею радянської окупації, Київського «Меморіалу» ім. В. Стуса (http://memorial.kiev.ua/), товариства «Пошук», яким автор безмежно вдячний за святу роботу.

Володимир ГОНСЬКИЙ, спеціально для "ОБОЗРЕВАТЕЛЯ"

Далі буде