Ціна непослідовності... або Бойкот зі зворотнім ефектом

"Балакайте, балакайте, у вас голос приємний", – така цитата з якоїсь класики пригадалася мені, коли в кінці минулого тижня наткнувся на Марафон вільної журналістики, який зініціювали і провели журналісти 5-го каналу. Серед іншого мова там вже вкотре зайшла про відомого депутата Партії регіонів Олега Калашникова. Мабуть, треба констатувати, що винахідник автомату свого імені знаменитий конструктор Калашников тепер може програти за популярністю в Україні вищеназваному політику-регіоналу. Бо вже цілий рік ім`я цього, як він сам себе називає, солдата партії не зникає із засобів масової інформації, а віз і нині там – однопартійці не виключили його, як обіцяли, з фракції.

фото УНИАН

Правда, щодо журналістів у цьому зв`язку мені пригадалося ще одне класичне висловлювання: "Не нарікай на дзеркало, коли пика крива". Зараз поясню, до чого тут крива пика, але спершу нагадаю, чим регіонал привернув увагу журналістської спільноти.

Рік тому акули пера і камери писали і підписували розгніваного листа (автор цих рядків теж був серед підписантів) з вимогами суворо покарати Калашникова, оскільки той під стінами Верховної Ради забрав касету у журналістки телеканалу СТБ Маргарити Ситник, причому оператор Володимир Новосад отримав удар ззаду по голові і мав струс мозку.

Калашникову, мовляв, не сподобалося, що оператор знімав спідню білизну танцівниць, котрі виступали для численних протестувальників, прихильників Партії регіонів. Спасибі, хоч у зґвалтуванні оператора не звинуватив, адже телекамера має мікрофон, котрий за своєю формою схожий на, пардон, чоловічий статевий орган і в якійсь хворій уяві цілком може постати як інструмент для насильницького проникнення у жіночі інтимні місця.

за матеріалами 5 каналу

Ми, журналісти, тоді обурилися від такого брутального перешкоджання нашій роботі і між собою домовлялися, що треба не лише листи писати, а ще й оголосити Калашникову інформаційне табу. Іншими словами – не висвітлювати його діяльності, не надавати йому слова в ефірі чи на сторінках газет. Мовляв, щоб інші політики добряче подумали, перш ніж втручатися у наші справи.

Наша домовленість виявилася дужжжжже міцною. Не минуло й кількох місяців як Олег Калашников продемонстрував нам свої пухкенькі щічки не просто як один з політичних персонажів, що випадково промайнув на екрані, а як гість у студії телекомпанії "Ера". І можна було б дорікнути "Ері", що вона вирішила відмити цього, як він сам себе називав, друга всіх журналістів. Але біда в тому, що перед тим Калашников почав з`являтися у новинах різних телеканалів і, якщо я не помиляюся, того ж 5-го каналу. При цьому він коментував речі, котрі до його колишнього військового фаху не мали жодного стосунку – навіть про гуманітарні питання щось таке плів.

Чи варто тепер дивуватися, що Калашников деякий час тому визнавав свою вину і каявся у своєму вчинку, а тепер твердо каже, що проти нього було влаштовано провокацію? Слід розуміти, що тендітна журналістка Маргарита Ситник насправді є такою собі Мата Харі, котра працює на якусь розвідку, якій кров з носа треба було зіпсувати репутацію видатного політичного діяча. Чи, може, власник СТБ Віктор Пінчук не поділив з Калашниковим якусь чергову "Криворіжсталь" і вирішив завдати йому підступного удару в спину?

Якби ж то поведінка Калашникова була наслідком самої лише журналістської непослідовності! Питання тут іще в електораті. Давайте порівняємо. Одіозного Олексія Івченка, який дозволив собі наполягати на тому, що йому необхідний новий "Мерседес" за державний кошт, бо він щодвароки міняє автомобіль, не включили до списку "Нашої України". Звісно, у автора немає ілюзій, і це сталося не тому, що його коллеги-депутати закипіли праведним гнівом від такої брутальності. Можливо, свою роль зіграла і якась внутрішня, невидима зовні боротьба за місце під сонцем. Але однією з причин стало явне невдоволення помаранчевого електорату такою поведінкою народного обранця.

Тим часом біло-синій електорат навряд чи стане засуджувати "своїх" політиків. Бо в очах біло-синіх всі телеканали, окрім рідних донецьких і кримських, є помаранчевими. Всі засоби масової інформації, котрі висвітлюють інші, крім Партії регіонів, точки зору, є помаранчевими. І надавати по голові "чужому" журналісту в очах такого електорату є не злочин і не хамство. Навпаки – це доблесть.

Отож, критика Калашникова у засобах масової інформації лише підвищує його популярність в очах рідних виборців. Такі сумні реалії. Ризикну припустити, що герой-Калашников нікуди не зникне зі списків Партії регіонів. Інакше виборці "регіоналів" будуть невдоволені. Я б дуже хотів помилитися.

Юрій ЛУКАНОВ