"Прах Коновальця – в Україну!" Чергова булька?

Звісно, вибух не в буквальному розумінні цього слова, а в переносному. Однак ми звикли до того, що й метафоричні вибухи в нашому суспільстві завдають не менше шкоди від вибухів буквальних.

Йдеться про те, що в Українській Народній Партії, за інформацією УНІАН, наполягають на необхідності перепоховання засновника Організації Українських Націоналістів Євгена Коновальця в Україні. Міжвідомча комісія з питань увічнення пам`яті жертв війни рекомендувала Міністерству закордонних справ розглянути можливість продовження терміну оренди могильного місця у нідерландському місті Роттердам, де похований Голова Проводу ОУН Євген Коновалець. Продовження оренди на десять років обійдеться бюджету в одну тисячу євро. Тоді як перепоховання коштуватиме 7 тисяч євро. Тим часом, один з чільних діячів УНП Василь Червоній заявив, що справ не в грошах, "Увічнення пам`яті героїв, – сказав він, – це не те, на чому слід економити". УНП, за його словами, готова виділити необхідну суму. Головна складність у виділенні місця для поховання.

Євген Коновалець

Торік автор цих рядків відвідав Роттердам, де Коновалець був убитий і похований. Нагадаю, він загинув від своєї любові до України і солодкого. Зрозуміло, що провідник українських націоналістів не міг не любити Україну і не боротися за її самостійність. А це ніяк не могло подобатися товаришу Сталіну і його оточенню. А щодо солодкого, то Коновалець мав просто дитячу ваду: він любив цукерки. Саме під коробку цукерок замаскував бомбу агент радянської розвідки Павло Судоплатов, її й підсунув Коновальцю у якості подарунка. Каюся, перед поїздкою до Роттердама я не додумався уточнити координати, де все це відбувалося, і тому ні на кладовище, ні на місце вбивства головного оунівця не потрапив.

Павло Судоплатов

А от на могилу Симона Петлюри на паризькому кладовищі "Монпарнас" минулого року я сходив. Багато хто небезпідставно вважає, що вбивця одного з провідників Української Народної Республіки Самуїл Шварцбард теж був агентом радянських спецслужб. Кілька років тому я побував також і на могилі Степана Бандери в Мюнхені. Його теж убив радянський агент Богдан Сташинський.

Про Степана Бандеру я згадав до того, що торік московська газета "Известия" звернулася до мене як до автора документального фільму про Бандеру з проханням прокоментувати ідею про перенесення праху героя мого фільму з Німеччини до України. З такою ініціативою виступив один з місцевих органів влади. Не впевнений, що подібні речі пропонувалися відносно Петлюри, але якщо ні, то не сумніваюся, що така пропозиція рано чи пізно прозвучить.

Кожна з подібних ініціатив має резонанс і право на життя. Але кожна з них окремо може викликати чергову напругу у суспільстві. Я навіть не веду мову про професійних інтернаціоналістів, котрі галасують навколо пам`ятника Петлюри в Полтаві, чи навколо відзначення століття Шухевича. Звісно, вони будуть верещати і ставити пам`ятники "невинним енкаведистам", які загинули від рук бандерівців. Але і в середовищі націонал-демократів кожна окрема з цих ініціатив викликатиме низку запитань і посіє невдоволення. Якщо ставиться питання про перенесення праху, наприклад, Бандери, то виникає запитання: а чому не Петлюри? А чому не Коновальця? А ще ж, наприклад, Гетьман Скоропадський теж за кордоном похований. Та й чимало історичних діячів України покояться в чужій землі. Чому й вони не заслуговують бути перевезеними в нашу країну?

Отож, питання треба ставити не відносно одного з історичних діячів. Необхідно застосувати комплексний підхід і запровадити програму перепоховання усіх героїв України, котрі поховані за її межами. Або принаймні тих її діячів, які зіграли в нашій історії найбільш видатну роль. В іншому випадку все це виглядатиме як чергова передвиборча булька, котра лусне у повітрі, не дасть жодного результату, але розсіє навколо себе отруйні випари.

Юрій ЛУКАНОВ, продюсер і автор документального фільму "Три любові Степана Бандери"