У Другій світовій від України воював лише визвольний рух
Єдиним українським суб’єктом у Другій Світовій війні був український визвольний рух.
У цьому переконаний кандидат історичних наук, Директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України Володимир В'ятрович.
"Місце і роль українців у Другій світовій визначила відсутність у нас власної держави. Україну та українців всі учасники війни розглядали виключно як ресурс. Як результат — наша земля стала однією з головних арен світового бойовища, наші земляки — вояками практично всіх армій, які пройшли через неї. І часто українські юнаки, які йшли до Червоної армії, як і ті, що вступали до дивізії «Галичина», були переконані — вони роблять це, аби захистити свій народ", — пише історик у своїй статті для газети "Дзеркало Тижня".
В'ятрович доводить, що єдиним справді українським суб’єктом у роки Другої світової війни був український визвольний рух, який пройшов значну ідеологічну та організаційну еволюцію від підпільного націоналістичного руху кількасот інтелектуалів і бойовиків Західної України до загальнонаціонального, у якому взяли участь сотні тисяч українців.
"Станом на другу половину 1943 року представники визвольного руху створили єдине політичне та військове керівництво. Українська повстанська армія, хоч і була підпільною армією, проте мала цілу низку рис, притаманних регулярному війську. Протягом 1943—1945 рр. окремі регіони повністю контролювалися українським визвольним рухом. Тут установлювали українську адміністрацію, проводили розподіл сільськогосподарських земель, відкривали школи, заклади культури: визвольний рух перебирав на себе функції держави як внутрішньополітичні, так і зовнішньополітичні. Керівництво руху вело активні дипломатичні перемовини з усіма учасниками Другої світової, що були представлені на українських землях" - наголошує В'ятрович.
На його думку, це свідчить про те, що "український визвольний рух де-факто став суб’єктом міжнародного життя, активним чинником війни, що визнавали наші противники".
Очевидно, наголошує автор статті, що цей чинник не міг бути визначальним у протистоянні наймогутніших держав світу, не міг остаточно визначати ситуацію на наших землях, проте сила і важливість його полягала в тому, що він був українським. Уперше за багато років після падіння Української народної республіки наш народ набув суб’єктності, змусив інших рахуватися зі своїми інтересами.