Бандеру перепоховають?

Ідея перепоховання праху Степана Бандери, який нині знаходиться на цвинтарі Вальдфрідгоф у Мюнхені, актуалізувалась зараз зовсім не з тої причини, що на заході країни під час останніх місцевих виборів перемогла тягнибоківська «Свобода». Насправді все виглядає значно більш прозаїчно: строк оренди місця, відведеного під поховання провідника ОУН, добіг кінця. Рідні Степана Бандери наразі проти того, аби вести його прах в Україну, вони вже навіть сплатили 3 тисячі євро за оренду протягом найближчих десяти років, але це не завадило івано-франківським патріотам створити орган під назвою «Комісія з перепоховання Степана Бандери».

Комісія ця встигла провести засідання і ухвалити рішення про перенесення останків Бандери на батьківщину. Тим паче, що подібний прецедент мав місце зовсім нещодавно – 30 жовтня у Львові на Личаківському цвинтарі перепоховали соратника Бандери Льва Ребета. Прах Ребета також перевезли з Мюнхена. Що ж стосується Степана Бандера, то «права» на нього від імені всієї Івано-Франківщині нині активно обстоює місцевий професор історії Роман Петрів. За словами Петріва, Бандера мусить упокоїтися там, де народився. Дискусія ведеться довкола самого Івано-Франківська, райцентра Калуша та села Старий Угринів, де, власне, й з’явився на світ лідер ОУН.

Квапливість таких дій дещо дивує, адже, як вже було сказано, сім’я покійного, і, зокрема, рідний онук Бандери виступає проти цього. Аргументація Степана Бандери-молодшого полягає в тому, що перевезення праху його діда мало б консолідувати суспільство, натомість на даному етапі це лише додасть масла у вогонь і призведе до розколу соціуму. Саме тому родина Бандери відмовилась від перепоховання рік тому, коли це пропонував зробити Віктор Ющенко. Тепер же, мовляв, сумніви щодо доцільності такого кроку тільки зросли, каже Бандера-онук. До того ж, він не виключає, що за теперішніх умов перепоховання можуть супроводжувати різноманітні провокації, й обов’язково знайдуться політики, які захочуть нагріти на цьому руки.

Безумовно, яким би не було ставлення до Бандери, визначальним фактором має бути саме позиція родини покійного. Хоча у цього питання є й ще один аспект – матеріальний. Згідно підрахунків, транспортування праху Бандери з Мюнхену та облаштування його могили на батьківщині коштуватимуть приблизно 10 тисяч євро. В усякому разі, саме на стільки «потягло» перепоховання Льва Ребета. Окрім того, дехто висловлює переконання (і опитані «Обозревателем» коментатори зокрема), що якщо вже затівати подібну акцію, то ховати Бандеру слід не в Калуші, і не в Івано-Франківську, а на столичних пагорбах. Якщо конкретніше, то на увазі мають Пантеон слави на Аскольдовій могилі, який пропонував створити Віктор Ющенко. Біда лише в тім, що, як і деякі інші плани екс-президента, Пантеон слави також лишився тільки проектом…

Можливо, рацію має саме онук Бандери, коли вважає, що зараз перенесення праху його діда – не найкраща ідея. Цього року в Україні згадували 15-ту річницю з подій на Софійському майдані, де в липні 2005-го вірні Української православної церкви Київського патріархату намагались поховати патріарха Володимира (Романюка) на території Софії. За підтримки УНА-УНСО ця акція мала частковий успіх, але її учасники сплатили досить високу ціну, оскільки похоронна процесія перетворилась на справжню бійню, зіткнувшись з протистоянням бійців «Беркуту». Та крапку в історії з Бандерою, напевно, ставити зарано. Ця тема обов’язково спливатиме ще не раз. В усякому разі, івано-франківська «Комісія…» явно налаштована на активні дії.

«Обозреватель» поцікавився думкою народних депутатів України з приводу перенесення праху Степана Бандери:

Владислав Лук`янов, Партія регіонів:

Я вважаю, що це справа близьких родичів, і це вже їм вирішувати… Де вони мешкають, наскільки це для них актуально… Хоча це вже історичний факт (те, що Бандеру поховано в Німеччині – Авт.), а чи варто переписувати історію? Я ніколи не був прихильником того, аби щось викреслювали з підручників історії, вписували туди інші події, нав’язували зовсім інше ставлення до різних історичних фактів. Я вважаю, що люди мають пам'ять, люди мають гідність і підмінювати чимось право близьких людей приймати рішення не варто… Треба прислуховуватися до родини і не чіпати це питання… Тим паче, якщо родичі проти…

Андрій Парубій, фракція НУНС:

Моя особиста позиція полягає в тому, що в Києві має бути створений пантеон героїв, але я б розв’язував це питання комплексно. Адже за кордоном похований не тільки Степан Бандера, а й багато інших видатних людей, зокрема й провідників ОУН-УПА, наприклад, Євген Коновалець. Всі вони могли б бути поховані у цьому пантеоні. Свого часу, радячись з експертами та науковцями, я дійшов висновку, що оптимальний шлях полягає в тому, щоб держава Україна відкрила у Києві такий пантеон і організовано, провівши відповідні консультації з тими країнами, де знаходиться прах наших героїв, провела таке перепоховання… Степан Бандера-онук не заперечує взагалі проти такого акту, він просто вважає, що це не на часі… Сьогоднішня влада дійсно не зможе цього зробити – ані провести це на належному рівні, ані знайти кошти для такого пантеону. Через рік це станеться чи через десять років? Очевидно, тоді, коли Україна буде до цього готова і коли влада вже не зможе цьому перешкодити.

Володимир Яворівський, БЮТ:

Я приєднуюсь до Бандери-молодшого і погоджуюсь з ним у тому, що сьогодні це передчасно. Я просто боюся, що перевести зараз рештки Степана Бандери вийде тільки «під полою», в якомусь таємничому режимі, а інакше це не вдасться ніяк. Або вийде з того чиста формальність, яка не набуде жодного символічного значення. А хотілось би, щоб це був символ – символ того, що ми дійсно повертаємо наших героїв у ту землю, де вони виросли, де ходили босоніж… І це стосується не тільки Бандери, а й таких постатей, як Олександр Довженко, який похований у Москві і який, до речі, сам заповідав, щоб його перепоховали в Києві… Можна шукати таких людей, і я думаю, що для оздоровлення духу нації це було б дуже корисно, але сьогодні, коли є Янукович, коли наявне оце збіговисько у Верховній Раді, котрому чужі будь-які патріотичні ідеали, думаю, від цього не виграла б ані національна ідея, ані ми всі загалом… Зараз не та ситуація, має помінятися влада, має помінятися ставлення до багатьох процесів, піти з порядку денного функціонування російської мови як другої державної тощо… Тож мені видається, що все це просто не на часі, тож я би цього не робив.