Патріарх Кирил: четверте пришестя

З 22-го по 23-го листопада в Україні перебуватиме глава Російської православної церкви патріарх Кирил. Цього разу його візит триватиме всього лише два дні, а не дев’ять, як було в липні цього року. А загалом це вже четвертий візит російського патріарха в Україну. Перший відбувся незабаром після його інтронізації (висвячення на патріарха), другий – під час інавгурації Віктора Януковича.

Після третього візиту минуло менше ніж півроку, і ось московський гість – знову на українських теренах. Формальним приводом для приїзду патріарха є 75-річчя митрополита Володимира. Насправді ж (так, принаймні, стверджують опоненти УПЦ МП – представники Київського патріархату) патріарх Кирил традиційно вирішуватиме політичні проблеми. З питання про це «Обозреватель» розпочав контрв`ю між спікерами Московського та Київського патріархату. Втім, розмова з протоієреєм Георгієм (Коваленком), прес-секретарем предстоятеля УПЦ МП, вийшла доволі лаконічною – отець Георгій поспішав і на бесіду налаштований не був:

Отче, чи є у сьогоднішньому візиті патріарха Кирила політична складова?

Немає ніякого візиту. Є 75 років митрополиту Володимиру, і патріарх Кирил сьогодні перебуває на дні народження Блаженнійшого. Який тут може бути політичний контекст? Людина приїхала в гості до нашого предстоятеля. Ви краще про ювілей напишіть…

Давайте про ювілей. Чи запрошені туди представники Київського патріархату?

А чому вони мають бути запрошені?

Тому що ви з ними зараз ведете діалог…

Хай спочатку повернуться до церкви, а потім будуть запрошені. Сьогодні всі православні церкви вітають митрополита, і серед них такої церкви, як «Київський патріархат», нема… В світі всі знають українську православну церкву, і вітатимуть митрополита представники усіх канонічних церков…

Тобто я так розумію, що робота по зближенню Київського і Московського патріархату нічим продуктивним не завершилась?

Чому ви так вирішили?

Тому що ви взагалі відмовляєте Українській православній церкві Київського патріархату в праві називатися церквою…

Це люди православні, це наші брати, але на сьогодні ніде в православному світі таку церкву не визнають, тож я нічого нового вам не сказав. Ми робимо все можливе, щоб наші брати до церкви повернулися…

______________________

Натомість єпископ Євстратій (Зоря), прес-секретар Київської патріархії, розповів нам наступне.

Владико, це вже четвертий візит Патріарха Кирила в Україну. Чи є таких частих відвідинах політична складова?

Як би проти цього не заперечували організатори візиту, а мені його політична складова видається якраз безсумнівною. Приводом так думати є навіть те, що у зв’язку з певними обставинами (а саме у зв’язку з відсутністю президента України, який знаходиться на саміті Україна-ЄС), була змінена програма святкувань. Програма урочистостей складена таким чином, щоб найвищі посадовці держави змогли взяти у ній участь. Я не думаю, що патріарх Кирил їде тільки задля святкування – безумовно, під час цього святкування матимуть місце розмови з керівництвом держави, і йтиметься про речі суспільно значимі. Тут, звичайно, треба розуміти, що ми маємо на увазі під словом «політика». Якщо діяльність політичних партій, то про це, безумовно, говорити ніхто не буде. А от якщо – посилення російського впливу на Україну, то тоді політична складова такого візиту, безперечно, присутня.

Маєте на увазі ідею «руского міра», з якою патріарх приїздив наприкінці липня?

Так, ця геополітична доктрина покликана об’єднати навколо Росії, навколо Кремля в першу чергу колишній радянський простір, аби Росія могла мати вплив на всі православні народи. Насправді це просто розвиток ідеї «Москва – третій Рим», розвиток концепції про єдину неподільну Росію як таку державну інституцію, довкола якої гуртуються інші країни. Вочевидь, патріарх Кирил вважає, що чим частіше він приїжджатиме в Україну, тим успішнішою буде його місія. Хоча така активність патріарха Кирила призводить до абсолютно протилежного ефекту – в Україні все більша і більша кількість людей переконується в тому, що церковну єдність України та Росії використовують як інструмент суспільно-політичного примусу України до інтегрування в орбіту російських інтересів. Тому я думаю, що подібна діяльність патріарха приречена на поразку. Хоча з іншого боку, таке святкування дня народження митрополита Володимира може й підкреслювати незалежність української церкви та високий статус митрополита Володимира, присутність поруч з яким патріарха Кирила ставить їх на один щабель.

Але яким саме чином російська церква інтегрує Україну в орбіту своїх інтересів? Які конкретно кроки зроблені, скажімо, з липня – моменту останнього приїзду патріарха Кирила? Доктрина «руского міра» звучить доволі декларативно, можливо, увага до неї взагалі перебільшена?

Москва не залишає надії урізати самостійність Української православної церкви і поставити її під більш жорсткий контроль з боку Московської патріархії. Напередодні візиту патріарха Кирила посилилася циркуляція чуток відносно того, що на митрополита Володимира будуть посилювати тиск з метою змусити його написати прохання про відставку за станом здоров’я. Очевидно, що стан його здоров’я є не найкращим, але те, що він слабкий тілесно, ще не означає, що він не здатен діяти адекватно до ситуації. Скажу більше: з тих зустрічей, які мав з ним особисто я, я зрозумів, що він і прекрасно орієнтується в подіях, які відбуваються, і знає, як на них потрібно реагувати. Тобто підстав для відставки немає, але такі чутки є. З моєї точки зору, така відставка була б на руку патріарху Кирилу, бо митрополит Володимир – це особа, яка найкраще на сьогоднішній день захищає та відстоює незалежність Української православної церкви Московського патріархату.

Що стосується концепції «руского міра», то зрозумійте, що це передусім – ідеологічна концепція, і як всяка ідеологічна концепція вона може виглядати надто сухою тощо. Але вона покликана інтегрувати пострадянський простір довкола Росії та відновити втрачену після розпаду Радянського Союзу єдність. Патріарх Кирил запропонував робити це не економічними або іншими суспільно-політичними методами, а діяти завдяки духовним важелям, тобто наголошувати на духовній єдності, спільності історії та культурних традицій. Тобто це – цілком прагматичний проект, який, у випадку його реалізації, матиме певні наслідки для суверенітету України.

Два роки тому ви мали іншу точку зору про патріарха Кирила: характеризуючи його, ви зауважили, що ця особа якраз не буде зазіхати на незалежність української церкви. Судячи з ваших теперішніх слів, ви переглянули свої погляди…

Безперечно. Коли його обирали на патріарший престол, здавалося, що він краще розуміє ту ситуацію, яка склалася в Україні. Проте останні роки засвідчили, що ситуацію в Україні він бачить тільки під власним кутом зору, вважаючи, що всі суперечності можна зняти якимись адміністративними методами. Тобто він не хоче визнати Україну справді незалежною державою, а український народ – окремою від російського народу спільнотою. За характером своєї діяльності, патріарх Кирил є інтегратором, який бажає об’єднати усе та усіх довкола Москви. І намагається зробити так, аби його вплив на такі процеси був іще більшим, ніж у його попередника Патріарха Алєксія.

Чи поховано остаточно ідею щодо того, аби Українська православна церква перейшла під юрисдикцію Вселенського патріарха – на противагу усім російським впливам?

Знаєте, чим далі, тим більше мені оця ідея нагадує анекдот часів перебудови: Литва попросила десять хвилин незалежності від Радянського Союзу. Їй дали ці десять хвилин, бо подумали: ну що вона може зробити за ці десять хвилин? А Литва встигла оголосити війну Америці і тут же капітулювала. Ось так і тут: давайте вступимо у залежність від однієї церкви, аби тільки уникнути залежності від іншої… Зараз українська православна церква за кількістю своїх парафій є більшою, ніж весь Константинопольський патріархат, тому підпорядкування Константинополю мало б розглядатися лише як певний крок, проміжний етап на шляху до єдиної помісної української церкви. На жаль, такої перспективи Константинополь поки що не запропонував.

А ситуація, коли частина української церкви була б підпорядкована Константинопольському, а частина – Московському патріархату, могла б призвести тільки до погіршення протистояння, до ще більшого роз’єднання церкви, бо тоді замість трьох існуючих з’явилися б цілих чотири церковні юрисдикції. Власне, і Москва, і Константинополь, і Ватикан вирішують в першу чергу свої інтереси, а Україна у цих взаємовідносинах відіграє роль однієї з фігур на шахівниці, а не роль самостійної фігури. І от поки ми тут, в Україні, дозволятимемо таке ставлення, то подібна ситуація буде продовжуватись.