Баба Параска: Дорогенькі мої, тако вам скажу…

Пам’яті Параски Василівни Королюк присвячується…

Минулої п’ятниці пішла із життя легендарна баба Параска – Параска Василівна Королюк, народна героїня Помаранчевої революції. Мабуть, сьогодні не варто говорити про політику, про те, хто зрадив Майдан і кого зрадив Майдан. Очевидним є одне: втративши Параску Василівну, Україна втратила щиру і небайдужу людину.

Свого часу, у липні 2006 року, баба Параска завітала у гості до ОБОЗу. У пам'ять про унікальну жінку «Обозреватель» наводить фрагменти її тодішнього інтерв’ю.

-Чи правда, що після Помаранчевої революції вам різко підняли пенсію, яка вона в вас, така, як у ваших односельців? І подейкують, що отримали безкоштовно квартиру у Києві?

-Мені пенсію ніхто не піднімав. Як піднімали людям пенсію, то в мене пенсія була не піднята. Як в людей була пенсія по 70 рублів (ще російськими грошима), то в мене була, считайте, 300. Потім, як Янукович добавляв пенсію, то мені тоже насчитали. То в мене вже була 600. В мене йде по зарплаті. Якщо вже вибрали Віктора Андрійовича Ющенка, мені ніхто не добавляв пенсії, як я получила орден Княгині Ольги, мені добавили в середньому 100 гривень. На даний час маю 800 гривень.

Мені квартири ніхто не дав. Я на неї не чекала, я її не просила. В мене хата бита, з болота, шифером накрита проста хата, така, як в людей. Навіть не кам’яна. Бо я переїхала з одного села до другого, то купляла хату не кам’яну, а болотяну. Дороги в мене немає. Я ходжу по болоті по коліна. Можу картошку садити на дорозі. Газу в мене немає. Нема в селах і нема в мене.

-Юлія Тимошенко віддала Вам цегляний завод, який Ви в неї просили?

-Дорогенькі мої, тако вам скажу. Нехай ніхто не бреше з тих януковців. Я в неї цегельного заводу не просила. В нашому селі ще зберігається колгосп. В нашому селі ще є більше як 150 молодих телят. В нашому селі є 250 молочних корів. В нашому селі є цегельний завод. Но на нього не було ліцензії. І я приходила, просила, щоб допомогли зробити ліцензію на завод, щоби люди мали де працювати. Ходила до Юлі, до Романа Безсмертного, і до Віктора Андрійовича ходила. І слава Богу, я ліцензію випросила. Наш голова колгоспу оплатив гроші за ліцензію, і ми маємо ліцензію, і мої дочки на ньому роблять, і з усіх шести сіл люди приходять працюють на цьому заводі, заробляють гроші. В нас є посіяні бурячки для сахару, є кормовий буряк, є в нас посаджена картошка, посіяний ячмінь, посіяна пшеничка, овес, кукурудза - все для утримання цього скоту і народу. Всьо в нас є. По 60 соток городу. Наприклад, в мене є коровка, телятко, 18 курок, 18 качок, най 10 кроликів і два котики. Я дуже обіжаюсь на журналістів, які до мене приїжджали і про мене брешуть.

-Як Ви відноситесь до зради Ющенка?

-Я перва йду, я йду у вогонь, я виборюю нашу Україну за вас, за ваших внуків і правнуків. А він нікого не зрадив. І я дальше кажу, що він нас не зрадить. Яка це може бути зрада, коли я вже більше дві неділі тут сиджу. Віктору Андрійовичу запрошували на круглий стіл, а Віктор Андрійович сказав, що він не хоче сідати з бандитами за круглий стіл.

-Чи не вважаєте Ви, що нам потрібна більш сильна особа на посаді Президента, скажімо, Юлія Тимошенко, яка б тих януковичів-бандитів і близько не підпустила б до влади, а посадила б їх у тюрми? Ви зі мною згодні?

Цього запитання не боюсь. Вони сильні були обоє, і при тому ще й Петро Порошенко, і всі допомагали Віктору Андрійовичу. Я не обіжаю нікого. Так, як Юля мені колись казала: «Якщо я вийду в прем’єри другий раз, я Віктора Андрійовича підтримаю на десять років Президента». І я тоже даю гарантію, що вона не підведе, бо вона вірить мені, як матері. І я їй вірю, що вона Віктора Андрійовича не підведе, якщо вона вийде в прем’єри. А Віктор Андрійович сильний, бо йому сила дана Богом, а не з дияволу. Він виграв в перший раз, виграє і в другий.

-Шановна бабусю, Ви дійсно героїня Майдану. Це завдяки таким людям, як Ви, світ узнав, що українці - не дрімуча тремтяча нація. Що тоді, взимку, на Майдані запам’яталося і вразило найбільше?

-Мені нічого не вражало, мені було все солодко, бо я знала, що я йду вигравати за діти українські, за націю українську, за нашу Україну. Мені не було холодно. Ті, хто мене просили піти поїсти чи попити, я з радістю їла, і відчувала, що як на сцену прийдуть наші лідери, то я тим духом більше жила, чим їжею. Я чую голос Віктора Андрійовича, і я біжу, і не знаю, що зі мною таке робиться. Так що мені той Майдан був не тяжким, а був легким, хоч він був і тяжким.

-Будете ли Вы баллотироваться в парламент в случае перевыборов?

-Ні, балотуватися не буду. Я депутат всьої України. Хіба сами мене видвинуть. В мене нема грошей платить за депутатство.

-Как Вы считаете, кто виноват в развале демократической коалиции?

-Не будем звинувачувати нікого. Зробилася помилка. Цю помилку ми скреслюємо, йдемо у гідне русло, а вони сходжаються до другої коаліції, щоб вони жили в радості і мирі і послідній би був в них дружеский поцілунок. Пожати ручку один одному і поцілуватись, і зла не пам’ятати одне одному. Так, як в сім’ї одне одному прощає, так і вони мають простити і думати про добро.

-Яка Ваша заповiна мрiя?

-Моя мрія така, щоб ще трошки прожила, щоб побачила, як мої діти та онуки живуть, і не мучаються так, як я мучалася, і якби не було війни.

Повну версію інтерв’ю Параски Василівни читайте тут