«Свобода» втрачає Галичину?

Минає місяць з моменту проведення місцевих виборів. Позаду – ексцеси, пов’язані з обранням мера Луганська, яким, в решті-решт, став «регіонал» Сергій Кравченко, котрий обійшов комуніста Спірідона Кілінкарова лише на 21 голос. (Аналогічна ситуація, до речі, склалася у Ковелі, де чинний міській голова Сергій Кошарук програв БЮТівцю Олегу Кіндеру 26 голосів).

Позаду – жорстке протистояння у Харкові, що завершилося перемогою «регіонала» Генадія Кернеса і програшем БЮТівця Арсена Аракова. (А от у Запоріжжі із розкладом сил – все з точністю до навпаки: БЮТівець Олександр Сін залишив в аутсайдерах «регіонала» Володимира Кальцева). Позаду – переголосування у Кременчуці і прямо таки справжня фізична боротьба на підступах до крісла мера Одеса, яке дісталося «регіоналу» Олексію Костусеву. Позаду стрілянина в Херсоні (по кандидату в мери міста Владлену Гіріну) і впевнена перемога у Вінниці Володимира Гройсмана. По ідеї, пристрасті мають вже влягтися, а робота – початись. Проте українські депутати не були б українськими депутатами, якби не внесли у, здавалось би, зрозумілий розклад сил свої корективи.

Мова передусім про західну Україну. Попри те, що «Свобода» впевнено перемогла у трьох областях, конвертувати цю перемогу у більшість в обласних радах політичній силі Олега Тягнибока стає все складніше. У той момент, коли писались ці рядки, у Львові триваласесія обласної ради, де мав бути обраний голова облради. Львівській регіон – один з найважливіших форпостів західної України – має для «Свободи» колосальне значення. Нині зі 116 депутатів обласної ради – 41 «свободівець». Непогана для «Свободи» ситуація склалася в Івано-Франківській облраді: там партія має найбільшу фракцію (18 депутатів зі 114) плюс голова ради – «свободівець» Олександр Сич.

Аналогічно і в Тернополі, де облраду достроково обирали в минулому році (її очолив кандидат від «Свободи» Олексій Кайда). Гірша ситуація на Волині: там в обласній раді домінують «Батьківщина» (27 депутатів з 80) та Партія регіонів (22), а очолює облраду представник «Народної партії» Володимир Войнович. Те саме і в Рівному: з 80 депутатів 27 – обрані від ПР і 19 від «Батьківщини», а кермує радою «регіонал» Юрій Кичатий. В Чернівцях влада також знаходиться в руках Партії регіонів: 49 депутатів (зі 104) провела ПР до облради, головне крісло дісталося «регіоналу» Василю Ватаманюку. Зрештою, на Закарпатті цілком очікуваною стала перемога «Єдиного центру» (46 депутатів зі 108), а очолює облраду там – Іван Балога, брат Віктора Балоги.

Та якщо у деяких західних регіонах перемога ПР чи «Єдиного центру» в обласних радах є передбачуваною та зрозумілою, то обрання «регіоналів» головами районних рад у цілому ряді населених пунктів просто приголомшує. Мова про Хотин, Косів, Шумськ, Самбір, Перемишляни тощо. Там просто мала місце традиційна українська забава – тушкування. Опозиціонери з «Батьківщини», «Нашої України» чи «Фронту змін» залюбки приєдналися до Партії регіонів, яка налічувала у згаданих містах в кращому разі по кілька представників. Сам Олег Тягнибок про це говорив так «Я можу навести з десяток прикладів того, як "Батьківщина" співпрацює з Партією регіонів. Мер Кременчуга, який балотувався від "Батьківщини", ставши мером, відразу пішов до Партії регіонів.

Інший приклад: відбулася у Львівській області сесія Перемишлянської районної ради, де головою райради обрали представника Партії регіонів. А як ви думаєте, хто за нього голосував? Чи так багато мандатів набрали у перемишлянській райраді "регіони"? Найбільше в перемишлянській раді набрала "Батьківщина", причому не клон її, а справжня "Батьківщина". І от ця справжня "Батьківщина" майже в повному складі проголосувала за кандидатуру "регіонів"…».  

Ось таким чином «закляті друзі» – «Свобода» і «Батьківщина» – остаточно розставили крапки над «і», пройшовши горнило виборів. У поведінці депутатів від «Батьківщини» немає нічого несподіваного – їх «старші товариші» з Верховної Ради перманентно перебігають у «ворожий» табір. На місцевому рівні приклад з БЮТівців беруть і представники менших за чисельністю «націонал-демократичних» сил, приміром, партії Ющенка чи Яценюка. Проте проблема не стільки в їхньому «обліко морале», скільки у подальших перспективах самої «Свободи». Дехто з експертів вже з полегшенням зітхає, зауважуючи, що за таких умов експансії крайньо правих ідей може не боятися, а дехто каже, що ситуація з поступовим відходом на маргінес є вигідною самим «свободівцям», позаяк ті не мають в достатній кількості кваліфікованих кадрів, а також чіткого плану з вирішення проблем.

Така точка зору є доволі дискусійною, але її в деякій мірі дотримується і запрошений «Обозревателем» експерт – політолог та один з лідерів партії «Єдиний центр» Вадим Карасьов.

Пане Вадиме, чому «Свободі» складно закріпити свої позиції на західній Україні?

Тому що йде боротьба за адміністративний ресурс, і для Партії регіонів важливо отримати керівництво обласними радами в націоналістичних чи «помаранчевих», чи «націоналістично-помаранчевих» регіонах, щоб і на такому рівні  Партія регіонів вважалася б тут не чужою, а такою, що користується електоральною підтримкою в форпостах, цитаделях націоналістичних сил. Тобто це боротьба за символіку. Принципово для ПР, щоб вся Україна була перемальована у біло-блакитний колір, а, контролюючи місцеві ради, можна контролювати і місцеву еліту, бо в руках влади – преференції для місцевого бізнесу тощо. Таким чином, можна тримати контроль над потенційно бунтівними, потенційно протестуючими регіонами України. Тому така і йде зараз битва за Галичину – і в першу чергу зі сторони Партії регіонів.

Тепер те, що стосується «Свободи». З одного боку, «Свобода» зацікавлена в тому, щоб отримати більшість в облрадах і, можливо, там же отримати й керівні органи. Але це гіпотетична зацікавленість. Бо для «Свободи» основною метою є загальнонаціональний рівень та входження до парламенту України. Для того, щоб забезпечити собі місце у Верховній Раді, «Свободі» потрібно, аби її виборці не розчаровувалися у ній. А це можливо, якщо, наприклад, депутати від «Свободи» стануть головами облрад у галицьких регіонах. Відповідальність на них там буде покладена не менша, а, може, ще й більша, ніж на представників Партії регіонів на аналогічних посадах. І, не маючи відповідного рівня адміністративної та політичної компетенції, а також не маючи достатньо уміння для здійснення політичного маневру, «Свобода» може багато що втратити… Тому я не виключаю, що центральне керівництво «Свободи» не дуже то й бореться за посади голів. Тягар відповідальності за реальну владу їм поки що не потрібен.

Тобто все упирається в кадри?

Я вважаю, що там дається взнаки відсутність людей, які з точки зору адміністративної та політичної компетенції могли б бути на тому рівні вимог, які нині стоять перед державною владою. «Свобода» сьогодні не хоче ризикувати, вона прагне уникнути розчарувань електорату у своїх рідних базових регіонах. Для них головне, як я вже сказав, - парламентські вибори. Тому «Свободі» зараз краще бути в опозиції і звідти нещадно критикувати владу. Тобто бути ідеологіами, а не практиками, бути радикалами, а не прагматиками. Тому що влада й від радикалів вимагає певного прагматизму, а прагматизм – це не «фішка» «Свободи», їхня «фішка» - радикалізм. Тому важливіше для них отримати такі умови, де можна б було продемонструвати свій радикалізм.

Гадаєте, радикалізм – це прохідний квиток в Раду?

 Проблема не в тому, що радикалізм забезпечить проходження до Ради, проблема в тому, що, отримавши реальну владу та реальну відповідальність, «Свобода» може отримати менше голосів, ніж тоді, коли вона стоятиме на позиціях радикалізму. А взагалі жодних гарантій щодо проходження в Раду ніхто нікому не може дати – ані «Свободі», ані іншим політичним силам. Це залежатиме і від того, яке нове виборче законодавство буде запропоновано, і від того, як проходитиме кампанія з точки зору застосування адміністративних важелів (чи будуть парламентські вибори 2012 року такими самими, як місцеві вибори 2010-го? Чи, враховуючи опозиційні настрої і виступи на Майдані, вони вже будуть дещо іншими?). Безумовно одне: шансів у «Свободи» пройти до парламенту як у радикальної опозиції значно більше.

Зараз, коли завершились місцеві вибори і повторні вибори, коли завершились судові оскарження результатів, коли настав час працювати, хто з ким і «проти кого» «дружитиме» на тій таки західній Україні? Які політичні альянси можуть виникнути в обласних та районних радах?

Влада – дуже хитка і слабка, і я б не перебільшував значення тих сил, які зараз її отримали. Вони отримали в першу чергу головний біль, і лише потім – якісь важелі для впровадження цієї влади. Це все поверхнева гра і пошук чорної кішки у темній кімнаті – ось що нагадують всі ці спроби отримати владу. З іншого боку, ця гра продовжується, бо політики живуть інерцією, їм завжди потрібно дограти. Партія регіонів нібито перемогла, але це така піррова перемога, бо якщо ситуація в Україні буде розвиватися й надалі так, як вона розвивається протягом останніх тижнів, все може настільки перемішатися і змінитися, що ті партії, яким зараз комфортно у владі, і ті, котрим комфортно в опозиції, просто потонуть під уламками тої політичної партійної системи, яка розвивалася в Україні протягом останніх років.

Особистов для вас на місцевих виборах були якісь несподіванки? Пов’язані, можливо, з певною персоною чи з певним регіоном…

Єдине, можливо, чого я не очікував, що Партія регіонів як діюча влада буде діяти так жорстко і вибере пріоритетом формальний результат. Зараз затрати на досягнення формальних результатів виборчої кампанії набагато перевершують реальний приз, і оцей розрив між формальними результатами і реальними вимірами влади мене певним чином вразив. І здивувало мене те, що в цілому по країні засвідчено розрив між тим, як люди голосують (чи, може, як рахують голоси) і реальними настроями в суспільстві. А реальні настрої в суспільстві – це Майдан, а результати виборів, це, виходить, настрої несправжні. От у чому проблема – вибори не дають показників реальної підтримки тієї чи іншої політичної сили. І все починає вирішувати вулиця чи Майдан. Я не кажу, що це добре, це – погано, це якраз і говорить про те, що вибори не виконують своє завдання.     

P.S. Ніби спростовуючи слова Карасьова про більшу комфортність опозиційної ніші, зі Львова прийшла звістка про те, що на виборах на посаду голови Львівської облради переміг кандидат від ВО «Свобода». За «свободівця» Олега Панькевича проголосував 71 депутат зі 114. Панькевич висловив сподівання, що Львівська облрада шостого скликання подолає корупцію, а з її трибуни не прозвучить ані слово неправди. Далі – буде…