Сомалійські пірати - хто вони?

Коли я роблю це на маленькому кораблі, мене називають бандитом. Коли ж ти робиш те ж з своїм великим флотом, тебе звуть імператором. Але хто з нас насправді розбійник? (Один пірат - Александру Македонському, 4 ст. до н.е.)

Видео дня

Сомалійські пірати є частими героями новин. Якщо враховувати той медійний галас, який здіймається довкола кожного їх «вибрику», то починає видаватись, що вони є страшною загрозою для судноплавства в регіоні. Може частково це й так, але цифри вказують на інше – з близько 200 тисяч суден, що проходять поблизу берегів Сомалі щороку, піратами захоплюється кілька десятків. Шанси стати їх жертвою лише в 10 разів менші, ніж вийти заміж за мільйонера.

Спробуємо розібратись, звідки взялись пірати і чому ця «жахлива проблема» досі не вирішена.

У країні, де з 1991 року фактично відсутня нормальна централізована влада, а переважна більшість населення голодує, піратство часто є єдиним способом елементарного виживання. Більше того, цей промисел сприяє комплексному розвитку прибережних територій - зростання платоспроможності, нехай навіть обмеженого числа населення, незмінно привертає сюди інвесторів зі всієї країни. Кожен місяць на узбережжі з'являються нові магазини, будуються кам'яні та цегляні будівлі, розвиваються мережі інтернет і стільникового зв'язку, що, у свою чергу, призводить до зростання кількості робочих місць і рівня загального добробуту місцевого населення. Місцеві чиновники теж з ентузіазмом ставляться до незаконної діяльності місцевого населення, від якого вони отримують хабарі в колосальних розмірах.

Поступово армія піратів стає не тільки більш забезпеченою у матеріальному відношенні, але також більш професійною. Коли у 2008 році вони напали на аравійське судно «Сіріус Стар», то взяли його під контроль настільки швидко, що екіпаж навіть не встиг подати сигнал біди. Можливо, не всі пірати такі голодранці, якими здаються, якщо вони змогли захопити величезний супер-танкер, обладнаний сучасними системами попередження, і відігнати його за два дні до узбережжя Сомалі. Це як серед білого дня вкрасти в зоопарку жирафа і непомітно привести його додому.

Насправді, це не так складно, якщо звернути увагу на досить високий ступінь інформованості морських розбійників про склад суднових вантажів і ступеня їх захищеності. Ефективність піратських рейдів, їх неперетинання в просторі та часі з бойовими кораблями десятка держав, що патрулюють акваторію, наводять на підозри про наявність у піратів зовнішніх джерел підтримки, в тому числі у формі забезпечення достовірної та оперативної інформації, якою не володіє навіть керівництво країни. Видається, що їм хтось дає наводки, припустимо, це судно можна грабувати, там такий-то вантаж, а ось цей корабель не варто. Можливо пірати - не більш ніж найманці і з мільйонних викупів вони лише якісь відсотки, так би мовити, «зарплату». Хто платить? Про це - в самому кінці.

У сомалійських флібустьєрів є і благородна мета. Про неї, щоправда, майже не згадують в пресі. У незахищених прибережних водах процвітає нелегальна рибна ловля. Щорічно траулери вивозять тунця, креветок, омарів на суму близько 300 мільйонів доларів. Місцеві рибалки вже хвилюються, що незабаром їм нічого не залишиться.

Але це ще не все. В принципі, кораблі можуть робити біля берегів Сомалі все, що завгодно. Деякі країни використовують це для скинення токсичних (в тому числі і ядерних) відходів. Це обходиться в тисячі раз дешевше, ніж їх утилізація в Європі. Навіть після того, як факти в прямому значенні цього слова, спливли нагору, коли у 2005 році, коли після цунамі на берег винесло сотні поржавілих бочок, нічого в цьому напрямку не було зроблено.

Деякі пірати заявляють, що не вважають себе бандитами. Зрештою, «батьки-засновники» США під час війни за незалежність теж платили піратам за охорону своїх берегів. Проведені в Сомалі соцопитування показали, що близько 70% населення підтримує діяльність піратів. Звісно, серед піратів є і справжні бандити, особливо ті, що захоплюють вантажі з гуманітарною допомогою.

Однак, навряд чи найближчим часом проблема піратства буде вирішена. Знищення берегової інфраструктури піратства навряд чи є малоефективним. Їх «флот» складається в основному з рибальських суден, причому у вільний від розбійного промислу час вони використовуються за основним призначенням, так-сяк забезпечуючи прожиток місцевому населенню, котре десятиліттями живе в умовах війни, розрухи і голоду. Відрізнити рибалку від пірата практично неможливо. Це як в Афганістані: мирний селянин вдень перетворюється на «моджахеда» вночі. Позбавити їх засобів проживання означає приректи на неминучу голодну смерть.

Неефективною видається і політика патрулювання зони діяльності піратів військовими кораблями різних країн. Їх кількість не дозволяє забезпечити від атаки всі торгові судна та танкери.

Доречним буде згадати, що сума викупів, які вимагають морські розбійники, складає близько 100 мільйонів доларів на рік, і є мізерно малою в порівнянні з коштами, які витрачаються на боротьбу проти них. Не кажучи вже про повне викорінення піратства.

Ще одним, а можливо і головним, фактором є зацікавленість США у нестабільній обстановці в регіоні. Унікальне геополітичне становище Сомалі історично роблять територію країни привабливою для Сполучених Штатів і Великобританії, а також для деяких інших держав, енергетична безпека яких в тій чи іншій мірі залежить від безперебійності поставок енергоносіїв через акваторії даного регіону.

Створення на території країни військово-морських баз забезпечує контроль над транзитом через Ормузську, Аденську, Малаккську протоки і Суецький канал. Звідси ж можна контролювати експортну діяльність країн Перської затоки, а також чинити тиск на такі країни як Іран або Китай у випадку загострення відносин з ними. Присутність в регіоні сил, не підконтрольних Сполученим Штатам, дратує американську адміністрацію. Особливо насторожено США ставляться до нарощування військово-морського потенціалу Китаю, бойові кораблі та підводні човни якого, забезпечуючи захист транспортних суден КНР, що Стурбованість адміністрації Сполучених Штатів стає зрозумілою, якщо врахувати те, що американський контроль над даним регіоном, у разі ескалації напруженості між США і КНР і виникнення безпосереднього конфлікту між ними, може істотно обмежити споживання китайською стороною енергоресурсів, так необхідних їй для подальшого розвитку національної економіки та нарощування військового потенціалу. Сьогодні вже мало хто сумнівається в існуванні геостратегічного протиборства між американською і китайською сторонами, особливо в регіонах та областях, в тій чи іншій мірі пов'язаних з виробництвом або транспортуванням енергоресурсів.

Висновки робіть самі.

ПЛ