Видео дня
Реальна кількість безробітних в Україні - - 4 588 700 осіб!
Багато хто і нині і сприймає 1 Травня, і сам профспілковий рух, як рудимент тоталітарного минулого, що має зникнути разом з усіма його фальшивими радянськими атрибутами. Але обережніше з судженнями – щоб не виплеснути разом з водою і дитину - треба відділяти одне від іншого. Принаймні так вважає Мирослав Якібчук, голова Національного форуму профспілок України.
- Прочитала цікаві данні – виявляється, продуктивність праці в Україні у 3-4 рази нижча, ніж у Євросоюзі. Мабуть, і заробітна плата також менша в 3-4 рази?
- Ні. В 15-17 разів! А тепер поміркуймо, чи можна поліпшити якість життя пересічного українця без збільшення оплати праці? Не можна – зарплату треба збільшувати.
- Але як?
- Зробити це можна доволі просто: зменшити податкове навантаження на фонд заробітної плати, і частину коштів, що залишилися у роботодавця, пустити на збільшення заробітку. Це означає, що частину заробленого працівником слід відібрати у чиновників і віддати робітникові. А він вже сам, на власний розсуд, порядкуватиме результатами своєї праці.
- А що ми маємо при нинішній системі?
- За нинішнього рівня оподаткування влада спочатку перетворює працівника на жебрака, а потім подає йому допомогу з його ж власного заробітку. Вигідно мати залежних злидарів. Вигідні злидні, яким лише про людське око оголошують війну, забуваючи про них наступного ж дня після виборів. Бо бідняками легше маніпулювати й керувати. Над цим варто було б замислитися сьогодні – в день Міжнародної солідарності трудящих.
- І все ж, погодьтеся, що від профспілкового руху дещо «пахне соціалізмом», як і від Першого Травня…
- Не зовсім так. Дехто сприймає Перше Травня, і профспілковий рух як рудимент тоталітарного минулого. Однак треба відділяти одне від іншого. На Заході, на який ми так ревно озираємося, ніколи не було радянського ладу з його декоративними і сфальшованими профспілками. Зате там як були, так і залишаються потужні професійні спілки, що гарантують суспільний мир. І ні в кого навіть думки не виникає їх позбуватися як якогось історичного пережитку. Вони залишаються, бо потрібні і найманим працівникам, і роботодавцям, і державі. Профспілки випрацьовують основи для порозуміння влади, праці й капіталу. Вони вміють не тільки виводити на демонстрації, а й реально вирішувати соціальні проблеми на найвищому професійному рівні, виступаючи медіаторами й рівноправними учасниками непростих переговорних процесів.
- Напередодні Міжнародного дня солідарності трудящих Європа голосно нагадує про права трудящих, а Україна мовчить…
- Не помітно в Україні жодних ознак здорової соціальної дискусії між працею і капіталом. Тож можна подумати, що всі проблеми вже давно подолані. Але соціальний мир в Україні - це фантом. Проблеми насправді не зникли. Вони відсунуті у тінь і чекають там на своє справедливе вирішення за участі тих професійних спілок, які зберегли фаховий рівень, зуміли вистояти, не втратили обличчя і не перейшли на обслуговування капіталу. Та це лише одна частина проблеми.
Тепличні умови, створені соціалізмом радянського зразка, у які було штучно поставлено пересічного найманого працівника, насправді не так захистили його, як позбавили ефективних навичок виживання і самозахисту в нових соціально-економічних умовах господарювання.
- Ви хочете сказати, що профспілки в нашій країні виродилися?
- Тоталітаризм влади призвів і до виродження профспілок. Він перетворив їх на підконтрольні начальству бутафорські структури. А впродовж періоду реставрації капіталізму чимало профспілкових функціонерів перейшло на службу капіталу.
Усе це відштовхнуло людей праці від профспілок, котрі або не могли дати ради ні їм, ні собі, або вводили їх в оману, запобігаючи перед олігархічним і кримінальним капіталом і наживаючись на приватизації профспілкової власності. Більшість українців, відійшовши від профспілок, замінила цивілізований соціальний діалог праці з капіталом мовчазним затягуванням пасків або втечею. Це й створює у ці травневі дні ілюзію задоволення працівників своїм становищем, чого в Україні насправді немає.
- Багато людей, щоб хоч якось гідно заробити, шукають роботу за межами України…
- Люди тікають туди, де профспілки для своїх громадян реально виконують свою соціальну місію і регулюють стосунки між владою, працею і капіталом. І хоча наші втікачі далеко не одразу, а то й ніколи не отримують ті чужі соціальні блага, це виглядає лише як одне - бажання наших втікачів в’їхати на чужому горбі в рай.
- З цим реально боротися?
- Щоб припинити відтік трудових мігрантів, наших рук і мозків, профспілкам слід ініціювати прийняття таких законів, які гарантуватимуть найманим працівникам європейську або наближену до неї оплату праці. Відповідно, якщо і якість цієї праці буде на належному рівні.
Якщо збільшити заробітну плату за рахунок зменшення податкового тиску на фонд заробітної плати, то їздити на заробітки на чужину у наших громадян потреба відпаде. Тоді й боротьба з бідністю вестиметься зовсім в іншій площині. Від проблем не тікають – проблеми вирішують.
- Мабуть, становище на ринку праці в Україні насправді значно складніше, ніж за даними з офіційних джерел?
- Так, станом на 1 квітня 2010 року офіційна статистика визнає існування в Україні 2 млн. безробітних, з яких 518,9 тис. зареєстровано у державній службі зайнятості. Але за результатами профспілкового моніторингу, реальне число безробітних орієнтовно становить 4 млн. 588 тис. 700 осіб. На відміну від офіційних державних органів, система моніторингу НФПУ враховує не тільки безробітних, які реєструються у службі зайнятості, а й різні форми прихованого безробіття.
За даними НФПУ, на 1 квітня 2010 року, кількість працівників, які перебували у вимушених відпустках без збереження зарплати склала близько 1,5% усіх зайнятих в економіці, або 303 тис. осіб. Кількість працівників, які працювали у режимі скороченого робочого дня або тижня, сягнула 13,5% усіх зайнятих в економіці, або 1727 тис. осіб. Іще понад 1 млн. 39 тис. 700 осіб втратили роботу, але не стали на облік у службі зайнятості.
Найбільшою була кількість працівників, які перебували у тимчасовій вимушеній у будівництві – 12,4% усіх працюючих у галузі. У режимі скороченого робочого дня або тижня тут працювали 25,9% усіх зайнятих у галузі. У промисловості відповідні показники співвідносяться як 2,2% до 15,6%. У сфері транспорту і зв’язку – 1,6% і 13,0%.
- Ну, а реально, наскільки робочих місць менше, ніж безробітних?
- Перспектива забезпечення безробітних робочими місцями невтішна: на 10 вільних робочих місць наразі претендує 71 безробітна особа. До того ж цей показник має значну диференціацію за регіонами: від 3-х осіб на 10 робочих місць у Києві - до 374 осіб у Хмельницькій області.
- А що там із заборгованістю по зарплатах?
- Українська влада визнає, що в країні загальна заборгованість по зарплаті сьогодні наближається до рівня 2002 року і складає 2 млрд. грн. За даними моніторингу та оцінками наших експертів, вона ще більша і становить від 2,5 до 3 млрд. грн. Крім того, у багатьох активних сферах економіки спостерігається тенденція штучного заниження зарплати, порівняно із розмірами середньої зарплати по країні - на 25%.
За нашими оцінками, заборгованість по зарплаті економічно активних підприємств на 1 березня - 1451,9-1742,3 млн. грн. і більше. Найбільше заборгували своїм працівникам діючі підприємства Донецької області (201,3-241,5 млн. грн.), Києва (161,6-194 млн. грн.), Луганської (134,2-161,3 млн. грн.) та Харківської (134-160,7 млн. грн.) областей.
Заборгованість підприємств-банкрутів - 616,4-740,4 млн. грн. Економічно неактивні підприємства станом заборгували 103,3-144,6 млн. грн. (офіційно – 82,6 млн. грн.). Найбільшу частку у цій сумі складають підприємства Тернопільської (18,8-22,5%), Дніпропетровської та Львівської областей (по 16,3-19,5%).
З заборгованістю по зарплаті тісно пов’язана проблема боргів підприємств Пенсійному фондові України. Станом на 1 квітня 2010 року ця заборгованість склала понад 4,3 млрд. грн. Вона виникла і підтримується в основному через ухилення роботодавців від сплати внесків до Пенсійного фонду. Найбільша заборгованість сьогодні склалася у Донецькій, Луганській, Львівській, Хмельницькій і Волинській областях. На Волині наразі зафіксовано найбільше для України зростання недоїмки до 125%.
Найбільше порушень прав трудящих на своєчасну і справедливу зарплату зареєстровано у АР Крим, Донецькій і Луганській областях. Дуже проблемні – Львівська, Миколаївська, Сумська, Харківська, Хмельницька області і м. Київ.
- Як збільшити реальну заробітну плату, не запускаючи друкарського верстата?
- Форум вважає ухвалення закону про зменшення податкового тиску на фонд заробітної платні найефективнішим способом збільшення реальних доходів найманих працівників. А також вирішення проблеми боргів по зарплаті, неплатежів до Пенсійного та інших фондів. Фахівці Форуму пропонують зменшити його до 35%.
- Яка користь від цього конкретному найманому працівникові?
- Збільшення заробітної плати за рахунок зростання частки зарплати, що залишається у його власному розпорядженні. 35%-ий податок на фонд зарплати зменшує її частку. Яку нині держава спочатку віднімає у працівника, а потім на свій розсуд повертає йому у вигляді субсидій, дотацій, пільг, матеріальної допомоги. Частково відпаде й потреба виплачувати заробітну плату у конвертах. Адже саме так роботодавці намагаються зменшити податковий тиск на фонд зарплати і оптимізувати свої витрати.
- Чому влада має піти на такий крок, що це їй дасть?
- Влада зможе відмовитися від малоефективної практики виплати різноманітних форм допомоги і субсидій. Привести номінальний прожитковий мінімум та мінімальну зарплату у відповідність з реальністю.
Давши людині право самостійно керувати своїм заробітком, держава вирішить іще одне винятково важливе питання - внутрішнє інвестування підприємництва і промисловості. Їх інвестуватиме споживач через зростання свого особистого споживання, яке завжди пожвавлюється тоді, коли у споживачів з’являються гроші. Зросте також і економічна незалежність людей праці.
- А роботодавець, що отримає від такої реформи він?
- Він дістане більше можливостей стимулювати продуктивність праці. Буде оплачувати роботу за її продуктивністю і якістю. Це часто-густо неможливо зробити за нинішнього оподаткування. Адже найманий працівник також уміє добре рахувати. Він ніколи не стане краще працювати, якщо його не простимулювати матеріально. Він цілком слушно вважає, що працювати треба так, як за це платять.
Крім того, у роботодавця з’являться кошти на впровадження інновацій, модернізацію обладнання, підвищення споживчих якостей продукції.
Висновок очевидний: якщо наші трудящі хочуть жити так, як живуть наймані працівники у Європейському Союзі, їм необхідно приєднатися до боротьби за зменшення податкового тиску на фонд заробітної плати. Це перший крок до збільшення зарплати.