Уроки державної мови. Урок 1-4

«Скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина». Це цитата відомого перекладача. Правда, він говорив про англійську мову, а я хочу написати про українську. І не варто хмикати і крутити носом – в статті не буде жодного співучо-жалісливого мотиву, шароварщини і закликів до повальної українізації. Ні. Я лише хочу донести до читача просту тезу – якою б мовою ти не говорив, говори грамотно.

Мене однаково дратує як український акцент і неправильні наголоси тих, хто розмовляють російською, так і русизми в українській. Ви обурюєтеся, чому такі вбогі тексти україномовних пісень? Та все просто - їх пишуть російськомовні «поети», яким елементарно не вистачає словникового запасу! Модно співати державною. За гроші створюють україномовне блювотиння, яке ані зрозуміти, ані слухати неможливо. Тож не дивно, що російськомовна людина, слухаючи по радіо такі «шедеври», буде думати, що українська мова – примітивна і повний неліквід.

Десять років тому, прийшовши «зеленою» журналісткою в газету «Хрещатик», я познайомилася з Борисом Петровичем Рогозою. Тоді я навіть не уявляла, що він майже 10 років очолював «Літературну Україну», в буремні 80-90-ті друкував «антирадянські» матеріали на своїх сторінках, добре відомий і шанований у літературних колах…

У «Хрещатику» Борис Петрович (уже будучи на пенсії) працював скромним літредактором і ніколи не хизувався своїм минулим. Більшість літредакторів мовчки правили малограмотну юну журналістську поросль і тихо про себе лаяли (частина журналістів були російськомовні, а газета виходила українською) за помилки. Один лише Борис Петрович, ніколи не лінувався підійти і ввічливо, винятково на «ви», пояснити кожну свою правку.

А потім він почав збирати наші типові помилки, аналізувати їх і видавати раз на тиждень «Уроки державної мови». За сім років їх накопилося на цілу книгу і Борис Петрович дуже хотів її опублікувати...

Одна з «учениць» Бориса Петровича, нині - головний редактор «Українського Будівельного Каталогу», каталогу проекту «Дом.ua» та «Ландшафт. Дизайн» Ольга Камолікова пригадує:

«Мне, как человеку русскоязычному, в «Крещатике» пришлось пережить настоящее потрясение - первый раз в жизни написать статью на украинском языке. Естественно, ошибок, русизмов, было много. Борис Петрович принес мне текст, сплошь в правках, сел со мной за стол и очень корректно начал объяснять, почему пишется так и так, какой смысл у этого выражения. На мой вопрос, стоит ли вообще с таким материалом возиться, твердо ответил: стоит. В нем есть мысль, сказал Борис Петрович, - и ради нее надо не полениться и поработать над языком. Я потом долго хранила этот свои первый правленый украиноязычный «шедевр».

Ще одна колега, нині – заступник шеф-редактора газети «Вечерние вести» Олена Синюта:

«Бориса Петровича любили всі. Він був нам як тато – то пожурить, то похвалить. Не зважаючи на свої знання, ранги, академічну мову, навіть з найслабшими журналістами тримався нарівні, жодного разу не продемонстрував якоїсь зверхності. Ніколи «не здавав» неуків начальству. Він дуже добре відчував мову і вмів пояснити, чому потрібно писати саме так. І все це терпляче і тактовно. Не зважаючи на уже пенсійний вік і завантаженість роботою, Борис Петрович завжди знаходив час, щоб підготувати якісь літературні чи культурні розвідки. Колись я вчилася у нього, а тепер на його прикладах вчу своїх молодих журналістів. Спасибі йому за «Уроки державної мови».

Теж колега, нині – шеф-редактор політико-сатиричного журналу «Параска.інфо» Богдана Бабич:

«Борис Петрович прекрасно володів словом і намагався лагідно "вбити" в наші молоді мізки основні правила української мови. Особливо пощастило відділу політики газети „Хрещатик”, де я на той час працювала. Адже Борис Петрович був нашим літредактором і ми не просто вчилися мові з його легкої руки, а й насолоджувались його товариством. Він вмів дуже гречно, м'яко і образно правити наші статті, анітрохи не змінюючи контексту, лише додаючи йому українського колориту. Бо добрий знавець мови, як кухар. Знає, як приправити страву, щов вона набула неповторного смаку.

Я щиро вдячна Борису Петровичу, що навчив відчувати мову. Вже потім я сама виправляла русизми та улюблені мовні паразити наших політиків, такі як "міроприємство" (правильно "захід") або "на протязі", наче їх бідних здувало вітром (прявильно "протягом") чи ж бо "приймати участь" (приймати можна щось зі столу правильно "брати участь").Досі з теплотою згадуємо приязного, трішки буркотливого, але надзвичайно доброго Бориса Петровича. Добре, що вийшла книга „Уроки державної мови”. Тепер й інші зможуть її прочитати».

… Як зараз пам’ятаю - п’ятниця, кінець робочого дня, накрапає дощ. Ми балакучою зграйкою стоїмо на порозі редакції «Хрещатика». Виходить Борис Петрович: «До понеділка, дівчатка!», махає нам рукою і йде у темінь… Але понеділка у нього більше не було – наступного дня Бориса Петровича не стало…

А книжка так і залишилася мрією, не вийшла. До кого тільки не бігали його колеги, друзі, рідні… Яких політиків, чиновників не вмовляли - все намарно. Лише зараз, через п’ять років після смерті автора, «Уроки державної мови» побачили світ - Спілка журналістів постаралась!

Книга, правда, вийшла маленьким тиражем, але «Обозреватель» зробить дарунок для тих, хто хоче вивчити українську мову. Тільки на нашому сайті ви зможете крок за кроком пройти уроки державної мови від Бориса Рогози. Спасибі йому і вічна пам'ять…

УРОКИ ДЕРЖАВНОЇ МОВИ

Борис Рогоза

1. Зобов'язати Сидоренка відрегулювати свої відносини з дружиною

Письменник Кость Гордієнко, добрий знавець народної мови, писав:

- Таке враження, що загрожує нам і в побуті, і в літературі не так архаїзація мови, як канцеляризація. Хіба ми не помічаємо, як добірне народне слово гнітять канцелярські бур'яни? Де ви знайдете такого голову колгоспу, який би, приміром, сказав просто: "Кури добре несуться".

Цього не може бути. Він неодмінно мовить: "Кури вступили в період інтенсивної носки яєць". Чи не почуєте від нього, що колгосп "силосує гичку". Ні, він такою "буденною" мовою розмовляти не стане. Він скаже: "Колгосп вступив у період силосування зеленої маси".

Погнила не полова, а "пожнивні рештки".

І вже буряк - не буряк, а "цукрова сировина".

У розмовах із людьми, під час нарад я вволю наслухався отих казенних висловів. Дехто вважає це за хороший тон, надто охоче запозичує отой казенний стиль.

Якось колгоспне правління, слухаючи скаргу жінки на обурливу поведінку свого чоловіка, ухвалило: "Зобов'язати Сидоренка відрегулювати свої відносини з дружиною". Я думаю, що це не тільки сільська "знахідка".

Не зайве навести й такі приклади:

"Давайте рухатися до лісу..."

або:

"Він висунув свою рацію..."

Чи не смішно це звучить?

Щоб наочно показати читачеві, які є канцелярські штампи і в публікаціях газет, і навіть у художніх творах, Кость Гордієнко склав маленьку "новелу":

"Галина перебувала в колективі на гарному рахунку. Вона домагалася

успіху шляхом сумлінної праці. Хоч на початку з нею і не хотіли рахуватися. Це їй коштувало чималих зусиль.

Трудова наполегливість викликається заінтересованістю дівчини у збільшенні виходу продукції. І цього ніяк не можна скинути з рахівниці. Збоку вона виглядала цілком щасливою.

Спочатку вона лише намацувала новий стиль у роботі, а згодом розгорнула свою діяльність.

У кінцевому рахунку вона перемогла".

2. Оверкові труси

У спогадах редактора журналу "Перець" Федора Маківчука про Остапа Вишню (Павла Михайловича Губенка) згадується з-поміж інших і такий цікавий епізод.

"Я завжди, - розповідав Маківчук,- захоплювався, спостерігаючи, як він правив рукописи (був членом редколегії часопису). Сидимо, бувало, за довгим столом і читаємо гуморески, фейлетони, замітки, підготовлені редакцією до наступного числа. От гумореску, до речі, веселу, дотепну, підписала вже більшість із редколегії. Дійшла черга до Павла Михайловича. Читає й задоволено усміхається. І раптом на якомусь реченні зупинився, спохмурнів, і його рука потягнулася до олівця. Починає правити.

- Так по-українському не кажуть і не пишуть! - промовляє ніби сам до себе.

- Що там, Павле Михайловичу? - питаю.

- Та от автор пише: "Оверко Рак був в одних трусах!"

- Так правильно ж пише! - вихопився один наш відомий нині гуморист.-Я й сам так би написав.

- А що - Оверко Рак мав бути у двох трусах? - лукаво посміхаючись, запитує Павло Михайлович. - У таких випадках у нас кажуть: "у самих трусах ", а не "в одних трусах ". Отак і писати треба".

До слова, таких фраз, які письменник виправляв у гуморесці про Оверкові труси, можна наводити ще і ще: "В мене одні неприємності", "Діти одні у хаті", "Сиджу лише на одному хлібові та воді" тощо. Зрозуміло, й тут слід замінювати одні, одному на самі, самому.

А дієслова усміхатися та посміхатися, що їх ужито в наведеному уривку, виступають не як абсолютні синоніми.

Між ними є певна значеннєва різниця. Отож, щоб висловити стан людини, коли їй весело, приємно, гарно, користуються словами усмішка, усміхатися, А посмішка, посміх, посміхатися передають відтінок іронії, сарказму, кепкування чи глузування з когось або чогось.

3. На місці звалища... розбили парк

В усному й писемному мовленні нерідко натрапляємо на кумедні вислови: "На місці звалища мешканці молодого міста розбили парк". Дієслово розбити є синонімом слів знищити, розтрощити, роз'юшити тощо. Воно входить до таких словосполучень, як розбити лоба, розбити (розірвати) кайдани, розбити серце і таке інше. Щодо парку або саду потрібно вибирати більш підхожі лексеми - посадити, насадити, виростити.

Величезна кількість таких помилок пояснюється тим, що тривалий час серед багатьох українців українська мова не була рідною, якою думають, спілкуються в житті, мріють і снять, радіють і сумують. Вона була зайвим додатком до іншої, престижнішої мови. В рамках політики зближення націй та злиття мов, що сяга апогею під час застою 1970-1980-х, слова, не схожі на російські, викидали з нашої мови або оголошували діалектними, застарілими, штучними, не зрозумілими народові. З академічного Інституту мовознавства до видавництв і редакцій надходили списки заборонених слів та висловів (на зразок либонь, робітня, красне письменство), які під час редагування наказували вилучати з оригінальних та перекладних творів.

Має рацію Олександр Пономарів: тривале зросійщення українців призвело до втрати дороговказів у користуванні рідною мовою. Досі багато хто з мовців залюбки вживає слова благополуччя, відправлятися, добросовісний, економити, корзина, прийомна, протиріччя, початкуючий і майже цілковито нехтує далеко кращими синонімічними відповідниками добробут, вирушати, дійовий, сумлінний, заощаджувати, значущий, кошик, наполегливий, приймальня, суперечність, початківець.

Відомо, що кальки мають право існувати лише тоді, коли у своїй мові немає потрібних лексем для позначення того або того предмета, істоти, явища. Але ці кальки, яких "побутує" в нас сила-силенна (і явних, і примаскованих росіянізмів, із не властивими для української мови чужомовними значеннями), як звичайнісінькі двійники наших питомих слів не тільки відтісняють їх на другий план, а й узагалі витискують із загального вжитку.

4. Торішній і минулорічний

Ще кілька прикладів. Російській антонімічній парі многочисленный і малочисленный в українській мові відповідають пароніми (слова, схожі звучанням) численний і нечисленний. Але в газетах та журналах, на радіо й телебаченні нам пропонують кальки: малочисленні (треба нечисленні) відвідувачі музею; люди, виховані на багаточисленних (треба численних) постановах або й зовсім семантично неправильне багаточисельний, що означає багаточисловий.

Замість навколишнє середовище вживають оточуюче середовище (бо російське окружающая среда); замість запаморочилося в голові -закрутилася голова (рос. закружилась).

Забуваються слова торішній, тогорічний - скрізь натрапляєш на кальку минулорічний (рос. прошлогодний). Пишуть і кажуть тим не менше (рос. тем не менее), тоді як потрібно - а втім, проте, однак; зарплата (чи зарплатня) складає стільки-то (рос. составляет), а потрібно становить.

В українській мові слово крупний означає: такий, що складається з окремих великих частинок: крупне (грубе) зерно, крупний (грубий) пісок. Але під впливом багатозначнішого російського крупний в українських текстах з'являються помилкові словосполучення -крупний талант, крупним планом. А тут на своєму місці буде великий: "Заняття в школі бізнесу ведуть представники великих американських підприємств". Так само великий талант, показувати великим (широким) планом, велика буржуазія, велика рогата худоба, велика промисловість, великогабаритний, великопанельний тощо.

(Далі буде!)

Мій блог тут