Фалос – зброя пролетаріату?

Спочатку, міркуючи над конфліктом, в епіцентрі якого опинилися письменниця Марія Матіос, «Обозреватель» хотів скласти топ-десятку (чи, принаймні, п’ятірку або трійку) українських книжок, які за останні 20 років опинялись під забороною. Проте насправді за всі роки незалежності подібних інцидентів було лише два. Перший пов'язаний з романом нині покійного Олеся Ульяненка «Жінка його мрії», який, згідно висновку Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі, був визнаний порнографічним. Другий – зі вже згаданою Марією Матіос, чию книгу «Вирвані сторінки з автобіографії» нібито намагаються вилучити з друкарні.

Видео дня

Порнографія forever

Це абсолютно різні випадки, зумовлені, до того ж, різною політичною ситуацією в країні. Щодо Ульяненка, то причини заборони його «Жінки» можна назвати суто бюрократичними. Створена і активована в часи «пізнього Ющенка» «комісія з моралі» просто намагалася виправдати своє існування. Хоча сам Ульяненко виключав, що цензурування його твору – випадковість, і що він – лише перший-ліпший письменник, котрий потрапив «під роздачу».

«Випадок виключається. Взагалі, як віруюча людина, я не вірю в випадки. Комусь дорогу переїхав. В "Жінці його мрії" спецагенти – гомосексуалісти, збоченці, а міліціонери торгують наркотиками. Швидше за все, хтось натиснув на видавництво», – говорив Ульяненко в інтерв’ю «Українській правді». І додавав: «Юрко Покальчук, царство йому небесне, писав набагато відвертіші сексуальні штуки, чомусь на Покальчука ніхто не наїжджав». Власне, так само не зазнав особливих проблем і Лесь Подеревянський, який за концентрацією «відвертих сексуальних штук», а також нецензурної лексики дасть фору і Покальчуку, і Ульяненку.

Історія з Ульяненком завершилася тим, що автор «Жінки» погодився піти на мирову угоду з комісією, дещо «підчистивши» текст роману. Що ж стосується Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі, то наприкінці минулого року Янукович доручив уряду зайнятися її ліквідацією. Житиме комісія чи ні, моралістів у нас не бракуватиме. Випадок з другою книгою – «Вирваними сторінками з автобіографії» – саме це і доводить: проблеми Марії Матіос почалися тоді, коли авторка порівняла пам’ятник Невідомому солдату у Києві з фалосом.

З точки зору оригінальності та несподіваності суджень дане порівняння, звісно, не витримує критики. Проте не нам судити про творчу кухню. Якщо літераторка вважає за потрібне використовувати доволі передбачувані метафори з «генітальної» царини – це її діло. І її право. Повторимось: з огляду на все, що видавалося в Україні до Матіос, такий вислів і поруч не був з крамолою. Й, можливо, якби письменниця провела «фалопаралель» із будь-якою іншою спорудою, це взагалі лишилось би непоміченим. Але пам’ятник Невідомому солдату є надто соковитим та смачним інформаційним приводом, аби залишити словесну наругу над ним непоміченою.

Ясна річ, що найбільш заангажована у радянське минуле та радянську символіку політсила – комуністи – не пройшли повз такого висловлювання. Від імені однодумців говорив Петро Цибенко, народний депутат України і член парламентської фракції КПУ. До Цибенка – згідно офіційної інформації – звернулися обурені ветерані ВВВ, а той, розділяючи їхній гнів, подав скаргу до прокуратури. Точніше, звернувся туди із депутатським запитом, вимагаючи «правової оцінки висловлюванням, які допускає авторка у тексті своєї книги «Вирвані сторінки з автобіографії» у бік меморіальних пам’ятників радянським воїнам».

Генеральна ж прокуратура дала своїм колегам – працівникам міліції – завдання: перевірити (!) викладені у депутатському зверненні факти та доповісти про результати такої перевірки. Остання полягала не у співставленні пам’ятника і фалоса, а у візитах співробітників МВС до видавництва «Піраміда» (яке видавало книжку), а також до колишніх сусідів Матіос.

З її слів відомо, що 17 грудня 2010-го львівська міліція шукала Матіос у «Піраміді», а 11 січня цього року міліціянти Печерського РУ робили обхід будинку, в якому родина Матіос колись винаймала квартиру, і теж розшукували письменницю. Все це виглядає настільки дико і маразматично (адже хто шукає, той неодмінно знаходить, особливо, якщо мова про нашу доблесну міліцію), що частина довколалітературної тусовки навіть запідозрила пані Марію у самопіарі. Принаймні, у тому, що літераторка зумисне акцентує увагу на цьому скандалі, перебільшуючи його вагу.

Проте від участі у незрозумілих рухах довкола Матіос та її книжки не відхрестився навіть Генеральний прокурор України. Виступаючи у Верховній Раді, Віктор Пшонка заперечив політичні переслідування Марії Матіос, але зазначив, що ГПУ «діє у рамках закону». На езоповій прокурорській мові це означає, що перевірки дійсно ведуться, тобто офіцери МВС тиняються Львовом та Києвом у даремних пошуках Матіос і ніяк не можуть з нею перетнутися.

«Тепер вже я розшукую міліцію»

В інтерв’ю «Обозревателю» Марія Матіос зазначила, що тепер вона сама розшукує міліцію, аби з’ясувати, чого врешті-решт від неї треба правоохоронним органом. Адже досі розмова між двома сторонами цього конфлікту так і не відбулася. «Я зателефонувала на «02», представилася, сказала, що я – така-то і така-то, маю потребу поспілкуватися з міністром внутрішніх справ. Сказала, що хочу знати, що відбувається і про що вони мене мали запитати», – розповіла Матіос.

Вона додала, що з великим трудом розшукала текст листа Цибенка (на порталі Верховної Ради такого депутатського запиту справді немає, найближче «за темою» звернення депутата до Генпрокуратури стосується правомірності рішення Львівської міськради щодо щомісячних виплат ветеранам УПА). Й продовжує шукати далі – на цей раз міністра МВС. У розмові з «Обозревателем» Матіос не виключила, що справа може дійти і до кримінальних обвинувачень. Так далеко ми зазирати не станемо, бо все ж таки лишаються великі сумніви у тому, що з обурення комуніста Цибенка може вийти якась показова страта. Хоча, звісно, можливо все.

Користуючись нагодою, письменниця виклала свою версію подій. Цькування її, каже Матіос, почалося ще тоді, коли вона виступила з критикою дій нової влади. 9 березня 2010 року вона вказала на неприпустимість урізання призового фонду лауреатам Шевченківської премії. Мовляв, не дуже гарний був у Януковича початок, та ще й через два тижня після інавгурації. «Кажу вам про це вперше», – наголосила вона. Незабаром після того сталося звільнення Матіос з посади секретаря Шевченківського комітету. Що ж стосується теперішньої історії з її книгою – то все це «ланки одного ланцюга».

Власне кажучи, дещо дивними виглядають претензії Цибенка саме до Матіос. Під наругу над радянськими воїнами абощо можна підвести багато що з того, що виходить з-під пера представників укрсучліту. Варто лише уважніше вчитатися у тексти, видані протягом останніх десятиліть, і потік заяв до Генпрокуратури буде вже не спинити. Єдине спасіння у тому, що пан Цибенко навряд чи цікавиться новинками українського книжкового ринку. Мабуть, за нього це роблять ветерани війни.

Чим закінчаться напружені пошуки Марії Матіос міліцією та прокурорами, та яка доля чекатиме на її роман, спрогнозувати наразі важко. Наклад «Вирваних сторінок» з «Піраміди» не вилучений, каже Матіос, бо на це потрібна санкція суду. Зате у книгарнях твір вже не знайти – читачі, заінтриговані рекламою від відомства Пшонки, розмели увесь тираж. На Інтернет-форумах ті, хто не встиг зробити шопінг, обговорюють, де ще можна дістати книжку Матіос. Ось такий приємний бонус до історії з вельми неприємним – як не крути – присмаком…