Люди стояли на смерть, захищаючи свій цукровий завод
Під час сутички на Кирнасівському цукровому заводі сталася трагедія, є жертви… Люди захищали рідне підприємство від його власника?
Ще не так давно в Україні було 192 цукрових заводи. Свого часу ми були світовим лідером з виробництва цукру, та сьогодні імпортуємо цукор навіть із Білорусі, яка ніколи не виготовляла й для себе достатньо цукру. На сьогодні заводів залишилося трохи більше сотні, звісно, не всі з них працюють…
Занепад цукрового виробництва в Україні голова правління національної асоціації «Укрцукор» Микола Ярчук пов’язує з тим, що в галузь прийшли абсолютно некомпетентні люди:
– У цукрово-буряковому виробництві все було пущено на самоплив. Прийшли люди, які абсолютно далекі від цукру. Держава не втручалася в процеси приватизації цукрових заводів, реорганізації галузі, тобто перехідні процеси ринкової економіки, тому в галузь прийшли всі, хто мав гроші чи хто міг взяти це за безцінь. Держава мала б прийняти закон, який би гарантував виробникам ефективність їхньої роботи. Держава повинна мати програму, як розвивати цю галузь, передбачити зобов’язання сторін: держави, власника, виробника цукрових буряків, тобто відпрацювати правила гри. Також потрібно вирішувати питання експорту…
Щодо Кирнасівського цукрового заводу, що на Вінниччині, то тут події розвивалися таким чином...
22 березня ТОВ «Сахара», центральний офіс якої знаходиться в Києві, продало двом фірмам - «Уніфінгруп» і товариству «Дукат» - майновий комплекс “Кирнасівський цукровий завод”. За угодою купівлі-продажу, нерухоме майно відійшло товариству «Уніфінгруп», а решта - «Дукату». Жителі села Кирнасівка здогадалися, що нові власники заводу хочуть порізати його на металобрухт…
– З цього одразу людям стало зрозуміло, що завод готується на порізку, – каже голова Вінницької обласної організації всеукраїнської незалежної профспілки «Трудящі» Ігор Попенко. – Ці люди вже мають досвід, адже наш завод – не перший у селі, який хочуть пустити на металобрухт.
Голова «Трудящих» відзначає унікальність Кирнасівського цукрового, каже, завод оснащений устаткуванням, що може одразу переробляти сирець. Це характеризує його потужність. За словами Ігора Попенка, підприємство практично нове, воно було збудоване 1964 року, а обладнання оновлювали останній раз у 1990-х роках.
Чому «Сахара» не запустила завод за призначенням?
Ми поспілкувалися з Валерієм Кравцем, який до продажу підприємства був його директором. Каже, у «Сахари» не було іншого виходу, ніж як продати цукрозавод на брухт:
– Ми хотіли працювати, але нам держава вже кілька років поспіль “відмовляє в сирці”, цього року теж відмовила. Ми були взяли кредит у банку «Фортуна», його, відповідно, треба погашати, то що ми мали робити?
– Чому вам відмовили в сирці?
– А я звідки знаю… Бо хто дав більший хабар, тому й сирець дали. Причому дали його людям, які до цукровиробництва не мають жодного стосунку.
– Кажуть, завод хотіли купити італійці…
– Італійці – такі самі, як і ці – металорізи. Це одесити знайшли двох якихось громадян Італії і приїхали з ними купувати завод. Інших покупців не було, тільки ті, що хочуть порізати його. От і все.
– Усі, хто каже, що нема сирцю, тому не можуть виробляти цукор, – непрофесіонали, – пояснює згадуваний керівник Укрцукру Микола Ярчук. – Не треба шукати заморського продукту, в Україні досить родючі землі, можна вирощувати цукровий буряк у необмеженій кількості. Просто треба налагодити взаємовигідну співпрацю з виробниками буряка!
Голова районної ради Олексій Авраменко розповідає, що влада намагалася вирішити ситуацію, але…
– Ми зустрічалися з представниками власників, які приїжджали до нас, голова обласної ради, я, – сказав він. – Ми говорили про те, що на сьогодні кирнасівці не дадуть можливості вирізати завод. Якщо є інші наміри, щоб цей завод працював, то люди готові допомагати. Ось така була з ними розмова. А потім таке трапилося…
Кирнасівський завод уже стоїть чотири роки. Пан Авраменко пояснює це тим, що власники ТОВ «Сахара» «не були готові до такої роботи, бо треба було мати свою сировину, а в них її не було, бо не було своєї землі».
Узагалі дивно якось виходить. Уявіть собі, що ви хочете виготовляти цукор, для цього купуєте завод, вкладаючи в нього шалені гроші, водночас не продумуєте, з чого цей цукор виготовлятимете. І важко повірити, що «Сахара», яка хотіла варити цукор, не прикидала, з чого вона його робитиме і як забезпечуватиме себе сировиною.
Ще одна дивна річ: власник «Сахари» і співвласник банку «Фортуна», у якому «Сахара» нібито взяла позику на Кирнасівський цукровий завод і потім заборгувала понад 50 мільйонів, – одна й та сама особа – Котов Юрій Володимирович. Нам у банку підтвердили, що Юрій Котов справді є співвласником «Фортуни», та, на жаль, поспілкуватися з ним не вдалося. Нам пообіцяли, що він перетелефонує, але дзвінка так і не дочекалися.
На заводі досі працюють працівники, які числяться за ТОВ «Сахарою». 26 березня вже представниками ТОВ «Уніфінгруп» і товариства «Дукат» була вчинена спроба завести на завод своїх людей, тобто взяти його силою. Тоді бізнесмени привели близько 25 чоловік. Між ними, охороною заводу та просто жителями села відбулася сутичка, після якої кирнасівці звернулися до міліції (було 47 звернень), адже багато з них дістали тілесні ушкодження, проте кримінальної справи порушено не було.
Як стверджує Ігор Попенко, профспілка «Трудящі» як юридична особа зверталася до обласної прокуратури з цього приводу, проте відповіді досі не отримали.
Через таку бездіяльність правоохоронних органів, на його думку, трапився «напад» 19 травня, проте цього разу без людських жертв і поранень не обійшлося… Близько 50 молодиків, за словами очевидців, озброєних лопатами, бейсбольними бітами, нунчаками, електрошокерами проникли на територію заводу. Як з’ясується пізніше, 12 чоловік із 33, яких затримали, мають судимість.
– Між нападом 19 травня й минулою сутичкою представник нових власників Ігор Суслін мав кілька зустрічей з колективом підприємства та селянами, – каже голова профспілки. – Погрожував, що привезе озброєних людей, які стрілятимуть по ногах, і все одно завод поріже, якщо йому перешкоджатимуть.
За словами Ігоря Попенка, було також організовано його зустріч з керівництвом «Сахари», яка продала завод.
– Та чомусь мені призначили її в банку «Фортуна»... Я попросив вирішувати проблеми якимсь іншим чином, бо ці погрози до добра не доведуть, бо люди, які нам погрожували, виглядали просто як бандити. Я пропонував спільно пошукати інвестора, адже порізати завод, при цьому побити людей – не вихід. Мені запропонували зустрітися з представниками «Уніфінгруп», проте зустрічі тоді не вийшло… Підозрюю, що в усій цій історії є один «тато» – власник і засновник ТОВ «Сахара» Юрій Котов.
Очевидець нападу на завод, охоронець Дмитро Кирилович розповідає, як відбувалося нічне захоплення 19 травня:
– О 3.25 ночі наші песики притиснулися до нас і почали гавкати, ми вибігли на прохідну, побачили, що на територію цукрового заводу проникло близько 15 чоловік з собаками й 30 без собак. У нас тут дзвони встановлено, тож один із наших охоронців побіг бити в дзвін, я почав телефонувати начальнику охорони, місцевим депутатам, представникам ініціативної групи... Почувши дзвін, люди почали збігатися. Ці молодики позривали замки на двох прохідних, установили свої і заїхали сімома машинами й двома мікроавтобусами та територію заводу. Наші люди теж якось прорвалися сюди, і почалися сутички… Одному 73-річному чоловікові приставили електрошокер до тіла, і він помер (як виявиться потім, від серцевого нападу. – ред.). Жінка, яка з нами була на прохідній (працює охоронцем), лежить у реанімації… Це все тривало більш як годину, поки ми не витурили їх із заводу… У результаті одна людина загинула, кілька в лікарні, одну жінку щойно прооперували, вона лежить у реанімації – у неї крововилив у черевній порожнині. Є ще й з травмами голови (від удару цеглиною). В одного неповнолітнього теж крововилив у живіт від удару…
– Нікого там не вбивали, у людини там стався інфаркт. А хто що захоплював, то взагалі нема предмету для розмови. Так, якісь люди – спортсмени – увірвалися сьогодні на завод. Що це за люди, я не знаю.
– Ви вирішили пустити завод на металобрухт?
– Жартуєте, так?
Тут бізнесмен переповів історію про те, що вони знайшли було для заводу інвесторів: італійця та росіянина.
– Я вам розкажу картину, щоб ви розуміли. Людина просто так, без розмов приїхала подивитися завод на новому джипі Ford, а місцеві жителі засунули йому в машину вила. І все, чоловік сказав, що більше туди не поїде.
– Тобто після цього інвестор відпав?
– Не в цьому справа – відпав чи не відпав. Справа в тому, що ви дещо неправильно ставите запитання. Це приватна власність. Закон України про приватну власність ніхто не відміняв. Я його купив і можу робити з ним усе, що захочу. Я не розумію того, що сьогодні там відбувається. І мені навіть нецікаво.
– Нерухоме майно заводу належить вам, рухоме – підприємству «Дукат». Як ви збираєтеся з «Дукатом» працювати? – запитали ми.
– Ви жартуєте?! Вас що, цікавить наша комерційна діяльність?
– Ви збираєтеся запускати завод, виробляти цукор?
– «Уніфінгруп» не виготовляє цукор!
– Тоді що плануєте робити?
– Я вам на це відповів ще на початку нашої розмови.
Ми не зрозуміли про що мова й попросили повторити, проте своїх планів пан Андрєєв не розкрив.
– На сьогоднішній і вчорашній день усе було зроблено для того, щоб завод міг працювати, але те, що там сьогодні відбувається, мені особисто не зрозуміло, - сказав він.
…Ситуація справді непроста. З одного боку, селяни готові йти будь-що, аби зберегти рідний завод, робочі місця, з другого – власник, справді, управі розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Хто винен?
Микола Ярчук зазначає, що Кирнасівський завод свого часу був гордістю регіону і досі залишається одним з найкращих в Україні, дарма що простоює.
– При розумному підході цей завод цілком може працювати. І без урахування позиції населення, - вважає він, - нічого не можна робити! Той, хто купував завод, не заплатив за нього ринкову ціну. Завод дістався був власникові практично за безцінь. Але це вже проблема держави, що вона не контролює ці процеси. Держава не повинна втручатися, але повинна сказати: шановні власники, ваше завдання таке-то й таке. Практично всі кирнасівці свого часу були акціонерами цього заводу, шахраї їх просто обдурили… Сьогодні відповідальність лежить на місцевій владі, хай вона вирішує, як розв’язуватиме проблему соціальних гарантій, бо люди сьогодні в розпачі.