Блог | "Азиатский тигр" выдает себя за гиену: что происходит в Южной Корее

Военное положение в П. Корее – это часть их политического кода, что-то вроде, как у нас майданы.

Со времен основания Республики Корея 1948-го многим президентам "чесалось" объявить военное положение. Последний – и, возможно, самый известный – произошел после убийства 1979 г. президента Пак Чон Хи, экс-генерала, который сам использовал военщину для подавления политических протестов и оппозиции с момента захвата власти в 1961 году. В стране неоднократно возникали восстания, подавляемые десантниками и бронетехникой.

Далее текст на языке оригинала

З 1980-х Республіка Корея вважається найпрогресивнішою демократією у континентальній та Східній Азії. Саме тоді від влади де-факто відкотилися військові, і в країні почали відбуватися вільні президентські вибори.

На історичну традицію наклалися і характерні особливості нинішнього президента Юн Сук Йоль, який дуже нагадує за характером Міхеїла Саакашвілі: ніщо так не заважає його реформаторству, як пута демократії та необхідність рахуватися з чужою думкою.

Юн, лідер консерваторів, ніколи не був особливо популярним. Він переміг з перевагою лише в 0,8%, і за нього голосували "по приколу", тобто — проти його ліберального попередника.

Як і Саакашвілі, Юн любить гучно боротися з корупцією. Як генеральний прокурор, він посприяв увʼязненню навіть тодішнього лідера власної партії Пак Кин Хе, розчистивши собі дорогу на вершину влади. З "кадилом" антикорупції він переслідував президентів держави й навіть керівника могутнього Samsung. Ті нападки були гучними, принесли Юну славу, але не завжди ефективними з погляду антикорупції.

"Диктаторський" указ Юн Сук Йоля став кульмінацією багаторічної ворожнечі між двома основними політичними таборами країни. Опозиційна до нього Демпартія зберегла свою більшість у Національних зборах, а потім наростила її на чергових парламентських виборах у квітні.

Не маючи більшості у парламенті, він не міг провести потрібні для змін закони: починаючи від зменшення корпоративних податків і завершуючи ухваленням держбюджету. На додачу, демократи виношували ідею імпічменту президентові, для цього їм потрібно було лише з десяток голосів консерваторів.

Президент РК оголосив воєнний стан, намагаючись заблокувати парламент. Та через декілька годин скасував його. Що пішло не так?!

Почнемо з соціального тла: збільшується прірва між доходами різних прошарків населення. Ціни на житло зростають, як і безробіття, і воно дедалі "молодіє". Страйкують лікарі, а громадяни скаржаться на недоступність медобслуговування, і всі разом звинувачують у своїх бідах політиків та корупцію. На тлі цієї катастрофи спершу виник скандал про незаконне збагачення дружини президента, яка хизується коштовними речами, а потім він під гаслом "північні корейці наступають" спробував ввести диктатуру.

Оголошення диктатури шокувало південнокорейців, які ще не забули бурхливу епоху військового правління. Тисячі протестувальників зібралися в Сеулі, вимагаючи арешту глави держави: країна, яку вважали зразком культурної м’якої сили та азійським лідером демократії, раптово повернула в іншому напрямку.

Президент наказав блокувати парламент, але армія не дуже сумлінно виконувала вказівку, і тому депутати—демократи потрапили на свої робочі місця, створивши телевізійну картинку для світу. У Юна не залишилося іншого виходу, як задкувати.

Тепер опозиція рефлексує на зрадницьку витівку президента, розкачуючи йому імпічмент. Відтепер, головна увага південнокорейського політикуму буде сконцентрована не на протидії зовнішнім загрозам в особі Кореї Північної, Китаю та РФ, а ворогам внутрішнім… тобто опонентам по політичному горизонту.

Так часто трапляється в політиці, що процес підміняє результат, тобто утримання влади — понад зміцнення держави та посилення її обороноздатності. І не лише в Південній Кореї…

Тим часом вісь зла потирає руки, очевидно, гадаючи: чи не настав час нацькувати Кіма на увесь цей демократичний безлад.