Блог | День Херсона в оккупации: боль, страх и надежда на свободу

Эта история о жизни Херсона в оккупации — о городе, который когда-то праздновал свои дни с масштабными гуляниями, а теперь борется за каждый прожитый день. Это рассказ о людях, оставшихся под давлением постоянного страха, в условиях произвола окупантов, массовых обысков и измен среди знакомых. Она о выборе: сдаваться или держаться, радоваться каждому "прилету" по врагу или с болью наблюдать, как коллаборанты предают свой город. История не только об ужасах оккупации, но и о надежде, которая живет в каждом херсонце, несмотря на разбитые стекла, искалеченные судьбы и разоренную землю. Это призыв не забывать, что Херсон — это Украина, и он дождется своего освобождения.

Далее текст на языке оригинала

Сьогодні моє рідне місто мало б святкувати свій день. З великими гуляннями, як годиться.

Нинішні "гуляння" в Херсоні відомо які - до 15 години встигнути в банк/магазин/аптеку. Іти по вулиці, оглядаючись. Не дивитися в очі перехожим. Не брати із собою телефон або обов‘язково почистити і не аж настільки, щоб підозріло. Бути завжди готовою до згвалтування/підвалу/смерті, просто так, із чужого нічев’я.

Я часто намагаюсь уявити цей рівень тиску на психіку, цей гвалт волі - і постійно зриваюсь із занурення, бо воно протирічить всім інстинктам і людській природі.

Я читаю телеграм канали про зрадників Херсону і на кожній, на кожній особі застигаю, вчитуюсь у прізвища і рік народження, боячися впізнати знайомих. А колаборантів більшає, і це переважно вчителі.

Окупантам же треба з жовтня розпочати навчання за російською програмою в області, наздогнати місто. Все частіше русскіє бєси там нашіптують - без вариантов, Россія прішла сюда навсєгда, посмотрі на соотношеніє сіл, Путіну все равно нужен виход на Крим…і люди здаються.

Але - незрівнянно більше людей тримаються! Наше нещасне місто схудло більше, ніж вдвічі, так багато виїхало. А ті, хто залишилися і чекають наших, зціпивши зуби, мовчки радіють прильотам по орківських складах.

Вчора, до речі, тішилася вся моя родина. Наче до дня Херсону, наші чітко розгепали вугол суду, де саме зібралася "адміністрація". Я там проходила сотні разів - буквально через дорогу у дворі прожила 10 років.

Гадаю, чи цілі вікна в навколишніх будинках( Та нехай розбиті шибки будуть найбільшою втратою. Головне, не розбиті серця і не зламані душі. Кажуть, сьогодні "святкування" з масовими обшуками і трусом по квадратах, районами. Це просто якесь окреме пекло на землі.

Та ми ще відзначимо день Херсону, дорогі земляки. День звільненого і вільного, спекотного і вітряного, такого наївного і норовливого міста. Хай понівеченого, але не зламаного - ми всі насправді зараз виглядаємо не краще.

Тримаємося одне за одного, щоб тримати стрій!

І нагадую, якщо ви готові поділитися вашою історією, пишіть мені в особисті. Я безпечно її оприлюдню, бо весь світ має знати, як це, коли #ХерсонцеУкраїна