Блог | Драмы короткими автоматными очередями

Название: Фестиваль короткой драмы

Видео дня

Театр: Театр Драматургов

Наверное, никто столько не экспериментирует с форматами представлений, как Театр Драматургов. Трехдневный фестиваль короткой драмы (координатор Ирина Гарец), прошедший в стенах Драматургов, тоже показался новаторским. Это был спринт как авторам, так и постановщикам. Лаконические представления – от текста до постановки – создавались в сверхкороткие сроки, почти здесь и сейчас. Поэтому ни одна из работ не обошла тему войны.

Далее текст на языке оригинала

.

"Нереалізована творчість – це отрута, що вбиває зсередини", - зазначав психолог Карл Юнг. Коли дюжині драматургів осточортіло писати "в шухляду", автори вирішили створити власний – з постановками та фестивалями – театр. Щоб відразу пояснити інфлюєнсерам – режисерам, акторам та глядачам - хто тут головний, назвали своє творіння Театром Драматургів. А базове правило майданчику – незмінність під час постановок авторського тексту.

Якщо в когось виникає питання, що саме зараз відбувається у сучасній українській драматургії, то можна завітати на будь-який спектакль Театру Драматургів. Та що ви побачите зі сцени – завжди несподіванка. За два роки на цьому майданчику ставилися й ексцентричні комедії Аркадія Непиталюка, й величні містерії Олекси Гладушевського, й вистави-сповіді Анастасії Сегеди, а також пластичні етюди Олени Аль Юсеф та абсурдизм Міреса Пенюшкевича. Єдине, чого ви не знайдете сцені Драматургів, – постановок класичних п’єс. Бо якщо і ставлять тут класиків, то тільки живих та невкритих бронзою.

Цьогорічний Фестиваль короткої драми – новий експеримент з текстами, а відтоді й з постановками-читками. Організували захід у рамках проєкту "Трикутник для українських митців (TUA)", ініціатором якого виступили шведські культурні інституції: Міський театр при Культурному центрі Стокгольму (Kulturhuset Stadsteatern) та мистецько-резиденційний центр Rikstolvan. Від драматургів очікувались короткі історії, а від режисерів з акторами – в короткі строки зробити з цього дійство. Звісно, така лаконічність та поспіх не завжди йшли на користь постановкам. Зате за три дні фестивалю встигли творчо реалізуватись десять драматургів й режисерів, а також два десятки акторів. Глядачі ж мали змогу збагатитись на десяток історій. Оскільки всі ці п’єси з пилу-жару, то жодна з вистав не оминула тему війни.

Майже в саме пекло кидає глядача робота "Як Петро став стоїком" (драматург – Ігор Носовський, реж. - Олена Аль Юсеф). Головні герої – двоє військових медиків (актори - Максим Бурлака та Валерій Мелашенко) "на передку". Різниця у віці між побратимами в пів життя: одному - 25 років, а іншому – півстоліття. Та доля їх звела разом, і єдине, що залишається: вивозити тіла й ранених з бою, вимивати від крові санітарно-евакуаційний фургон та шукати втіху в настановах Марка Аврелія (актор - Андрій Гурин). "Будь подібний до скелі: хвилі безперервно розбиваються об неї, вона ж стоїть нерухомо, і навколо неї стихають схвильовані води".

З пекла до страшного суду переносить робота "Свідки телячого розстрілу" (реж. – Марія Татаринова). Популярна драматургиня Оксана Гриценко (в портфоліо якої хіти-постановки "Молочайник" та "Дон Жуан із Жашкова") в позатеатральному житті – професійна журналістка. І в фокус її уваги часто потрапляють судові справи з деокупованих територій про колаборанство. Важко відрізнити де зрада, а де наклеп. Важко зрозуміти, де "ждунство", а де підкорення під дулом автомата. Актори Павло Власенко, Юліана Барташ, Ольга Стахмич та Тетяна Марштупа відтворюють атмосферу саме такого, кафкіанські-номенклатурного суду. Де головний звинувачений Пацюк не то запродав село за тридцять тетрадрахм, не то захистив його. Та, як зазначає Гриценко, такого абсурду, що відбувається у судах, ви не побачите в театрі. І, щоб не тягатися в дивуватості з судовою системою, авторка залишила кінцівку відкритою.

З Кіпру, з більш мирного життя веде розповідь-моновиставу героїня роботи "Що робити з соплями" (драматургиня - Лєна Шевченко, реж. - Слава Юшков) - з кабінки ресторанного туалету. В кіпрському ресторані працює збігла від війни українка (актриса Дар'я Білоцерковець), і під час перерв веде розмову з матір’ю, з чоловіком-військовим та з кумою. Що все добре. Що вона тримається. І як насправді відбуваються справи. Як життя - завдяки дитячим соплям, самокатам та жетонам на атракціони - продовжується. Що мама заради дитини може пристосуватись до будь-яких умов. І що для адаптації на новому місці рано чи пізно доведеться відмовитись від старого життя.

Героям вистави "Винувата війна" драматургині Лєни Кудаєвої (постановка - Катерина Перфир'єва) пощастило трохи більше. Ця подружня пара (актори - Олена Бушевська та Дмитро Шунтов) змогла потрапити до Європи разом. Єдине, чого вони не змогли, - забути старі образи. Для подружжя війна стає й тригером образ, й водночас виправданням існування відносин. Війна, що, здається, повинна була вбити їх шлюб, стає ж причиною багаторічного співіснування.

У виставі "Війна фрау Козак" (драматург – Людмила Тимошенко, режисер - Микола Бабин) довоєнне минуле теж тримає за ошийник нове, емігрантське. Невдалий роман фрау Козак (актриса Наталя Шевченко) ніяк не скінчиться. Коханець продовжує непрохані залицяння навіть під час війни. Адже ніщо не спинить справжнього кохання. Та краще не опинятись "серед цієї смертної любові!"

Драми короткими автоматними чергами проникають в глядача. Більшість з історій підглянуті з життя, як то розповіді бойового медика у "Як Петро став стоїком" чи власний досвід еміграції драматургинь.

Окрім вже згаданих авторів, в рамках фестивалю вийшли постановки п'єс Тетяни Киценко, Олега Міхайлова, Юлі Гончар, Олександра Жугана та Наталки Блок. Та, на жаль, не мав змоги оцінити всі вистави-читки фестивалю. В цьому головний недолік фестивалю і його основна перлинка. Більшість вистав - скоріш за все - ставляться вперше й в останнє. Можливо, щось з фестивальних робіт буде розширено до повноцінної півторагодинної вистави чи показано знов на подібному заході. Але, треба визнати, що велика кількість робіт мають великі шанси залишитись одноразовим перфомансом.

Якщо хочеться отримати від театру чогось свіженького та несподіваного – раджу придивитися до скоромного підвального лофту Театру Драматургів. Особливо до їх фестивальних подій, щоб не пропустити щось унікальне, що може вразити навіть вас.

Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...