Блог | Двадцать три года на мечту: как Роберт Пири покорил Северный полюс
Виртуальный мемориал погибших борцов за украинскую независимость: почтите Героев минутой вашего внимания!
Роберту Пири было 29 лет, когда его венами растеклась "арктическая лихорадка". Он осознал, что больше всего стремится разгадать тайны ледяных твердынь Арктики. А дальше ему понадобились каких-нибудь двадцать три года, чтобы дойти до Северного полюса первым и вернуться живым назад.
Далее текст на языке оригинала
До Пірі декілька дослідників марно намагалися утнути щось подібне, та й сам Роберт мав за плечима дві невдалі експедиції – щоразу заходив достатньо далеко, але полюса не досягав.
Походивши туди-сюди снігами й льодами, полярник дійшов висновку: "Потрібна ретельно розроблена й математично прорахована система". Вона мала враховувати все, що можна було контролювати. Наприклад, Пірі волів знати фізичні, розумові та духовні цінності кожного помічника й ескімоса. Це допомагало йому краще їх мотивувати, завойовуючи "абсолютну довіру кожного члена групи, білого, чорного чи смаглявого". Ситуації, які контролю не піддавалися, як-от спонтанні буревії, нещасні випадки, відкриті ополонки, розраховував у відсотковому співвідношенні й про всяк випадок складав план Б.
Та найважливіше – Пірі сформував передові та допоміжні загони, чого ніхто раніше не робив. Головна ціль передового загону – прокладати дорогу для основного, задаючи темп усієї експедиції. Відтак основний економив час на прокладання маршруту і просувався в кілька разів швидше. Головна ціль допоміжних загонів – забезпечувати учасників експедиції їжею та паливом.
"Рухаючись крижаним бездоріжжям Полярного моря, де немає можливості роздобути жодної унції харчів, учасники експедиції й собаки за декілька днів споживають стільки провізії, скільки вміщається на одних санях. І щойно запаси на них виснажаться, погоничів і собак із цими саньми слід розвернути назад і відправити на суходіл. Це зайві роти, на яких не можна витрачати дорогоцінних запасів.
Згодом ми використаємо їжу з іще одних чи двох саней, після чого і їх разом із собаками та погоничами треба буде відіслати назад, щоб забезпечити подальше просування основної групи. Наприкінці з тієї самої причини до суходолу повернуться всі допоміжні загони".
А ще допоміжні загони тримали шлях відкритим для швидкого повернення основної групи назад. Сильний вітер за декілька годин може зіштовхнути льодяні поля Полярного моря, нагромаджуючи торосисті хребти або відкриваючи величезні ополонки, які треба якось перетинати. Кожен допоміжний загін відновлював дорогу, якою згодом рухався основний.
Завдяки продуманій до найменших дрібниць системі Пірі вдалося досягнути Північного полюса, однак це була пригода не для слабкодухих. Колючий зустрічний вітер, немилосердні хуртовини, жахливий холод – іноді до 50 градусів нижче нуля, відсутність прихистку, де можна повноцінно відпочити та виспатися. У меню незмінно – невелика кількість пемікану (м’ясний концентрат із яловичини, жиру та ягід), печиво і чай.
У своїй книзі, яку на початку 2025 року видасть українською видавництво "Бородатий Тамарин", полярник пише, що досягнення Північного полюса навесні 1909 року стало для нього шаховою грою, в яку він грав двадцять три роки. І його противницею незмінно була жорстока, непередбачувана стихія.
Насправді досягнення полюса – менша половина успіху, більша припадає на дорогу додому. Знеможені люди стають менш уважними, утомлені собаки повільнішими. П’ятдесят три дні тривала експедиція Пірі від суходолу до полюса і назад, тож утома стала повноцінною учасницею експедиції. При цьому Роберт мав піклуватися про людей, які беззаперечно йому довіряли, враховувати зміни погоди та нові ризики. Всі ці труднощі можна здолати й пережити лише за умови, якщо сенс твого життя – першим в історії людства досягнути Північного полюса.
Якщо ви шукали знак, щоб наважитися на власне відкриття чи важливі зміни, ним може стати книжка "Північний полюс". Адже якщо Роберт Пірі у п’ятдесят три роки здійснив свою мрію, маючи більше перепон, ніж можливостей, що заважає вам це зробити сьогодні?