Блог | Геополитика для подростков

Название/автор: Я вернусь/Оксана Гриценко

Театр: Золотые Ворота

Режиссер: Анна Турло

Новый сезон театр "Золотые Ворота" открыл подростковой драмой по пьесе Оксаны Гриценко "Я вернусь". В спектакле Анны Турло трудно отделить подростковый протест от национального сопротивления. Да еще труднее в этой истории – о детстве, лете и Крыме – отделить правильные поступки героев от добросовестных. Так создаются театр максимально приближенный к жизни.

Далее текст на языке оригинала

Драматургиня Оксана Гриценко – одна із найзатребуваніших театральних письменниць України. Її "Дон Жуан із Жашкова" вже екранізований, а свіженький - суто жіночий - "Молочайник" ставлять одразу у двох театрах. Головна фішка мисткині – відтворення дійсності в реальному часі. Події за вікном оперативно віддзеркалюються на екрані її ноутбука. Режисери тому й квапляться з постановками, щоб зберегти Zeitgeist, майже невловний "дух часу". Ті гострі деталі відтвореного сьогодення, які обов’язково штрикнуть око сучаснику, можуть вже не бути таким очевидними та актуальними для нащадків.

І сам театр – форма мистецтва про "тут і зараз". Вистава ж – це одноразовий перформанс з новим глядачем, різними акторськими складами та емоціями. Тому саме за повагу до теперішності постановниками й цінуються історії Оксани Гриценко. А театр "Золоті Ворота", за підтримки Українського Культурного Фонду (УКФ), вирішив відкрити новий сезон її п’єсою "Я повернуся".

На сцені майже наші дні. З окупованого Херсону евакуюють/викрадають до Криму старшу сестру Соню (Наталія Телли) та її брата Костіка (Роман Кучерявенко). Під наглядом держави - в особі сиктивкарки Матрони "Матрьошки" Петровни (Катерина (Вишня) Вишнева) - діти перебувають у літньому таборі "Гармонія" (т.з. "Гармошка"). І єдина відрада в цьому літньому заточенні – подруга Соні Аня (Анастасія Бабій).

Дитинство – час, коли все, що відбувається навкруги, здається нормою. Ти ростеш, а планета стоїть на місці, не встигає за тобою. Хочеться все спробувати, зі всім посперечатись, щоб перевірити світ на міцність. Тому Соня з Анею примудряються поєднувати роздачу георгіївських стрічок "кримнашистам" з гомофобно-антиросійськими викликами на урочистій лінійці. Палений кримський коньяк – міцна штука!

Для Костіка та Соні підлітковий бунт виражається у відстоюванні, викарбовуванні національної свідомості. На материковій Україні залишилась мати, а над їх рідним Херсоном знов майорить синьо-жовтий прапор. Тому наперекір дорослим брат та сестра спілкуються виключно українською та відмовляються співпрацювати з адміністрацією за цукерки "Мішка на сєвєрє". Аня – й зовсім людське втілення поняття "анархії"; від політики її нудить (в прямому сенсі).

Та там, де мовчання вважається проявом опозиції, кожен жарт може стати фатальним. Дорослі розцінюють прокази дітей як політичні. Навіть чесна заява від малолітнього Костіка, що випускник "Гармонії", - якому встановили почесну парту в спортзалі, - був вбитий у свинарнику, викликає гнів місцевого особиста.

За чесність поки не стріляють. Тому дітей відправляють на перевишкіл до "вахтерів пам’яті", на археологічні розкопки. "На вахті" під палючим феодосійським сонцем до школярів приходить другий урок дорослого життя. Якщо підкласти замість кісток солдата ВОВ скелет дельфіна (без голови, звісно), то козаки-археологи отримають грантові грошики, а діти – лояльну характеристику.

Попри авантюрний, томсоєрівський дух, історія кадр за кадром показує подорослішання підлітків. Все глибше та частіше держава втручається у їх життя. Все більше ставить перед ними етичних питань: а що може дати тобі Батьківщина, коли "мачуха" пропонує нову сім’ю, "квартиру та стотисяч"?

Велика заслуга режисерки Анни Турло, що "Я повернусь" виглядає як комедія. Дійсно, ця драма побудована на жартах, на реготі крізь сльози. Та під кінець історії тут зіграють потрібні мінорні акорди. А проникливий глядач після вистави ще не раз запитає себе, а як би він вчинив на місці головного героя? Не все так одностайно!

Актуальність п’єси, свіжий гумор, підлітковий драйв та щирість талановитих акторів – приводи не тільки дорослим відвідати "Золоті ворота", а й потягнути туди наступне покоління театралів. Впевнений, в "Я повернуся" підліткам багато що відгукнеться. А для дорослих це змога пригадати, якими ми були, коли планета не встигала за нами. Але вже в іншому антуражі, нашої теперішньої війни. Тієї, що знов зустріне нас, щойно ми покинемо темну залу театру.