
Блог | Каучуковая любовь

Название/автор: (Не)безопасная любовь
Театр: Театр "Поток" от Школы Импровизации Юрия Кляцкина
Режиссер: Юрий Кляцкин
Игровизация просачивается во все сферы нашей жизни, не обходя стороной и театр. Театр "Поток" от Школы Импровизации Юрия Кляцкина предлагает зрителям самим определить финал спектакля. Основная тема представления раскрыта в ее названии – "(Не)безопасная любовь". Имерсивная комедия приурочена к Международному дню презерватива, поэтому часто шутят о рисках – и радости – незащищенной близости.
Далее текст на языке оригинала
Відразу розставлю крапки над Ї. Театр "Потік" від Школи Імпровізації Юрія Кляцкіна - один з духовних ростків театральної течії "Чорний квадрат" (ЧК). Юрій Кляцкін півтора десятка років грав, ставив та наставляв у ЧК. Тому "(Не)безпечне кохання" не оминули характерні для течії баги та фічі. Для тих, хто скептично ставиться до цієї течії, навряд чи знайде в "(Не)безпечному коханні" щось, що змінить ставлення до "квадрата". А ось для тих, хто полюбляє принади саме цього легкого аматорсько-імпровізаційного напрямку, – буде чим скрасити вечір.
Перед нами історії трьох пар: "Френдзона" (Вікторія Бойчак та Павло Шиша), "Стокгольмський синдром" (Юля Кочерга та Юрій Кляцкін) та "Ризикова спроба" (Єлизавета Тимошенко та Курганський Сергій). Герої "(Не)безпечного кохання" наближені до глядача – бездітний середній клас, що розганяє нудьгу вихідного дня в барах або в спільних поїздках до батьків. Проблеми в героїв знайомі залу, тому емпатію та співпереживання в глядачів актори викликають швидко. Як притаманно комедії, тут зазвичай жартують, і публіка справно підтримує акторів сміхом.
Але в кожному жарті є лише доля жарту. Режисер Юрій Кляцкін скрізь гумор говорить на суспільно-важливі, а іноді навіть суперечливі теми. Як свідоме батьківство, СНІД, сталкінг чи латентна гомосексуальність. І розмови на ці теми зачіпають побутовий, філософській, а іноді й наукпоп психологічний рівні.
Імпровізації неможливі без залучення залу. І цю фішку трупа використовує на повну. Глядач через чат-бот в ТГ вирішує, чим закінчиться кожна з трьох історій, і формує загальний фінал. Як притаманно це духу ЧК, зазвичай це вибір між: був чи ні у героїв після чаю кекс? Або: був кекс у плівці чи без? Звісно, це не гамлетівські питання, але ігровізація припала до душі публіці, й вона щиро намагалась підіграти героям.
Звісно, що глядачі намагались вибирали найкращий хепі-енд для героїв. Але цей оптимізм не пішов на користь глибині драматургії. Здається, що вибір кінцівок базових історій лише в деталях впливає на четверту, завершальну. Та попри всі муки вибору глядача, скоріш за все, більшість з героїв пішли б зі сцени задоволеними. Бо так диктує жанр комедії.
Щоб мати такий простір для сюжетних маневрів, конфлікти між героями довелося притупити. На мою думку, це системна проблема драматургії ЧК. Замість того, щоб нарощувати конфлікт, роздувати до кульмінації, - як це притаманно класичній драматургії - тут проблему вирішують зм'якшуючи кути чи прийомом "все не так, як здається на перший погляд".
В "(Не)безпечному коханні" з кожним діалогом герої тільки розумнішають, визнають себе неправими й поводяться, як відмінники зі сторінок підручників з психології. Тому глядач може справедливо вирішити, що в нього на кухні бували конфлікти й подраматичніше. Через цю "пухнастість" проблеми героїв виглядають побутовим непорозумінням. І від того виникає сумнів, чи заслуговують ці конфлікти, щоб бути відображеними в драматичному творі?
"(Не)безпечне кохання" – комедія з соціальним посилом, яка досліджує ризики незахищеного сексу та методи їх уникнути за допомогою презервативу. Великий плюс Фундації АнтиСНІД-США в Україні (AHF Ukraine) - за підтримки якої й вийшла вистава – що організація вирішила поекспериментувати з формами просвітництва, й звернулася до театру. Театр "Потік" від Школи Імпровізації Юрія Кляцкіна, безумовно, з цією освітньою задачею справилася: зібрала повний зал у театрі "Браво", поділилась роздатним матеріалом й - без настанов - нагадала про базові правила безпечного кохання. Оригінально, творчо, граючи.










