Дмитрий Гелевера

Блог | Мавр на грани нервного срыва

34,2 т.
Мавр на грани нервного срыва

Название/автор: Отелло/В. Шекспир

Театр: Национальный академический драматический театр имени Леси Украинки

Режиссер: Давид Петросян

Кажется, в украинском культпространстве формируется новая высоколобая эстетика "театра для тех, кто в теме". Ее признаки: гигантизм декораций, которые вот-вот повалятся на актеров, лицедейская эксцентрика на грани безумия, ритуально-символический грим и костюмы, а в основе действа – классическая пьеса. Простите эту иронию, но сам люблю такой театр. "Отелло" Давида Петросяна в Национальном театре им. Леси Украинки – без иронии – как раз яркий пример современного высокого театра. Потому и разбор будет соответствующий.

Далее текст на языке оригинала

Мавр на грани нервного срыва. Источник: Фото Ірина Сомова. Надані адміністрацією театру

Давайте відразу домовимось, коли в рецензії вам будуть колоти око мої зауваження, ви повернетесь до цього абзацу. Вочевидь, що Квентін Тарантіно знімає хороше кіно, а Давид Петросян ставить гарні вистави. Його "Снігову королеву" я вважаю кращим дитячим спектаклем з тих, що бачив, а "Кассандра" - одна з найсильніших інтерпретацій Лесі Українки. І я не хочу змагатись від абзацу до абзацу в компліментах дійсно добротному режисеру. Зазначу лише, що популярність Петросяна - на мою скоромну думку - відповідає його таланту. Тому, якщо вас приваблює естетика сучасного високого театру, яку я іронічно описав вище, - негайно беріть квитки на "Отелло", поки за ними не стала кількамісячна черга, як на той же петросянівський "Process" (за Кафкою).

Мавр на грани нервного срыва. Источник: Фото Ірина Сомова. Надані адміністрацією театру

Але… Ніщо так не спонукає відвідати виставу, як дві усні рецензії друзів в дусі: "пішли після першого акту". Дивно, що ми говорили про Шекспіра в постановці Петросяна. Здавалось, що може піти не так?

Виявилось, що іноді відчуття стилю суперечить зрозумілості історії. Автори так закохались у власні декорації у вигляді рваних вітрил, що не встигли відіграти прем’єру, а зменшена модель вже красується в музеї театру. На сцені ці вітрила дійсно помпезні, вражають та виглядають небезпечними для акторів. Але задля цих красот Петросян прожував – не можу підібрати більш адекватного дієслова – вступний акт шекспірівського першоджерела.

Мавр на грани нервного срыва. Источник: Фото Ірина Сомова. Надані адміністрацією театру

Шекспір розпочинає історію про "безумство мавра" з шастання венеціанськими вуличками. Саме на цих вуличках прапороносець Яго (Олександр Форманчук) розпочинає кампанію за лейтенантство. Саме на італійських вуличках будуть проголошені мотиви учасників п’єси. Але де знайти у вузьких провулках місце для величних рваних вітрил?

Тому дія на сцені розпочинається навіть не з Кіпру, - як у Барда, - а на кораблі, що прямує до згаданої провінції. І це рокірування ставить глядача у досить некомфортну позицію: глядачеві пропонують зіставити текст Шекспіра з сучасною інтерпретацією. Та якщо глядач сподівається, що акторі самі розкажуть йому історію, - а замість цього йому пропонують звернутись до флешбеків зі шкільної програми, - не дивно, що є вірогідність спіймати бажання піти після антракту. Нагадаю, красота промови тут явно важливіша, ніж виразність історії.

Мавр на грани нервного срыва. Источник: Фото Ірина Сомова. Надані адміністрацією театру

Через що петросянівський переказ зазнав ще одного викривлення. Коли дивишся виставу, здається, що любов – головний двигун історії. Чесний, хоч і буйний вояка Отелло (Олександр Яцентюк) заслуговує повагу венеціанців та кохання благородної за походженням Дездемони (Ольга Голдис). Лейтенант Кассіо (Юрій Дяк) щиро хоче доброї долі закоханим. І лише прапороносець Яго заздрить взаємній пристрасті командира, а тому – за будь-яку ціну - готовий зруйнувати чуже щастя.

Шекспір з цією історією був більш черствим. Під впливом кохання діють в його п’єсі лише чорношкірий чужинець Отелло (саме в дикій нестриманості мавра основна фішка сюжету) і молода, наївна Дездемона, яка до останнього не вірить, що коханий зможе заподіяти їй шкоду. Ну й хіба що хтивий невдаха Родріго (Євген Лунченко), хоч і той не дотягує до фіналу.

Інші персонажі п’єси прагматичніші. Яго з перших рядків заявляє, що все, що ми почуємо, буде історією про його шлях до лейтенантства. До речі, саме за посаду лейтенанта Кассіо підтримав у таємному шлюбі Отелло та Дездемону. А коли Кассіо лишається посади, то просить Дездемону повернути дружній борг: замовити за нього слово в Отелло.

Уся фабула історії "Отелло" - це як другорядні персонажі плетуть павутиння інтриг, поки головні герої засліплені коханням та "зеленими ревнощами". Але в переказі Петросяна весь світ заздрить цій любові й намагається загасити її. А у Шекспіра світом правлять інтригани, які здаються добродіями.

Саме Яго - головний двигун шекспірівської історії. Прапороносець невдоволений власним місцем і хоче підвищення до лейтенанта. І для досягнення мети, відчувши слабкість власного начальника, діє під макіавеллівським гаслом: "Ціль виправдовує засоби!" Знаково, що у виставі руки Яго теж опиняться на хустинці, якою Отелло задушить Дездемону. Любов у цьому світі приречена. Навіть якщо вона буде найчистішою з можливих, завжди знайдеться якийсь Яго, що все споганить. І ми розуміємо цю всесвітню трагедію, адже кожен – хоч би раз – перекладав власні любовні розчарування на третіх осіб. Фінальні овації в залі будуть щирі.

Шекспір зробив історію цинічнішою, але й повчальнішою. Менше довіряй пліткам. Перевіряй інформацію. Не йди, як дикий мавр, на поводу в емоцій. Та ця мудрість дається життям усіх центральних персонажів. В цьому сенсі Петросян навіть проявив великодушність: замість фірмової шекспірівської різанини у фіналі - суд.

Якщо залишити лише смаківщину, то мені - поціновувачу Шекспіра та нового "високого" театру - петросянівська інтерпретація "Отелло" сподобалась. Але я б не радив цю виставу всім та кожному. Мало того, щоб отримати найбільшу естетичну насолоду, краще пригадати, а як то було в Шекспіра. Бо адміністрація театру не несе відповідальності за зрозумілість історії. В "Отелло" від Національного театру ім. Л. Українки більше про почуття, емоції та кохання, якому б позаздрили навіть боги.

Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...