Блог | Между двумя мирами: борьба за возвращение домой и сохранение семьи

Долго думала, выставлять ли этот текст от моей подруги и землячки. И решилась. Потому что это тоже реальность, нелинейная и неоднозначная. Довольно распространена и противоречива. И с которой мы скоро столкнемся лбами.

Далее текст на языке оригинала

На 8 березня вийшла на зв‘язок моя двоюрідна сестра, їй 60 років. Поки Херсон був в окупації, її чоловік щодня приходив на ринок за свіженьким для дружини і так ми тримали зв‘язок. Потім я рідко там бувала і ми якось загубилися. Я не наярювала, не дзвонила, розуміла їхній стан. А тут сестра скинула вітальну картинку, я їй пишу, як справи, а вона - зараз передзвоню.

Крізь ридання розповідає - син з дружиною і дитиною виїхали в Анапу в кінці серпня. Потім криками і вмовляннями змусили виїхати і їх з чоловіком. Син казав, прийдуть українці, будуть бомбити, хорошого тут нічого не буде, тобто перейшов на той бік, моє суцільне розчарування.

Приїхала сестра з чоловіком в Анапу і почався концтабір, туди не ходи, нічого не дізнавайтесь, вас сюди привезли, сидіть рівно. Вона правдами і неправдами вирвалася на вокзал і домовилася з перевізником. Застрибували в автобус на ходу, утекли в Німеччину. Там почався інший жах. Ті, хто приїздить і одразу реєструється, в них все добре, і житло, і виплати. А вони хотіли їхати в Україну. Тому жили в величезних наметах з 2-ярусними металевими ліжками та жахливою їжею.

Видали по 500 євро і одразу по 400 забрали за житло і харчування. Почала вона знову ходити на вокзал, знайшла волонтерів і врешті дісталися вони таки України. Зараз на Західній лікуються і планують вертатися в Херсон. Чоловік під час цих "мандрів" схуд на 15кг, у неї відмовили ноги, зараз починає потихеньку ходити.

Син сказав, що вони зрадники і не спілкується з ними, і своїй доньці, їхній онуці, не дозволяє. А з рейсу повернувся старший онук, дізнався всю історію і не спілкується з батьками. Сестра моя плаче, просить, мовляв, це ж все-таки твої батьки, а він сказав, вони зрадили Україну, це їхній вибір. Може, колись, але точно нескоро.

А наостанок сестра мені крізь сльози розповідає, сниться їй сон, ніби стоїть вона на вікні і воно таке величезне. Сестра хоче вилізти назовні і не може, хоча воно велике. Дивиться вона вниз, а там паски гарні, різнокольорові, і їх так багато. Мабуть до Великодня все-таки будемо вдома, каже…