Блог | Не цирюльня, а барбершоп

Название/автор: За двумя зайцами/М. Старицкий

Театр: Театр "Личности"

Режиссер: Ольга Оноприюк

Когда рассказываешь "бородатую" шутку, главное уже не о чем она, а как это делаешь. "За двумя зайцами" – именно из таких, известных всем комедий. Поэтому ради искреннего смеха зрителей режиссеру Ольге Оноприюк пришлось перенести героев в современный Киев. И старая история в Театре Личности заиграла новыми красками.

Далее текст на языке оригинала

Зі шкільної програми пам’ятаємо, що "За двома зайцями" - це легка комедія, як молодий гульвіса, пройдисвіт-цирульник Голохвастов двічі за вечір необачливо посватався. Його нареченими стають багата - але специфічна на вроду - Проня та незаможна красуня Галя. За волею долі, Проня та Галя - двоюрідні сестри, що живуть поруч на столичному Подолі. Звісно, весільна афера Голохвастова не може не лопнути.

Попри просту за інтригою історію, в п’єси Старицького є дві принади, завдяки яким вона вже півтора століття відтворюється на київських підмостках. По-перше, це столичність. Первинний текст наповнений місцевими топонімами й всіляко підкреслює, що дія відбувається в центрі Києва. В постановці Театру "Особистості" цю нотку залишили. Видячи з зали, ми самі можемо прогулятись до подільського узвозу, де виходили на променад герої вистави. А тому глядачеві разом з акторами знайомо та затишно мчати у підземці від станції "Контрактова" до фінальної "Весільної".

Друга принада – це специфічна мова героїв, різна для кожної вікової чи майнової верстви. Тут авторам спектаклю вже довелося осучаснювати та перефразовувати класику. Парикмахерська Голохвастова стає барбешопом, а пансіон Проні – курсами особистого розвитку. Це додає додаткової комедійності виставі, і знайомі жарти в сучасному аранжуванні відгукуються cміхом у залі.

Специфічністю мови передається побут та світогляд персонажів, а також досягається спорідненість з глядачем. Певно, через це найбільший регіт підіймає подружня пара Сірків: Дмитро Оскін та Світлана Штанько. Їх діалоги - які знайомі кожній сімейній людині - помножені на експресію акторів викликали щирі овації. Та справжньою хазяйкою сцени виявилась Секлита, мати Галі: Леся Самаєва настільки "увійшла в роль", що буквально керувала хвилями глядацького сміху (навіть під час явних сценічних імпровізацій).

Вдалим виявися й образ Голохвастова. Хоч він й карикатурно-застарілий і має мало спільного з сучасними столичними "денді". Але актор Даніїл Маржець має стільки артистизму, пластичності та магнетизму, що його герою віриш: він дійсно здатен не тільки чіпляти дівчат у метро, а й фліртувати з майбутніми тещами. Завдяки акторській харизмі та оригінальним внутрішнім монологам образ Голохвастова - незважаючи на пародійність - справно відіграє функцію в механізмі вистави.

На своїх місцях і цнотлива Галя (Альона Якименко), і її коханий Степан (Олексій Кравчук), помічниця Сірків Химка (Інна Скорина-Калаба) та компаньйонки Проні (Юлія Шестопалова, Дарʼя Хорошун). А ось сама Проня – це, на жаль, найбільший прокол касту, підбору акторів. Справа не в акторських здібностях Анастасії Євтушенко, яка змогла показати талант навіть у нетиповому для неї амплуа "поганулі". А навпаки, в жіночності Анастасії. Коли дивишся на акторку - з її модельним зростом та атлетичним тілом – важко повірити, що знайдеться чоловік, в якого повернеться язик назвати таку жінку "поганою, як жаба". І як не мудруй з гримом чи з босотсько-вуличними замашками, а чари Анастасії Євтушенко відчутні навіть у задніх рядах. За такою Пронею пів Подолу бігали б, навіть якби вона виявилась бідною німою сиротою! Та те, що є явним плюсом для актриси, такий же очевидний мінус для вистави через непопадання в образ немиловидої Проні Прокопівни.

Як це притаманно роботам Ольги Оноприюк, вистава яскрава та оформлена зі смаком. Стараннями сценографа Вероніки Риженко при свідомому мінімумі декорацій всі елементи виглядають виразно та стильно. Ця сама виразність й стильність присутня і в костюмах. Вистава не цурається вражати технічними прийомами, а також численними сінхробуффонадами під якісну, перевірену десятиріччями українську попмузику. А сцена з фантасмагоричною Церквою парадоксальністю художнього рішення зовсім розриває мозок глядача.

П’єса "За двома зайцями" була задумана як легка сатира, зокрема, й на зайве мудрування та філософствування. І вистава в Театрі "Особистості" така ж легка й націлена на те, щоб розважити та посмішити глядача, а не підняти щось важке з глибин його душі. Завдяки виразності та впізнаваним акторам дійство схоже на телевізійне шоу. Тому "За двома зайцями" від Ольги Оноприюк стане святом для тих, хто завжди мріяв потрапити на зйомки та побачити, як комедії створюються наживо.