Видео дня
Блог | Николай Гоголь: путь от украинского романтика к русскому сатирику
Представлю здесь фрагмент из моей книги "УКРАИНСКИЙ романтик Николай ГОГОЛЬ", увидевшей свет в 2009 году, накануне его 200-летия.
200 лет назад на свете появился человек, прославившийся гениальностью своих произведений и одновременно непостижимостью своего поведения. Имя этого человека – Николай Васильевич Гоголь. Среди наиболее дебатированных тем – тема украинскости или русскости Николая Гоголя.
Далее текст на языке оригинала
Загалом Микола Гоголь не був однозначно оцінений як російською, так і українською елітою. Тарас Шевченко високо оцінював твори Гоголя, з якими знайомився одразу після їх виходу в світ. У 1842 році Шевченко виконав ілюстрацію до повісті Гоголя "Тарас Бульба", а в 1844 році написав поезію "Гоголю".
За думою дума роєм вилітає,
Одна давить серце, друга роздирає,
А третяя тихо, тихесенько плаче
У самому серці, може, й Бог не бачить.
Кому ж її покажу я,
І хто тую мову
Привітає, угадає
Великеє слово?
Всі оглухли — похилились
В кайданах... байдуже...
Ти смієшся, а я плачу,
Великий мій друже.
А що вродить з того плачу?
Богилова, брате...
Не заревуть в Україні
Вольнії гармати.
Не заріже батько сина,
Своєї дитини,
За честь, славу, за братерство,
За волю Вкраїни.
Не заріже — викохає
Та й продасть в різницю
Москалеві. Це б то, бачиш,
Лепта удовиці
Престолові- отечеству
Та німоті плата.
Нехай, брате. А ми будем
Сміяться та плакать.
"Гоголю"
Аналіз листів Тараса Шевченка свідчить про його велике зацікавлення творами Гоголя, він неодноразово наголошує на тому, що вже встиг познайомитися з тим чи іншим твором Гоголя або розшукує якийсь твір. Найбільше уваги до творчості Гоголя припадає на період, коли Шевченко перебуває на засланні в Оренбурзі.
Микола Гоголь
Так, у листі до Варвари Рєпніної від 1 січня 1850 року він пише: "… и сообщите адрес Гоголя – и я напишу ему по праву малороссийского виршеплета, я лично его не знаю". Шевченко Т. Повне зібрання творів у шести томах.// Листи. Нотатки. Фольклорні записи. Т.6., К.-1964., С.61., а вже 7 березня 1850 року в листі до тієї ж Варвари Рєпніної він пише: "… Меня восхищает ваше теперешнее мнение – и о Гоголе, и о его бессмертном создании! Я в восторге, что вы поняли истинно христианскую цель его! да!.. Перед Гоголем должно благоговеть как перед человеком, одаренным самым глубоким умом и самою нежною любовью к людям! … не таков наш Гоголь – истинный ведатель сердца человеческого! Самый мудрый философ! и самый возвышенный поэт должен благоговеть перед ним как перед человеколюбцем! Я никогда не перестану жалеть, что мне не удалось познакомиться лично с Гоголем. Личное знакомство с подобным человеком неоцененно, в личном знакомстве случайно иногда открываются такие прелести сердца, что не в силах никакое перо изобразить!" Шевченко Т. Повне зібрання творів у шести томах.// Листи.Нотатки. Фольклорні записи. Т.6., К.-1964., С.65.
Літературознавці вважають, що Шевченко так і не зустрівся з Гоголем та не переписувався з ним, однак, стовідсоткових підтверджень того, що, бодай письмове знайомство, так і не відбулося, немає. А вже по смерті Миколи Гоголя у листі до Йосипа Бодянського, що датований травнем 1854 року, Шевченко просить: "… Як матимеш гулящий час, то піди в Симонов монастир і за мене помолися богу на могилі Гоголя за його праведную душу…" Шевченко Т. Повне зібрання творів у шести томах.// Листи. Нотатки. Фольклорні записи. Т.6., К.-1964., С.100.
А восени 1857 Шевченко напише: "О, Гоголь, наш бессмертный Гоголь! Какою радостию возрадовалася бы благородная душа твоя, увидя вокруг себя таких гениальных учеников своих. Други мои, искренние мои! Пишите, подайте голос за эту бедную, грязную, опаскуженную чернь! За этого изруганного, бессловесного смерда!" Шевченко Т.Г. Журнал. – В кн.: Шевченко Т.Г. Повна збірка творів в трьох томах. Т.ІІІ. Драматичні твори. Журнал. Листування. К., Держлітвидав, 1949, с.173.
Серед український письменників та громадських діячів активно пропагували твори Гоголя Михайло Старицький та Марко Кропивницький.
Свого часу на українську мову Гоголя перекладали Олена Пчілка, Микола Садовський, Максим Рильський, Степан Васильченко, Остап Вишня. В 1941 році відомий український кінорежисер Олександр Довженко підготував сценарій "Тарас Бульба", в серпні повинні були розпочатися зйомки, однак настала війна.
Цікаво, що свою літературну діяльність Леся Українка розпочала фактично з Миколи Гоголя, переклавши його "Вечера" у віці неповних чотирнадцяти років. Переклад Лесі Українки називався "Вечорниці на хуторі під Диканькою".
Загалом, коли йдеться про Миколу Гоголя як про українського чи російського письменника, то маємо цікаві спостереження його сучасників. Зокрема, творчість Гоголя мала досить неоднозначне сприйняття в російському культурницькому середовищі.
Цікавими для пояснення цього видаються спостереження приятельки письменника Олександри Смирнової, викладені у листах до Гоголя. Так, у листі від 3 листопада читаємо: "У Ростопчиной при Вяземском, Самарине й Толстом разговаривали о духе, в котором написаны ваши "Мертвые Души", й Толстой (слід згадати, що Федір Толстой, знаний російський діяч, неодноразово висловлювався про Гоголя як про "врага народа" і що "его следует в кандалах сослать в Сибирь") сделал замечание, что вы всех русских представили в отвратительном виде, тогда как всем малороссіянам дали вы что-то вселяющее участие, несмотря на смешные стороны их; что даже й смешные стороны имеют что-то наивно приятное; что у вас нет ни одного хохла такого подлаго, как Ноздрев; что Коробочка не гадка потому именно, что она хохлячка... Оба говорили (Толстой и Тютчев. — Авт.), что ваша вся душа хохляцкая вылилась в "Тарасе Бульбе", где с такой любовью вы виставили Тараса, Андрія й Остапа".
Висловлюючи власне ставлення до вищезгаданої дискусії, Смирнова резюмує: "Из этих замечаний надобно заключить бы, что вы питаете то глубоко скрытое чувство, которое обладает Малороссией, и так редко, но и еще и недавно выразилось казаком в Полтаве, когда Государь, посылая казацкий полк на Кавказ, поручая старому атаману, сказал: "Смотри же, ты мне отвечаешь за свою голову и за них", а он отвечал: "Будь спокоен, Царь, не сослужим тебе такой службы, как твои москали, як ты вступив на престол". І в кінці цього фрагмента Смирнова, яка, до речі, теж походженням з України, підсумовує: "А как и когда забудется, что некогда Украина была свободна, Бог весть! Итак, никто более меня не понимает вашего — может быть, вами самими неузнанное чувство и таящееся от вас самих. Я, впрочем, заметила им, что хохлы вас тоже вовсе не любят и вас к тому же упрекают, как и русскіе". Письма А.О.Смирновой к Н.В.Гоголю (1844-1851) // Русская старина.-1888.- Т.60. – С.132-134.
Перша біографія Гоголя, підготовлена представником тодішньої української еліти, була написана Пантелеймоном Кулішем. Він доволі об’єктивно описав діяльність та творчість Гоголя, але згодом, після розриву з українським романтизмом, в період власного розвінчування героїки козацтва, вже критично напише про Гоголя.
Про таку оцінку каже відомий український літературознавець російського походження Микола Петров в "Очерках истории украинской литературы ХІХ столетия". Цікаво, що сам Петров розмістив нарис про Миколу Гоголя в ІV розділі свого дослідження, який називається "Український націоналізм або національна школа в українській літературі". У цьому розділі йдеться про оцінку Куліша, який багато зробив для висвітлення біографії та творчості Миколи Гоголя, зокрема в записках про життя Гоголя "Опыт биографии Н.В.Гоголя с включеним до сорока писем", але згодом, про що вже згадувалося, в силу зміни свого світогляду, почав доволі критично оцінювати все українське та критикував Гоголя за надмірну ідеалізацію й незнання українського життя.
"Украина у Гоголя, – продолжаетъ г.Кулишъ, – явилась въ воображеніи великороссіянъ какимъ-то блистательнымъ призракомъ, съ изумрудами, топазами, яхонтами эфирныхъ насекомыхъ, съ сладострастнымъ куполомъ неба, нагнувшимся надъ землею, съ подоблачными дубами, подъ которыми прыщетъ золото отъ ослђпительныхъ ударовъ солнца, съ людьми веселыми, лђнивыми и беззаботными до того, что даже выдача дочери замужъ не въ состояніи ихъ озаботить, съ комизмомъ или юморомъ для котораго нђтъ никакихъ предђловъ, съ нравами, для которыхъ нђтъ ничего останавливающаго, съ исторіею, въ которой происходятъ великія событія по случайной затђђ безумца, колотящаго вокругъ себя все и позволяющаго колотить себя роднымъ сыновьямъ, съ воеводскими дочерями, которыя забавляются бурсакомъ, пробравшимся къ нимъ въ спальню чрезъ каминъ; съ чертями, которые переносятъ кузнецовъ къ императрицђ во дворецъ, съ русалками на водђ, переворачивающимися на спину передъ галопирующимъ по воздуху на вђдьмђ семинаристомъ и со множествомъ истинно смђшныхъ и истинно поэтическихъ сценъ, которыя обнаружили въ авторђ самое блестящее литературное дарованіе, какое только являлось до сихъ поръ въ россійской словесности. Это дарованіе само ручалось за вђрность своей живописи, и никому не приходило въ голову, что украинскія повђсти Гоголя не болђе, какъ радужныя грезы поэта о родинђ". Въ украинскихъ повђстяхъ Гоголя постоянная аффектація или каррикатура. Жизнь и ея поэзія пробиваються у него здђсь сквозь театральность и искусственность только какъ бы случайно, какъ будто мимо вђдома самого автора. Поэзия простонародной жизни сказывалась ему только сквозь народную пђсню, да и пђсню онъ изучилъ далеко невполнђ. Отъ этого любовники простолюдины почти всегда объясняются у него такъ, какъ будто поютъ, а иногда и просто-напросто словами извђстныхъ каждому пђсенъ." Петров Н.И. Очерки истории украинской литературы ХІХ столетия.// Киев. – 1884.С.190 Така оцінка, хоч і превалює іронією, але не заперечує міфологізацію Гоголем саме кращих рис українського життя та культури.
Натомість Михайло Максимович, який був приятелем Гоголя і спільно працював з Гоголем над історичним та філологічними дослідженнями, заперечує тезу Куліша, про те, що Гоголь не мав достатньо знань щодо мови та побуту історії України. "Гоголь зналъ свое родное украинское нарђчіе основательно и владђлъ имъ въ совершенствђ, и что онъ очень достаточно зналъ исторію Малороссіи, языкъ и пђсни ея народа и всю народную жизнь ея, и понималъ ихъ глубже и вђрнЬе многихъ новђйшихъ писателей малороссійскихъ" Петров Н.И. Очерки истории украинской литературы ХІХ столетия.// Киев. – 1884.С.194
Та й сам автор "Очерков истории украинской литературы ХІХ столетия" Микола Петров пише: "И такъ, Н. В. Гоголь несомнђнно хорошо зналъ этнографію своей родины и полагалъ ее въ основу своихъ украинскихъ повђстей; но при этомъ онъ часто соединялъ и переплеталъ въ своихъ повђстяхъ несколько народныхъ преданій и повђрій и иногда съ намђреніемъ выводилъ крестьянина изъ его обычнаго, неподвижнаго состоянія и изобра-жалъ его въ такомъ видђ." Петров Н.И. Очерки истории украинской литературы ХІХ столетия.// Киев. – 1884.С.198
Олесь Гончар у статті "Гоголь і Україна" теж стверджує, що не можна погодитися з тими, хто вважав, що уявлення Гоголя про Україну було поверховим і приблизним. Зокрема, Гончар пише, що гоголівські зошити українських пісень яскраво свідчать про те, що їх автор прекрасно знав живу народну мову, а також наводить як приклад лист Миколи Гоголя Богдану Залеському, що був написаний українською.
Відомий український історик Микола Костомаров стверджує, що творчість Гоголя спричинила його до активнішого зацікавлення Україною та українською тематикою. "Це [досвід читання "Вечеров на хуторе близ Диканьки" й "Тараса Бульби" Гоголя] було, мабуть, першим пробудженням того почуття до України, що дало цілковито новий напрям моїй діяльності. Я читав Гоголя з пристрастю, я перечитував його і не міг відірватися. Я не знаю, — спало мені на думку, — як я міг не бачити того, що було гак близько довкола мене! Я мусив це все пізнати!" (Русская мысль. — № 5. — 1882. — С. 202). — Цит. за: Дашкевич М. П. Зазнач. праця. — С. 72 п.
Згодом Євген Маланюк у статті "Малоросійство", що написана ним в Америці в 1959 році, взагалі вивів через Гоголя своєрідний негативний тип малоросіянина. "У своїй величезній мистецькій інтелектуальній творчості сам Микола Гоголь тепер канонізований "русский писатель" і якби прапор політичного малоросійства, дав неперевершений досі матеріал для студії над розкладом національної психіки і переходом її в стан малоросійського гниття. Життєвий шлях Гоголя і його психіка - українця перелому епох - зробила те, що він, в зударення з Петербургом, спалахнув був майже революційним націоналізмом (листи до М.Максимовича) і в 1836 році фактично емігрував, – наслідком надломлення характеру та данайської "помочі" і недвозначної "опіки" уряду – почав "пропагандово" плутати Русь і Росію". Маланюк Є. Невичерпаність. К.,2001. С.243-244.
Натомість, відомий вчений Володимир Янів, що теж працював в еміграції в Українському вільному університеті в Мюнхені в дослідженні "Нариси до української етнопсихології", аналізуючи твори фахівців у галузі етнопсихології, виділяє чотири особистості, які можна вважати для української духовності типовими. Це Іван Вишенський, Григорій Сковорода, Микола Гоголь і Тарас Шевченко. Він вважає, що для них є характерною або навіть ключовою так звана культура серця, тобто почуття, як у їхньому житті, так і у їхній творчості, являються визначальними. Ще однією особливістю Вишенського, Сковороди, Шевченка та Гоголя Янів вважає талант критики "… у критиці виявився талант …творців, при чому у Гоголя критика перейшла у насміх, що був справді своєрідним троянським конем для росіян, яких Гоголь геніально висміяв і тим спричинився до захитання їх самовпевненості. Насміх належить також до могутньої зброї Шевченка." Янів В. Нариси до історії української етнопсихології., Мюнхен – 1993., ст.49.
Якщо підсумувати оцінки творчості Миколи Гоголя літературними критиками, то дійсно думки розділилися і історично за його життя та впродовж ХХ століття Гоголь вважався як українським, так і російським письменником.
Одним з ідеологів твердження українськості Гоголя є Микола Дашкевич, який в ХІХ столітті назвав його "великим українським письменником" та поставив в одному ряду Гоголя, Квітку, Стороженка, Левицького.
Знаний сучасний літературознавець Григорій Грабович теж відносить творчість Гоголя до українських письменників. Він вважає, що твори Гоголя, а особливо його ранні українські оповідання не можна адекватно зрозуміти, коли не враховувати контексту української культури і її традицій та української літературної культури з її традиціями.
Насправді, більшість фахівців вже давно дали відповідь на це, здавалося б, непросте питання. Основні характеристики місця та ролі Миколи Гоголя в світовій літературі такі:
- йдеться про українця за походженням та характером більшості своїх творів, що писав російською;
- йдеться про письменника, що прославився як український романтик і російський реаліст або точніше сатирик.
Про це переконливо написав ще на початку ХХ століття відомий російський літературознавець, академік Д.Н.Овсяніко-Куликовський:
"Повесть о томъ, как поссорились Иванъ Ивановичъ съ Иваномъ Никифоровичемъ", помђщенная во 2-й части "Миргорода" (сперва в альманахђ "Новоселье"), но задуманная нђсколько раньше (первый набросокъ относится къ 1831 г.), принадлежитъ къ той же группђ - малороссійскихъ повестей Гоголя, въ которую, съ одной стороны, входятъ: "Вечера на хуторђ", а съ другой – "Иванъ Федоровичъ Шпонька" и "Старосвђтскіе помђщики". Если присоединить сюда еще Тараса Булъбу и Вия, принадлежащихъ къ разряду исторической беллетристики, то все вмђстђ составитъ полный циклъ произведеній, въ которыхъ Гоголь выступаетъ писателемъ не столько общерусскимъ, сколько украинскимъ. Всђ эти вещи отлично поддаются переводу на украинскій языкъ, и ихъ общерусскій текстъ порою кажется какъ бы передђлкою украинскаго. Въ дђйствительности, какъ мы знаемъ, Гоголь сразу написалъ ихъ на общемъ литературномъ языкђ, но когда онъ писалъ ихъ, онъ еще былъ полонъ звуковъ родной украинской рђчи, красокъ и воспоминаній родины и дђтства. Онъ былъ тогда – въ этихъ произведеніяхъ – писателемъ местнымъ, украинскимъ, но обращающимся къ широкой всероссійской публикђ, чтобы разсказать ей о преданіяхъ своей родины, о героическихъ временахъ казачества, о жизни старомодныхъ малороссійскихъ помђщиковъ, о нравахъ захолустныхъ городковъ Полтавщины. Сюда не примђнимо выраженіе: "здьсь русскій духъ, здђсь Русью пахнете": здђсь пахнетъ Украиной, и геній южнорусскаго племени ярко обнаруживается въ самомъ характерђ творчества, – въ колоритности письма, въ чарующемъ сочетаніи лирики и юмора, в избыткђ лирическихъ изліяній, мђстами въ приподнятомъ настроеніи, въ потокђ шутокъ и остротъ переходящихъ порою в "жартъ", въ затаенной грусти, образующей психологическую "подпочву" творчества и вдругъ выступающей, какъ настоящее малорусское "сумуванье", и готовой излиться протяжною, заунывною пђснью. Быстрый переходъ отъ веселья къ грусти, отъ смђха и шутки къ меланхолическому настроению, отъ гопака и плясового темпа къ звукамъ, полнымъ тоски и скорби, – это коренная черта украинскаго національнаго склада, ярко проявляющаяся и въ народномъ творчествђ, и въ литературђ, и въ самой жизни "племени поющаго и пляшущаго"). Выражение Пушкина в заметке о втором издании "Вечеров на хуторе".
Нигдђ этотъ рђзкій переходъ от разгула, смђха къ захватывающей грусти не выразился у Гоголя такъ типчино-національно, какъ именно въ "Повђсти о томъ, как поссорились Иванъ Ивановичъ съ Иваномъ Никифоровичемъ". Все время вы смђетесь и, пожалуй, даже чувствуете нђкоторый избытокъ юмора и шутки, думая: вотъ разгулялся человђкъ и смђшить, смђшить, не можетъ удержаться. Самые заглавия глав – шуточны, а ихъ содержаніе то и дђло готово перейти въ шаржъ и фарсъ. Но пока вы смђялись, вы не замђчали, какъ постепенно накоплялось въ душђ горькое и унылое чувство, какъ шевелилось оно гдђ-то глубоко под этимъ каскадомъ юмористическихъ выходокъ, на первый взглядъ безобидныхъ. И только дочитывая до конца, вы вдругъ спохватываетесь, что вашъ веселый смђхъ неожиданно сталъ горькимъ, что изъ глубины души поднялось унылое чувство, и вотъ вы уже не смђетесь, вамъ не до смђха; какая-то грустная и важная мысли овладели вашим сознаніем, какой-то мудреный и роковой вопросъ сталъ передъ вами, — вопрос о пошлости человЬческой, о засасывающей тинђ жизни, о "тьмђ и пугающемъ отсутствіи свђта". Это — выраженіе самого Гоголя, употребленное имъ по другому поводу (объ этомъ будетъ рђчь ниже), но вполнђ примђнимое и къ данному случаю. – Повђсть началась взрывомъ смђха и шла, можно сказать, "плясовымъ темпомъ" юмора и шутки, а окончилась унылымъ, безотраднымъ настроеніемъ, подготовленнымъ съ изумительнымъ мастерствомъ въ последней главе и вылившемся въ заключительномъ восклицаниіи: "Скучно на этомъ свете, господа!"
Съ особенною силою и отчетливостью обнаружилась млороссійская стихія творчества Гоголя в Тарасе Бульбе и Віи. Читая ихъ, не можешь отдђлаться отъ иллюзіи, будто это переводъ съ украинскаго."
Таку ж позицію зайняв дослідник мови Гоголя Йосип Мандельштам, вважаючи, що автор безсмертних творів перекладав з української на російську. Особливість мови Гоголя з її каламбурної грайливості та барокової вишуканості відзначав Андрій Білий та інші відомі російські письменники. Красива, унікальна, свіжа, прекрасна саме такі характеристики України відзначили у творчості Гоголя відомі російські громадські та культурні діячі.
Найбільшим прихильником творчості Гоголя, а згодом близький приятель письменника, Олександр Пушкін першим захопливо оцінив "Вечера на хуторе близ Диканьки": "Сейчас прочел Вечера близ Диканьки. Они изумили меня. Вот настоящая веселость, искренная, непринужденная, без жеманства, без чопорности. А местами какая поэзия! Какая чувствительность! Все это так необыкновенно в нашей нынешней литературе, что я доселе не образумился… Поздравляю публику с истинно веселою книгою, а автору сердечно желаю дальнейших успехов." Пушкин А.С. Письмо к издателю "Литературных прибавлений к Русскому инвалиду". – В кн.: Пушкин А.С. Полное собрание сочинений в десяти томах. Т. VII. Критика и публицистика. М. – Л., Академия наук СССР, 1951, с. 261-262.
А в своїй рецензії Пушкін пише: "… все обрадовались этому живому описанию племени поющего и пляшущего, этим свежим картинкам малороссийской природы, этой веселости, простодушной и вместе лукавой… Автор… с тех пор неприрывно развивался и совершенствовался. Он издал Арабески, где находится его Невский проспект, самое полное из его произведений. Вслед за тем явился Миргород, где с жадностью все прочли и Старосветских помещиков, эту шутливую, трогательную идиллию, которая заставляет нас смеяться сквозь слезы грусти и умиления, и Тараса Бульбу, коего начало достойно Вальтер-Скотта. Гоголь идет еще вперед". Пушкин А.С. Вечера на хуторе близ Диканьки. – В кн.: Пушкин А.С. Полное собрание сочинений в десяти томах. Т. VII. Критика и публицистика. М. – Л., Академия наук СССР, 1951, с. 346.
Віссаріон Бєлінський, який під кінець життя вступив в суперечку з Гоголем щодо "Выбранных мест из переписки с друзьями" та був невеликим прихильником політичного українства, все ж в рецензії на "Арабески" та "Миргород" зафіксував дуже важливу місію в творчості Гоголя, написавши: "Сверх того, он здесь расширил свою сцену действия и, не оставляя своей любимой, своїй прекрасной, своей ненаглядной Малороссии, пошел искать поэзии в нравах среднего сословия в России. И, боже мой, какую глубокую и могучую поэзию нашел он тут! Мы, москали, и не подозревали ее!.." Белинский В.Г. О русской повести и повестях г.Гоголя ("Арабески", "Миргород"). – В кн.: Белинский о Гоголе. Статьи, рецензии, письма. М., Гостлитиздат, 1949, с.82-86.
В той же час Бєлінський високо оцінював і "Вечера на хуторе…": "Гоголь сделался известным своими "Вечерами на хуторе". Это были поэтические очерки Малороссии, очерки, полные и жизни и очарования. Все, что может иметь природа прекрасного, сельская жизнь простолюдинов обольстительного, все, что народ может иметь оригинального, типического, все это радужными цветами блестит в этих первых поэтических грезах г. Гоголя. Это была поэзия юная, свежая, благоуханная, роскошная, упоительная, как поцелуй любви... "Ночь пред Рождеством Христовым" есть целая, полная картина домашней жизни народа, его маленьких радостей, его маленьких горестей, словом, тут вся поэзия его жизни. "Страшная месть" составляет теперь pendant (соответствие) к "Тарасу Бульбе", и обе эти огромные картины показывают, до чего может возвышаться талант г. Гоголя. Но я никогда бы не кончил, если бы стал разбирать "Вечера на хуторе"! "Арабески" и "Миргород" носят на себе все признаки зреющего таланта. В них меньше этого упоения, этого лирическогоразгула, но больше глубины и верности в изображении жизни.
Я еще мало говорил о "Тарасе Бульбе" и не буду слишком распространяться о нем, ибо, в таком случае, у меня вышла бы еще статья... "Тарас Бульба" есть отрывок, эпизод из великой эпопеи жизни целого народа. Если в наше время возможна гомерическая эпопея, то вот вам ее высочайший образец, идеал и прототип!.." Белинский В.Г. О русской повести и повестях г.Гоголя ("Арабески", "Миргород"). – В кн.: Белинский о Гоголе. Статьи, рецензии, письма. М., Гостлитиздат, 1949, с.82-86.
Олександр Герцен в свою чергу теж відзначає двох Гоголів: романтика і сатирика. Так, в "О романе из народной жизни" він пише: "Когда (Гоголь) переносится в мир украинских казаков или шумно танцующих у трактира парубков, когда рисует перед нами бедного старого писаря, умирающего от огорчения, потому что у него украли шинель, тога Гоголь – совсем иной человек. С тем же талантом, как прежде, он нежен, человечен, полон любви; его ирония больше не ранит и не отравляет; это – трогательная, поэтическая, льющаяся через край душа, и таким остается он до тех пор, пока случайно не встретит на своем пути городничего, судью, их жены или дочери, - тогда все меняется; он срывает с них человеческую личину и с диким и горьким смехом обрекает их на пытку общественного позора." Герцен А.И. "О романе из народной жизни". (Письмо к переводчице "Рыбаков"). – В кн.: Герцен А.И. Полное собрание сочинений и писем. Под ред. М.К.Лемке. Т.ІХ. 1857-1859. Лит.изд.отд. Наркомпроса, 1919, с.97. – В кн.: Герцен А.И. Избранное. М., Гостлитиздат, 1945, с.92.
Цю тезу значною мірою підтримує відомий російський письменник Максим Горький: "Гоголь написав "Про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем", "Старосвітських поміщиків", "Мертві душі", він же написав і "Тараса Бульбу". В перших трьох творах він змалював людей з "мертвими душами" і це – моторошна правда, такі люди жили й живуть ще до цього дня; змальовуючи їх, Гоголь писав як "реаліст". В повісті "Тарас Бульба"… як в усіх оповіданнях "Рудого Панька" і в багатьох інших, Гоголь – романтик …" Горький М. Про те, як вчився писати. – В кн..: Горький М. Літературно-критичні статті. К., Держлітвидав, 1951, С.311-312.
Можливо, найбільш вдало і повно оцінив творчість Миколи Гоголя в українському контексті вже згадуваний визначний український письменник Олесь Гончар, який на початку квітня 1976 року у Венеції на міжнародному симпозіумі, присвяченому творчості Миколи Гоголя "Гоголь і європейська культура", виступив з доповіддю "Гоголь і Україна". Гончар писав: "Земля Украины – это она вспоила и вскормила Гоголя, и притом не только физически, но и, что куда более важно, вспоила и вскормила его духовно, с детства одарив красотой своей поэзии, разливом песенного творчества, эпической величавостью дум, фантастикой сказок, преданиями, легендами, ярчайшей образностью – всеми плодами народного духа… Гоголь остался как подлинный открыватель этого поэтического материка, действительно проникший в глубины, до него неизведанные, создавший неповторимый облик народа, духовный образ Украины".
Отож, більш аніж переконливим є висновок про домінування в творчості Миколи Гоголя українського романтизму, прагнення познайомити широкий загал Російської імперії та й світу загалом з історією "воинственного народа, означенного совершенною оригинальностью характера и подвигов", "вольного рыцарского народа" з поетичною натурою, неповторною природою з "божественною очаровательною украинской ночью", неперевершеними піснями, в яких "дышит эта широкая воля козацкой жизни", "сила, радость, могущество" та самобутністю традицій. Тут не беремось досліджувати твори, що характеризують Гоголя як знавця російської дійсності та як російського сатирика.
Очевидно, що Гоголь фактично сформував у своїх творах своєрідний національний міф про українців. Його можна не сприймати, не любити, можливо навіть ненавидіти, але Гоголівська Україна в ХІХ столітті була представлена світу як країна з високою народною культурою побуту, унікальною природою та героїчним минулим.
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...