Блог | Путь воина

Когда-то, кажется, еще в 2015 году, давая какому-то журналисту интервью, он просил написать о нем без пафоса. Без всяких "герой", "отважный", "отчаяный". Итак, теперь попробую я…

Далее текст на языке оригинала

Військова справа супроводжувала Андрія Кудабекова з пелюшок. Тато мав звання підполковника, от син і брав з нього приклад. Деякий час родина мешкала в Будапешті, далі постав монастирями, курганами та печерами Чернігів. Місто просякнуте історією до ядра.

Одного дня матері зателефонувала вчителька хімії та пожалілася, що Андрій відстає по предмету. Запропонувала посидіти в передбаннику й послухати, як знає формули та елементи. Юнак випадково почув ту розмову й за ніч вивчив все на зубок. І формулу оцтової кислоти, і закон Авогадро. Мама прийшла "околицями" та сховалася в тамбурі. Хімічка викликала "ледаря" й почала ганяти по всім параграфам, та школяр відповідав блискуче. Після уроку вчителька довго пила воду прямо з-під крану й вигукувала: "Ну це ж треба! Феноменальна пам’ять!" 

Андрій все встигав. Між заняттями з рукопашного бою, факторами еквівалентності та доглядом за німецькою вівчаркою, стрибав з парашутом. Одного разу хлопці взяли його на слабо, типу твій батько теж військовий, чому не стрибає? Тато не міг підвести сина, тож відпрацював приземлення "з тумбочки" й сів у літак. На той момент чоловікові виповнилося 56 років.

В армії юнак отримав позивний Бек (скорочено від прізвища). Батько все хвилювався, чи дембелі не ображають сина. Бек сміявся: "Чим вища шафа, тим голосніше вона падає". Товариші по службі називали малюком, але не чіпали. Боялися.

Згодом став старшиною розвідки, служив у третьому полку "спецназ". Відкрив власну фірму "Меблі м’які, як хмари". Одружився, забрав з пологового доньку Поліну, якою не міг надихатися. Сам купав та змінював підгузки. Коли підросла, смажив підлітку стейки.  Якось не вийшло приїхати на Новий рік, тому зателефонував і пояснив: "Доню, зрозумій, я охороняю Діда Мороза". Вона все зрозуміла.

Часто, провідуючи батьків, гукав у домофон: "Сова, відчиняй, ведмідь прийшов" (обожнював мультик про Вінні Пуха) Щонеділі запрошував донечку в кіно та кафе "Хряк", у дорозі неодмінно наспівував: "Куда идем мы с Пятачком". Проводжав у перший клас. З того дня залишилася щемна світлина. Андрій тримає малу на руках і дивиться на неї, як на божество. Першокласниця в хмарі бантів та мережив.

Потім був Майдан, контузія, батальйон "Чернігів". Полон під Горлівкою та ветеранський центр спецпідготовки "Вовкулака". На дозвіллі читав найдревніший трактат "Мистецтво війни" та слухав пісні монгольського гурту The Hu. У них звучав горловий спів під акомпанемент морінхурі та степового вітру. Особливо запав у душу "Тотем вовка", у якому йшлося: "Якщо прийдуть леви, будемо боротися до кінця. Коли піднімуться тигри, продовжимо битися й битися. Якщо прибудуть слони, візьмемося за зброю з нечуваною люттю. Якщо причимчикують люди, вкотре схрестимо мечі".

Повномасштабне вторгнення застало чоловіка в Африці (служив у приватній військовій компанії), тому враз розірвав контракт і чотири доби намагався дістатися України. Увесь цей час воював під Черніговом.

Останній день жовтня видався кривавим. Андрій Кудабеков та Руслан Ловар (позивний Борода) вирушили на завдання й загинули. Хлопців прицільно розстріляли коло села Леонівка. З тих пір побратими виводять на снарядах: "За Бека та Бороду".

Один з них написав в профілі загиблого: "Спи спокійно, відвоювався…Ти шукав війну все життя, знав, умів, виконував. Запам’ятаю тебе веселим та буркотливим лисосивіючим атлетом...". Враз посипалися коментарі. Серед них: "Андрей, ты был не просто человеком, ты был Человечище!"