Блог | С какими психологическими проблемами могут столкнуться беженцы по возвращении в родную страну

Рідна земля завжди займає особливе місце в серцях тих, хто відчув біль розлуки. З початком повномасштабного вторгнення багато українців, особливо жінки і діти, масово вирушили за кордон у пошуках безпечного притулку. Дехто з них знайшли новий дім у чужій країні, втіливши там свої мрії та амбіції, а дехто не припиняє сумувати за батьківщиною, країною, де зростав, з якою пов’язано безліч незабутніх спогадів. 

Я, Аліна Поліщук, психолог із багаторічним досвідом роботи, у цій статті розповім, з якими психологічними викликами та проблемами можуть зустрітися наші співвітчизники після повернення в Україну. 

Українці, які виїхали з дому, щоб врятуватися від війни, сподівалися, що це лише тимчасово. Вони прагнули трошки перечекати та повернутися. Але минає вже другий рік, і конфлікт триває. На багатьох з цих людей в Україні чекають рідні, декому складно адаптуватися до нового оточення, і це спонукає на думки про повернення. Але повернення ‒ це не тільки радість, а й певні психологічні труднощі. 

Більшість з тих, хто залишив Україну ‒ це жінки, матері з дітьми, молодь і пенсіонери. У кожної з цих груп є свої мотиви залишитися або повернутися.

Повертаються або розглядають такий варіан ті, хто спочатку виїхали лише для того, щоб у безпеці дочекатися миру, але зрозуміли, що війна триває, і варіант будувати життя за межами рідної країни їх не влаштовує. Особливо це стосується тих, кому психологічно важко жити без родини, що залишилась в Україні. Крім того, вони бачать своїх друзів та знайомих, які повертаються, і це також стає для них стимулом.

Декому важко адаптуватися до культурного середовища, національного менталітету та законів країни, в якій вони тимчасово перебувають. Це створює певні труднощі. Відсутність звичного оточення, друзів, родини призводить до небажання реалізовувати себе в новому соціумі. 

Для деяких біженців каменем спотикання стало мовне питання. Вони категорично відмовляються вивчати нову мову, бо не вбачають в цьому сенсу, маючи надію на повернення. Але чим довше триває перебування на чужині, тим актуальнішою стає мовна проблема та все більше заглиблюється внутрішній конфлікт. 

Думають про повернення й українці, які не можуть працевлаштуватися. Справа в тому, що більшість з них – люди з вищою освітою, які не мають можливості працювати за фахом. Працевлаштовуватися за спеціальностями, що їм пропонують, для багатьох ‒ втрата себе як особистості та як професіонала. 

Серед українців, які планують залишатися в країні перебування ‒більша частина жінок, які виїхали з дітьми та облаштувалися в новому місці. Вони прагнуть  безпеки для дітей та бачать для них перспективу в освіті. Також це стосується і людей, які доглядають за літніми родичами, що виїхали разом з ними. Одинокі жінки можуть планувати шлюб з іноземцем. А ті, хто виїхав з регіонів проведення бойових дій, взагалі не мають, куди повертатися. Більшість з них втратили житло в Україні, а державні програми по відбудові і досі не працюють, як годиться.

Окрема категорія переважно молодих біженців, які вивчили мову та отримують освіту або знайшли роботу в новій країні, згодна  повернутися додому лише за гарантій безпеки, перспективи якісної освіти, працевлаштування за спеціальністю із гідною зарплатнею. 

Тож, основними факторами, які впливають на рішення дорослих українців щодо повернення, є наступні:

- безпека;

- родинні зв'язки;

- наявність житла;

- можливість працювати та достойно заробляти.

Всі, хто планують повертатися в Україну, мають розуміти, що так, як було до війни, вже ніколи не буде. Змінилися ми, змінилася країна й змінилося життя. Адаптація та подолання низки психологічних проблем після повернення можуть вимагати певного часу. Важливо бути терплячим із самим собою, шукати підтримку родини та при необхідності обов’язково звертатися за допомогою до фахівців. Слід пам’ятати, що психічне здоров'я ‒ це перш за все позитивне ставлення до життя, а іноді й неабиякі зусилля, вкладені в подолання проблем.