Блог | Саундтрек этой войны

Название/автор: Военный концерт/Анастасия Косодий

Театр: Театр Драматургов

Режиссер: Анастасия Сегеда

Театр Драматургов интересен тем, что каждый его спектакль не похож на другие. Это всегда заигрывание с формой, с подачей, с воздействием на зрителя. "Военный концерт" Анастасии Сегеды – не исключение. Спектакль как музыкальный альбом без музыки. И в этой тишине двое "звучат" о пустяках, среди которых мы существуем последние годы. О утренних сиренах, прилетах, мертвых и, конечно, о любви.

Далее текст на языке оригинала

Слова мають короткий термін придатності, менше, ніж молоко. А. Косодій.

Життя після 22 лютого в 9 треках. В співучому (єдиному мелодійному) intro поряд з нейтральними темами концерту, - як зовнішній вигляд чи світ у віддзеркаленні соціальних мереж, - анонсуються згадки про мертвих та методи спілкування з ними. Завчасно розумієш, що альбом створено в мінорі, як і більшість нашого теперішнього існування.

Особливість "Концерту" – у відсутності музики. Але ця умовність не заважає сприймати виставу саме як музичну збірку. Є настрій, є влучні тексти, є гармонійний набір інструментів та навіть загальний концепт (чим може похизуватися не кожна відома платівка). А, головне, лірика драматургині Анастасії Косодій, як вірш у хорошій пісні, чіпляє та проситься на цитати.

Режисерка Анастасія Середа візуалізувала, "окліпізувала" ці композиції. Разом з актором Ігорем Колтовським вони вдвох озвучують нашу буденність. Ставлять один одному питання, які можуть задавати лише самі близькі люди. Де межа між сміливістю і байдужістю до власної смерті? Наскільки швидко війна розлучить ті пари, що під час перших обстрілів у соц. мережах клялись один одному у вічній любові? Про що думає о п'ятій ранку росіянин, коли запускає ракети по Запоріжжю та Кривому Рогу? Як розмовляти з мешканцями неба так, щоб вони почули й заспокоїлись? Теми, про які тільки віч-на-віч і говорять.

На сцені важливо створити для глядача відчуття, що він підглядає за дійсністю. З режисерських інструментів тут майстерно використані світло, немузикальні звуки та тиха інтимність акторів. Вони шепочуть один одному щось, що поза контекстом нашої війни втрачає будь-який сенс. "Слова мають короткий термін придатності, менше, ніж молоко". Але зараз ми живемо саме в цьому контексті, в контексті війні. Тому розумієш та розділяєш ці за лаконічністю телеграфні діалоги. Вони могли б звучати на будь-якій українській кухні чи в сімейному ліжку. Знайомо і до болі буденно.

Завдяки невимушеності, чесності до прозорості Сегеди та Колтовського глядач впізнає себе в акторах: думками, діями, навіть, острахами. І під останні треки концерту приходить відчуття, що всі ці пісні, всі ці сюжети, діалоги та внутрішні монологи могли відбутися і з тобою. З кожним із нас.

Саундтрек цієї війни виходить досить смурним, тягучим, похмурним. Щось меланхолічне на кшталт дарк ембієнту чи трип-хопу. Але результат цього прослуховування – не песимізм та безрадісність, а порозуміння, що твої сумління не унікальні, твої побоювання не особливі. Що всі, хто залишається у цьому "контексті", знаходяться на психологічній межі. Що всі ми за час війни стали сильніші, а разом з тим нервовішими та вразливішими. Але треба мати сміливість, щоб поділитися наболілим з іншими. Саме тими безглуздими, соромними та нав’язливими думками, про які говорять тільки віч-на-віч.

Терапевтична цінність "Військового концерту" в допомозі прийняття - ми живемо в часи сумлінь та питань про майбутнє без відповідей. Кожен бореться з власними демонами: між сміливістю, страхом та байдужістю. "Коли я думаю, ці пісні - все що буде відомо про нас за кілька років, мені хочеться не жити у них". Але інших пісень до Перемоги в нас не буде. Адже війна - той нечастий випадок, коли не з тобою щось не так, а це й, справді, світ зламався.