Блог | Синдром первородного греха

Название/автор: Клуб сладострастных неудачников/Сергей Федорчук

Театр: Студия-практикум Fe.Nik.S

Режиссер: Сергей Федорчук

Театр – отличное средство терапии. Из-за игры переживаются самые сокровенные боязни и желания. То, что робко делать по-настоящему, всегда можно воспроизвести притворно. Конкретно на сцене проигрывается то, что никак не воплотить в жизни практически. Например, режиссер Сергей Федорчук в спектакле "Клуб сладострастных неудачников" предлагает применять экстремальную психотерапию: мужчину прогонять через женские поезда, и наоборот. От смешного, - как это умеет Студия-практикум Fe.Nik.S, - до мучительного, глубокого, - что когда-то испытывали в жизни люди, которые на время спектакля надевали актерские маски.

Далее текст на языке оригинала

Між чоловіком та жінкою завжди існує напруга. Пригадайте, як обом дивно, коли незнайомі чоловік та жінка їдуть наодинці в ліфті. Як все навколо у ці секунди ускладнюється… Режисер Сергій Федорчук замикає таку пару незнайомців в докторській приймальні. Без вікон та дверей, зі старими журналами. Наодинці з власними комплексами та забобонами.

Кожна сцена у виставі – новий тригер. Він запускає хворобливий скрипт то в жінки (Наталія Музичко), то в чоловіка (Дмитро Басій). І за цими, - десь, мабуть, зверху прописаними діалогами, - чоловік та жінка перероджуються в нових ролях, пробують плід первородного гріха та відкривають невідомих себе. Вона - невгамовна, мов річка: "Завідувачка бензоколонки. Арбалетниця. Мисливиця за головами. Гардеробниця в борделі. Хрещена мати хрещених батьків. Модель ідеальної жінки…" Він - зовні незворушний, ніби скеля; усередині: ботан та розпусник, системний архітектор та безсистемний пияка. Всі ці персонажі живуть в них, та не кожного з ними знайомлять.

Тож не даремно тригером обрали чоловіка та жінку, адже що нас ще так може похитнути чи мотивувати? Дитячі кризи й сімейні таємниці, сексуальні девіації та неврозні потяги, побутове насилля і родинна холодність – звісно, все це робить нас сильнішими. Та іноді хотілося б не сил, а щастя. Тому зневолені доктором Адам та Єва шукають порозуміння, компромісу, відвертості, виходу з в’язниці.

У Федорчука режисерська здатність розповідати глибокі речі з посмішкою. А в акторському танго Басія та Музичко відчуваються особистий внесок; чутно, що на сцені програно й дещо із накипілого в реальному житті. Оскільки авдиторія Fe.Nik.S здебільшого теж доросла та досвідчена, то в терапію включається весь зал. Кожен з глядачів впізнає себе в тому чи іншому діалозі.

Як і притаманно в комедіях, все закінчується на мажорній, хоч і дещо проникливій, ноті. Двері ліфта нарешті відчиняються, напруга спадає, двоє знов можуть продовжувати паралельне один до одного життя. Психотерапевт (Костянтин Данилюк) у фіналі, як і притаманно психотерапевту, все розкладає по полицях і детально пояснює "що це було і де наші речі". Як у головах персонажів, так і глядачів. Залишаючи надію, що все пережите разом з акторами не промайнеться без спогаду, а відкладеться у скарбничку вже відіграних особистих сценаріїв. Надію, що підглянуте на сцені допоможе чоловіку глибше зрозуміти жінку, а жінці - чоловіка. І в майбутньому робити один одного не тільки сильнішими, а й щасливішими.