Блог | Сказка для хладнокровных

Название/автор: Рептилии / Александр Жуган

Театр: Театр Драматургов

Режиссер: Мирес Пенюшкевич

Постмодернизм – это эпоха совести. Знак уже не равен указанному, автор мертв, а прописные истины – только архаические нарративы, сказочки. За эти интеллектуальные "прозрения" надо благодарить критическое мышление. И "Рептилии" в постановке Миреса Пенюшкевича – хроника сопротивления критическому мышлению традиционному, рептильному. Очередной творческий эксперимент над сознанием зрителя от Театра Драматургов.

Далее текст на языке оригинала

.

В буддизмі Перша благородна Істина стверджує, що все в цьому світі - страждання, суєтління, маячня. Якщо ми задамо Всесвіту достатню кількість чесних "чому?", то наткнемось на цю базову Істину – "просто так!" Так працює критичне мислення: всі постулати піддавати сумлінням, перевіряти всі тези, копати вглиб до єдино вірного "просто так". Але в сучасному світі не тільки буддистські ченці, але й інтелектуальні маси дізнаються про безжальну беззмістовність світу. Постмодернізм, якщо без прикрас, - це епоха дорослішання; час втрати сенсів та прощання з дитячими міфами.

Звісно, чим раніше ці базові знання отримати, тим швидше дістатися легендарного Просвітління. Тому не дивно, що перша знайома мені вистава про критичне мислення мімікрує під казку. З проклятою принцесою, втопленими відьмами, хтивим до дів драконом та страшним пророцтвом!

Та вся магія з добрими та злими феями залишається за сценою. Перед глядачем лише другорядні персонажі: дві королівські прачки, годувальниці проклятої принцеси (Роман Котов та Анатолій Осмоловський). Прачки теж колись хотіли бути прогресивними, але давно переросли підліткове бунтарство з обов’язковим нігілізмом та боротьбою проти архаїчної парадигми. Зараз покоївкам в усьому бачаться знаки розрухи, смертності, ентропії. Прийшла пора задуматися про вічне!

Страшне для казкового світу прокляття принцеси - критичне мислення. І тепер все королівство знає, що гороскопи брешуть ("навіть, східні!"), доля не посилає нам знаки, а вічність – це лише пітьма. Та сама, що існувала до нас, і залишиться після нашого зникнення. І нема надії на рай, пекло чи переродження хоча б ящіркою.

Виходить, що прокляли принцесу, а страждає все королівство. Навіть другорядні, з погляду її величності Історії, персонажі. Єдина надія покоївок на спасіння душі, - чиє існування теж під сумнівом, - здійснити давнє пророцтво про жахливу смерть принцеси. Звісно, що в пророцтва принцеса не вірить, а про задум покоївок не здогадується. Та що може протиставити критичне мислення очисному, святому вогню?!

На щастя, саме існування вистави "Рептилії" свідчить про перемогу абстрактного мислення над примітивним, рептильним. П’єса Олександра Жугана націлена на те, щоб глядач постійно напружував сіру речовину. Окрім науково-філософських діалогів, тут використовують потоки свідомості, наративні цикли, злам четвертої стіни та інші постмодерністські інгредієнти для досвідчених гурманів.

Відповідальність за кінцеве блюдо, що варте стола самого Ганнібала Лектора, лежить на двох акторах – Анатолії Осмоловському та Романі Котову. Всі мозговиверти вони проганяють крізь себе, щоб заразити цим безумством й глядача. При цьому ця парочка виглядає як Тім Рот та Ґері Олдмен в Стоппардовському "Розенкранц і Гільденстерн мертві".

Окремо варта похвали сміливість режисера Міреса Пенюшкевича, який розпочинає режисерську кар’єру з рафінованого, еталонного постмодернізму (жанру не для всіх). Але в арсеналі дебютанта потужний текст Жугана, пара міцних акторів та зрощений на Бекеті та Джойсі режисерський смак. Вийшла яскрава гра в бісер для поціновувачів жонглювання сеансами.

Театр Драматургів зі спритністю ілюзіоніста продовжує дивувати поціновувача новими формами. Але "Рептилії" виділяються і тут, адже часом вони схожі на самоіронію над нетиповим театром. Та гумор й іронія – єдині засоби захисту від безсенсовності Всесвіту. Мораліст Лабрюєр зазначав, "що для людини, що живе почуттям, світ здається трагедією, а для тієї, що живе думками, - комедією". Тому в випадку, якщо бажається від театру не емоцій, а інтелектуального задоволення - зверніть увагу на цю казкову виставу. Та попереджаю, те щеплення критичного мислення, що ставлять під час "Рептилій", може невідворотно змінити світосприйняття глядача. Тут своя холоднокровна атмосфера, свій Катарсис.