Блог | Супермен снимает плащ: что украинцы должны донести американцам, чтобы они поняли нашу боль

Наша боль – то, что нас плохо понимают в США. Если бы хорошо понимали, помощь США Украине была бы не на десятом месте среди других стран, если считать от собственных объемов производства. Будем говорить честно, нас плохо понимают в США. И мы имеем много выходов, что с этим делать – переживать и страдать, уговаривать и просить, винить или что-нибудь другое.

Далее текст на языке оригинала

Інше – це можливість показати американцям їх самих. Америка – країна сильних та вольових людей, ними складно маніпулювати чи змушувати. Зате вони завдякі допомозі Україні мають можливість дійсно врятувати світ, рішуче допомогти своєї економиці та краще виглядати перед своїми виборцями та нащадками. А в нас є можливість досягти більш ясного розуміння та підтримки з їхнього боку. Наше завдання – допомогти американським політикам від будь-яких партій пояснити своїм виборцям, що без допомоги Україні самим США, як і всьому світу, буде погано. Власне, президент Зеленський про це говорить цілком відверто, і великі політики це розуміють, за виключенням, самі знаєте кого. Але в тому й проблема, що посади політиків залежать від їхніх виборців, а американський виборець цього у своїй масі не відчуває. Якби це було не так, то, виконуючи волю свого електората, великі політики давно допомогли б Україні, відстояли б світ від нового Гітлера. Коли б це було, ми би вже відроджували свою країну.

Сформулюємо завдання – донести на більш простому, популярному, народному рівні жителям США, що таке наша війна. Згадаймо, як важко це далося донести до Європи, яка не спромоглася розпізнати зачатки нової великої війни ні в одкровеннях путіна в 2007, ні в нападі на Грузію в 2008, ні в Смоленській трагедії 2010, ні у війні з Україною, анексії Криму або у збиті малайзійського Боїнга в 2014. Знадобилося широкомасштабне вторгнення в Україну, численні прямі загрози на найвищому рівні від російських політиків, щоб Європа тверезо оцінила ситуацію. Перевірка боєздатності власних збройних сил і злагодженості НАТО, на подив багатьох, дала зовсім не такі результати, як це треба за сучасних викликів. Допомога США опинилася під великим питанням. Все це спромоглося донести до більшості населення Європи, що українська війна поки що йде в Україні, а може йти і в країнах НАТО, і це залежить від них.

Як допомогти зрозуміти американцям те, що європейці відчули своєю шкірою, як дати їм дізнатися своїм нутром про величезну небезпеку третьої світової війни, яка не обійде й Америку? Запитання для нас усіх. Геть зайву церемонність, настав час називати речі своїми іменами. Я дуже добре пам'ятаю, коли виїхала з окупованого Маріуполя і почала писати, що допомоги (йшов 2022 рік) дуже мало, то отримувала величезну кількість гнівних відповідей, що я не ціную дружню руку, а маю нахабство не брати, що дають, а вимагати більше. Так ось, минуло два роки, за цей час міста, будинки в моїй Україні руйнуються щодня, щодня гинуть мирні люди, гинуть захисники України, війна перекинулася на Ізраїль, страждає світове судноплавство, Іран, можливо, отримав ядерну зброю. Європа в сотні разів збільшила свою допомогу Україні, і тепер мені ніхто не пише, що ми просимо занадто багато. Усі країни Європи просто шукають способи дати ще більше, стільки, скільки потрібно для усунення небезпеки нової рашистської навали на Європу.

Може, варто американцям розповісти, що Супергерой, який допомагає слабким – він Супергерой. А якщо Супермен вирішив йти на вибори, і для того, щоб виграти, кинув допомагати слабким, залишив тих, кому він обіцяв допомогу, а робить щось, що подобається більшості- це вже не супермен, а шоумен. Власне, історія Америки і є історія, коли вона Супергерой і робить добре іншим і собі, або коли вона знімає плащ і перетворюється на цинічного мена з блискітками і стразами замість червоних плавок. Цей мен бачить тільки свою славу і гроші, і не помічає страждань тих, кому він раніше обіцяв допомогти, як не помичає майбутнього своєї країни. У Супермена и Шоумена різні завдання, та коли сплутати ці ролі, погано буде не тільки жертвам, а і самому минулому герою. Його не поважатимуть, не кликатимуть, займаться тоді усі будуть не торговлею та безпекою, а виживанням, навіть минулий супергерой.

Власне, допомагати можна по-різному, виходить – добре, не виходить – шукаємо причину, змінюємо форму, робимо корекцію. Або: "Ну його все, пішли з цього Афганістану", а про те, що буде з нашими колишніми союзниками, думати не треба. Україна – це може бути новий Афган, який Америка знову покине в момент, коли для однієї партії всі методи хороші, щоб укусити іншу. А на партійних американських виборах можна битися беззахисними жінками та дітьми країн, які борються з агресією та тероризмом? Це теж внутрішня амеріканська повістка?

Можливо через п'ять, а через десять років це вже напевно, у всіх американських енциклопедіях у статтях про політиків сучасності стоятиме на першому місці те, як вони ставилися до допомоги Україні, відмічатемеся через кого в Україні стало менше жахливих смертей під бомбами, через кого була відсунута небезпека третьої світової чи навпаки, чиї діяння привели до збільшення смертей та й наблизили небезпеку. Просто скажемо американцям про це.