Блог | Убиты и похищены Россией

Цими днями український ПЕН проводить інформаційну кампанію #EmptyChairWeek, присвячену пам'яті діячів культури, які загинули під час останнього етапу війни України з Росією – були вбиті на фронті, замордовані під час окупації, померли від голоду та холоду під час ракетних атак. У цьому списку десятки імен. Про багатьох героїв і жертв війни я вже писав, деякі були моїми добрими знайомими, про деяких, на жаль, дізнався з цього мартиролога, пише Віталій Портніков для krymr.com.

Видео дня

Організатори кампанії пропонували кожному вибрати одне ім'я із цього списку, щоб розповісти про нього читачам. Але я не хочу вибирати. Я хочу сказати найголовніше – саме так окупант досягає своїх огидних цілей. Він знищує народ, знищує його цивілізаційний простір, знищує культуру. Тому що культура – це ті, хто читає, дивиться та слухає. І культура – це той, хто творить. Смерть кожного нашого читача чи глядача – це втрата. І смерть кожного талановитого письменника, журналіста, композитора та актора – це втрата для суспільства.

Минуть роки, війна закінчиться чи перейде у звичну для нас фазу низької інтенсивності з перманентними боями та рідкісними ракетними ударами по українських містах, велика війна стане історією, але всіх цих людей нам уже ніхто не поверне. Ніхто не поверне нам носіїв нашої культури, нашої цивілізації. Ми осиротіли.

Москва займається цим культурним геноцидом не перший рік, не перше десятиліття, не перше століття. Заборони української мови та книговидання – втім, той самий прес відчували на собі й інші народи імперії. Знищене у роки Сталіна "українське Відродження" – і не лише українське. Жертви Другої світової – коли багато українських, білоруських чи єврейських письменників і діячів культури мали значно менше можливостей вижити, ніж – у масі своїй – їхні російські колеги. Тому що навіть у ті роки держава віддавала пріоритет одній культурі – найголовнішій. А післявоєнна боротьба з "націоналізмами"? А діячі культури, що сиділи по таборах? А Василь Стус, який загинув уже у роки перебудови?

І наші сподівання, що все це закінчилося зі здобуттям незалежності, на жаль, не виправдалися. Тому що Москва і не думала зважати на цю незалежність і погоджуватися, що все це надовго. І всюди, куди приходили її війська, починалися розправи.

Заарештований у Криму Олег Сенцов, який зараз воює за те, щоб до рук окупантів не потрапив уже не лише Крим, а й решта України. Кримські активісти і журналісти, які перебувають у російських катівнях, серед яких наш колега Владислав Єсипенко і Наріман Джелял. Усі ці люди стали не просто заручниками свавілля, вони стали ще й заручниками війни.

Втім, як і всі ми. Володимир Путін, думаю, хоче, щоб усі ми опинилися в одній великій в'язниці без права листування з навколишнім світом, який рано чи пізно втомиться від нашої війни через інші конфлікти та проблеми.

Але заради пам'яті тих, хто міг би бачити нашу культуру і насолоджуватися плодами творчості своїх співвітчизників, я впевнений, ми не повинні допустити цієї небезпечної байдужості – ані своєї, ані чужої.

Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...