Видео дня
Блог | Борьба за Украину: кто остановит сценарий Кремля?
Дональд Трамп пообщался с Путиным и якобы пообещал скорейшее перемирие. Но почему после этого атаки на Украину только усилились? Какой секретный план готовится за спиной? И главное – сможем ли мы остановить этот сценарий?
Далее текст на языке оригинала
Після другої телефонної розмови Дональда Трампа з російським диктатором Путіним стало остаточно зрозуміло: жодного перемир’я у війні Росії проти України не буде – ні 30-денного, ні будь-якого іншого.
Всупереч заявам Кремля, російські ракети та дрони продовжують атакувати українську енергетичну інфраструктуру, хоча одразу після розмови Путін нібито віддав наказ припинити удари по енергетичних об’єктах. Москва, як завжди, вдається до маніпуляцій та брехні.
Міністерство оборони РФ навіть випустило цинічну заяву, у якій стверджує, що після цього наказу шість російських дронів, які перебували в повітрі над Україною, були збиті власною системою "Панцир", а ще один – російським винищувачем.
На цю чергову брехню Кремля, оперативно відреагував президент Зеленський, спростувавши заяви Москви та вкотре наголосивши, що Росія не планує жодного припинення атак.
Тому єдиний реальний результат переговорів - це обмін військовополоненими. Повернення українських солдатів – це завжди радісна новина, але варто наголосити, що такі обміни відбувалися і без втручання Дональда Трампа. Натомість його головна мета – перемир’я, яке так довго анонсували в Білому домі, – не була досягнута. Але для українців, які увано спостерігали, щоб Трамп і Путін не домовилися за нашими спинами, такі новини стали полегшенням.
Розмова між президентами Трампом та Зеленським, що відбулася наступного дня, на щастя, також пройшла спокійно: домовилися домовлятися."
Під час українсько-американських переговорів у Джидді, в Саудівській Аравії, наша влада погодилася на 30-денне перемир’я – і що важливо, без жодних попередніх умов.
Водночас Путін висунув довгий список вимог, які є абсолютно неприйнятними. Головна з них – роззброєння України. Саме цього він прагне вже на першому етапі так званого "тимчасового припинення вогню".
Припинення мобілізації, блокування постачання західної зброї та обмеження розвідданих – саме це і є тією "демілітаризацією", про яку мріють у Кремлі. Але на цьому апетит Москви не зупиниться. Наступним кроком стане вимога різкого скорочення ЗСУ та ліквідація нашої ракетної промисловості.
Це не компроміс – це сценарій нашої капітуляції. А ми не збираємося капітулювати.
Зараз ми бачимо реінкарнацію навіть не мінських угод, а радше зернової угоди. Тільки цього разу мова не про зерно. Це нова угода – про рідкісноземельні метали з присмаком пороху іранських дронів.
Мета Росії не змінилася – це знищення Української держави та геноцид української нації.
Отже, війна не припиниться, поки Путін не відчує, що програє, і не буде змушений піти на справжні переговори, щоб рятувати свою владу та власне життя.
До цього ще далеко, і справа не лише в ситуації на фронті. Так, попри відступ ЗСУ в Курській області та певне просування російської орди на Донбасі, наші воїни тримають тверду оборону. Вони завдають противнику колосальних втрат.
Російська економіка, яку Путін повністю перевів на воєнні рейки, стикається з серйозними проблемами. Фонд національного добробуту – або іншими словами Фонд війни - за три роки спорожнів на три чверті, а нові санкції адміністрації Байдена, які лише почали діяти, вже спричинили падіння доходів від нафти на 15%. Крім цього, у російській економіці накопичуються глибші системні проблеми.
Так, санкційний тиск на Росію ще недостатній, і санкції не діють настільки швидко, як того хотілося б. Але вони працюють, поступово послаблюючи можливості Кремля фінансувати війну. Так само дієвими є удари українських дронів і ракет по об’єктах російської критичної інфраструктури. І ці удари будуть тривати.
Путін сподівався, що з приходом до влади Трампа йому вдасться позбавити Україну західної допомоги. Спочатку цей розрахунок здавався правильним – новий американський президент дійсно хотів запровадити мир за лічені дні. Фактично, піти на всі забаганки Кремля. Саме тому ми стали свідками жорсткої розмови між Трампом, його віцепрезидентом Венсом та Володимиром Зеленським.
Можна критикувати українського президента за те, що він піддався на провокацію своїх співрозмовників. Та разом з тим маємо розуміти, що в Білому домі відбулася репетиція "мирних переговорів", які планували влаштувати перемовники із США та Росії. Вони домовляються про "мир" в Україні, намагаючись нав’язати його нашій владі під час зустрічі, до якої Україна мала лише приєднатися, а не формувати порядок денний.
Насправді цей план був не більше ніж ультиматумом, побудованим на російських вимогах, які нам уже давно набили оскому. Для його підтвердження, США призупинили постачання зброї та розвідданих.
Шантаж не вдався, адже українці не приймуть ніяких ультиматумів. На щастя, це зрозуміли у Вашингтоні, і в результаті нам запропонували справжні переговори, на яких Україна знову стала суб’єктом політики, а не просто стороною, якій намагаються нав’язати чужі рішення через шантаж та ультиматуми.
I сталася ще одна історична подія – Європа прокинулася, попри спроби Росії та США поділити її між собою. Лідерство взяли на себе Велика Британія та Франція. За їхньої ініціативи формується "коаліція охочих" – союз із понад 30 країн, готових підтримувати Україну сьогодні, а в майбутньому надати гарантії безпеки після підписання мирної угоди.
Війна в Україні та повернення Дональда Трампа змусили Європу переосмислити свою безпеку та взяти курс на створення автономної системи оборони та економічної незалежності.
У відповідь на ці виклики Єврокомісія послабила бюджетні обмеження, щоб дати країнам ЄС більше можливостей для фінансування оборонного сектору. Представлений Урсулою фон дер Ляєн план додаткових військових витрат у 800 мільярдів євро, з яких 650 мільярдів фінансуватимуться національними бюджетами, буде реалізований.
Франція – єдина країна ЄС, що володіє ядерною зброєю, має незалежну розвідувальну систему (DGSE) та є єдиним представником ЄС у Раді Безпеки ООН. І хоча французька ядерна парасолька поки що не може повністю замінити американську, вона здатна стати основою майбутніх європейських ядерних сил. У Москві цей сигнал почули дуже чітко.
"Якщо Макрон нас вважає загрозою, скликає нараду начальників генеральних штабів європейських країн і Великої Британії, говорить, що необхідно використовувати ядерну зброю, готується до застосування ядерної зброї проти Росії, то це, звісно, загроза."
— заявив Сергій Лавров, міністр закордонних справ РФ.
Натомість в Європі рішення Макрона привітали, особливо країни східного флангу НАТО, які через непередбачувану політику Трампа не впевнені у майбутніх гарантіях безпеки.
Крім того, ідею розширення ядерної парасольки підтримав і майбутній канцлер Німеччини Фрідріх Мерц. Загалом, Німеччина прагне не відставати від лідерів нових безпекових процесів у Європі – Франції та Великої Британії. Новий уряд Німеччини ще не набув юридичних повноважень, але вже формує нову реальність.
За ініціативою Фрідріха Мерца Бундестаг проголосував за скасування конституційної норми, яка обмежувала бюджетне фінансування армії та інфраструктурних проєктів. У найближчі роки Німеччина планує на це витратити астрономічну суму – 1 трильйон євро. Це історичний зсув: Німеччина розпочинає ремілітаризацію.
Завдяки наполяганню німецьких "зелених" у відповідному законі передбачено, що ці кошти можуть надаватися також державі, яка стала об’єктом агресії третьої країни. Тобто це не лише про посилення оборони Німеччини – це також про підтримку Україні.
"Це війна проти Європи, а не лише проти територіальної цілісності України", - звявив
Фрідріх Мерц, майбутній канцлер ФРН.
Одразу після цієї заяви чинний уряд Олафа Шольца виділив Україні три мільярди євро.
Це ще раз підкреслює ключову роль України у системі безпеки Європи, а також важливість Європи як гаранта безпеки для України.
Поки що складно передбачити, якою буде нова європейська система безпеки - чи стане вона частиною загального договору між країнами ЄС, чи приведе до створення паралельного оборонного альянсу за участю Великої Британії та Норвегії, але без країн, які гальмують процеси, таких як Угорщина.
Важливо відзначити, що й інші європейські країни, включно з Туреччиною як членом НАТО, роблять вагомий внесок у зміцнення оборони України.
Доля України тісно пов’язана з майбутнім Європи. Саме тут наші найближчі союзники, і саме Європа визначатиме гарантії безпеки України як частину ширшої загальноєвропейської оборонної системи. Роль України в цій системі буде ключовою. Наша держава має найбільшу армію в Європі з реальним бойовим досвідом і саме вона захищає східний фланг, де зосереджені найбільші загрози європейській безпеці.
Будь-яка європейська оборонна система буде неможливою без України. І саме Україна зробить Європу сильною та здатною до самозахисту.
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...