Блог | Какой будет Свободная Беларусь?

После того, как стал понятен факт тотального провала путинского блицкрига – "3-дневной победной спецоперации" против Украины, информационное пространство начало наполняться размышлениями разнообразных экспертов о будущем России после окончания этой кремлевской кровавой авантюры. Обреченной на поражение… Мир осознал, что любое другое завершение войны станет либо простой отсрочкой новой агрессии, еще большей и более кровавой по размаху, либо полным разрушением любых надежд мирового общества на свободное демократическое развитие по эволюционным общечеловеческим законам.

Далее текст на языке оригинала.

Перемога над кремлівським Злом стала необхідністю не тільки для України та українців, а для всієї Західної (і не тільки) спільноти, яка "переросла" хворобу тоталітаризму ще у ХХ столітті. Дві Світові Війни та їх страшні наслідки надовго закарбувалися у пам’яті адекватних людей. Біда в тому, що путінська росія давно втратила будь-яку адекватність і уроки історії нічому не навчили не тільки хвору кремлівську еліту, а й простих росіян.

У росії формату "путінська недоімперія" немає майбутнього. Виразка цивілізації обов’язково буде видалена хірургічним шляхом для унеможливлення загибелі всього світового організму. Мабуть єдиним шляхом подальшого існування величезних територій є створення окремих країн з власним вільним та демократичним вибором майбутнього розвитку. Розподіл "скрепних просторів" на зони впливу вже давно обговорюється на різних рівнях і сприймається як єдино можливий варіант. І це – об’єктивна реальність. Адже неможливо перемогти ворога і не розуміти, що робити потім, після Перемоги. Та й самий термін "Перемога" повинен мати абсолютно чіткі визначення форматів, термінів та територій для якнайскорішого досягнення результату.

Можливо хтось скаже, що "ділити шкіру ще живого ведмедя" – не доречно і ще не на часі. Помилкове судження. Без розуміння майбутнього неможлива реалізація намірів та планів сьогодення. А у планах України та її партнерів по антипутінській коаліції – тільки Перемога над спільним ворогом і створення умов для попередження будь-якої нової агресії проти демократичних свобод існування цивілізації.

Досить дивно і не зовсім зрозуміло, що у всіх цих обговореннях, навіть в українському інформаційному просторі, абсолютно відсутні будь-які думки з приводу майбутнього країни, яка є прямим учасником кремлівської агресії. Країни, мешканців якої українці довгі роки вважали своїми добрими сусідами і навіть братами. І з території якої путінське військо вдерлося на Чернігівщину та Київщину, спричинивши біль та страждання страшними злочинами проти мирних українців, проти людства взагалі. Білорусь. Яка вона зараз, під диктатом картопляного самозванця та кремлівською окупацією? Чого прагнуть прості білоруси? Що буде з цією країною після Нашої Перемоги?

Така відсутність уваги як до самої Білорусі, так і до синів і дочок цієї країни, які знайшли прихисток від лукашенківсько-путінського свавілля на теренах України, бентежить. Особливо враховуючи той факт, що кількість білорусів, які пліч о пліч з українцями боронять нашу рідну землю від московської навали, перевищує загальну кількість захисників України з інших країн. Тисячі мужніх сябрів на передовій, як і тисячі білорусів в українському тилу виборюють майбутнє своєї країни, допомагаючи українцям здолати спільного ворога, який вже окупував Білорусь і привласнив право розпоряджатися долями мільйонів людей самостійної країни. В минулому – самостійної…

Сучасна лукашенківська Білорусь з остаточною втратою самостійності на догоду кремлівському царьку також втратила будь-які шанси на те, що зможе стояти осторонь від справедливої розплати за злочини путінської росії. Поки Білорусь залишалася лише коридором для сухопутних військ рф, полігоном для їхніх тренувань і давала аеродроми для базування певної кількості російських літаків, можна було припустити, що лукашенко сподівається залишитися "при своїх", частково задовольнивши своєю догідливістю кремлівського диктатора, але так і не ставши з ним поруч "в один рядок" в очах міжнародної спільноти.

Та всидіти на "двох стільцях" картопляному вже не вдасться. Наміри путіна створити на території Білорусі ядерні бази рф поставили хрест на будь-яких варіантах вийти "сухим з води", навіть якщо вони були реальними лише у мріях лукашенка. Дистанціюватися від росії, маючи на своїй території російську ядерну зброю, буде просто неможливо.

Куди дивилися прості білоруси? Чому дозволили владі перетворити власну країну на військовий плацдарм міжнародного терористичного угрупування, яким стала путінська росія? За міжнародним правом вже немає жодних сумнівів, що саме Білорусь є співучасником агресії. Як так вийшло, що працьовита, спокійна та суверенна країна почала сприйматися українцями, як ще один, додатковий, осередок Зла?

В усьому винен лукашенко – узурпатор влади на фейкових виборах? Можливо, але дуже багато білорусів справді вважали (і вважають!) свою країну оплотом стабільності та порядку завдяки псевдосоціалістичній моделі життя країни, яку досить хитро запровадив картопляний диктатор. Їх не можна назвати такими, що беззастережно вірять своєму президенту. Ні. Але це все ті самі білоруси, які у 2020 обурилися беззаконню і насильству, але зараз повернулися у свій звичний стан "спокою".

У Білорусі практично повністю "зачищені" незалежні ЗМІ. За підписки на так звані "екстремістські" ресурси у соціальних мережах людям загрожують штрафи й арешти. Інформаційний простір агресивно заповнений білоруською і російською державною пропагандою. Ті, хто не знайшов сил чи можливості для еміграції, згодом повірили, що раз за ними досі "не прийшли", то вже й не прийдуть, Це не дивно, людська психіка адаптивна, вона не може весь час жити в страху, має бути вихід, нехай навіть уявний. За відсутності альтернативної точки зору, навіть молоде покоління білорусів піддається зомбуванню провладними наративами і починає переконувати себе, що все добре… "Аби тільки не було війни"… Годі вже й казати про старше покоління, яке до цих пір не розпрощалося з мрією про "срср".

За різними оцінками, за останні роки Білорусь залишили від двохсот тисяч до пів мільйона осіб. Такі цифри озвучували на початку 2023 року в Парламентській асамблеї Ради Європи. Виїхали (чит. Втекли від режиму) ті, хто зрозумів відсутність будь-якого власного розвитку та особистих перспектив у країні, яка "занадто спокійно" реагує на кривду з боку власних правителів та "кремлівських опікунів". Безумовно, це дуже добре знімати взуття перед тим, як ставати на лави на паркових мітингах спротиву, але у боротьбі за власне майбутнє мабуть було б за краще вивернути ті лавки з коренем та робити з них барикади! На жаль – ніхто не навчив. Білоруси багато років "варилися у власному соці" і поступово втратили потенціал до боротьби. Занадто ліберальний спротив влади, яка чхати хотіла на будь-які свободи та справедливий цивілізаційний вибір власного майбутнього білорусів, призвів до того, що антилукашенківська активність перемістилася за кордони країни і одним із осередків такої активності стала Україна.

Чи то зміна загального відношення до білорусів, які завдячуючи злочинним діям своєї влади почали асоціюватися з путінською агресією, чи загальновоєнне "не на часі", але білоруси на України опинилися поза увагою українського керівництва та практично не стали резидентами медіапростору України. І бійці білоруських підрозділів у складі ЗСУ, і члени їхніх сімей, і волонтери, які роблять все можливе для перемоги України над спільним ворогом. На тлі відсутності будь-якої державної стратегії стосовно відношення України до Білорусі після нашої Перемоги та прогнозу майбутнього цієї країни, білоруси, які зараз разом з українцями боряться зі спільним кремлівським ворогом, не розуміють власного майбутнього. Хто вони в Україні зараз і якою буде Вільна Білорусь?

Саме з метою налагодження синергетичної взаємодії між українцями та учасниками білоруського спротиву як в Україні та Європі, так і у самій Білорусі, 11 травня у Києві відбулося відкриття українсько-білоруського хабу, організаторами якого виступили ГО "Агенція розвитку демократії та інформаційних свобод" та ГО "Сустрэча. Воля до справедливості".

Другий рік кривавої повноцінної агресії росії проти України вимагає формалізації відносин та налагодження взаємодії української держави та суспільства з білорусами, які боряться проти режиму лукашенка та російської окупації їхньої країни. Головними напрямками роботи створеного хабу будуть допомога ЗСУ та білоруським добровольцям на передовій, створення дієвих "дорожніх карт" з юридичного забезпечення повноцінного життя білорусів на території України та інтеграція білоруської антилукашенківської та антипутінської спільноти у інформаційний простір нашої країни.