Блог | Карма: как Россия выкормила Германию и Китай себе на голову

Історія не завжди вдруге повторюється як фарс – іноді це теж трагедія, просто меншого масштабу, або вона просто ще не відбулася. У ХІХ ст. імперська Росія доклала надзвичайних зусиль для збереження Німеччини – і об'єднана Німеччина згубила імперську Росію і ледь не зробила те саме з Росією радянською. У ХХ ст. Москва випестувала червоний Пекін, щоб сьогодні стати його бідною родичкою, якщо взагалі не служницею. Це карма чи такими є закони історії?

Німеччина

Упродовж XVIII ст. Пруссія була як запеклою противницею Росії (Семирічна війна, взяття росіянами Берліна 1760 року), так і її союзницею (розділи Речі Посполитої). А спільна боротьба проти Наполеона підштовхнула країни до ще більшого зближення.

Поразка від Наполеона у 1806 році стала для Пруссії справжнім національним приниженням. Вона була затиснута між французькими протекторатами: Рейнським Союзом та Варшавським герцогством, її кордони були суттєво урізані, армія зменшена, а на території стояли іноземні гарнізони. Ба більше, Бонапарт змусив пруссаків брати участь у війні проти Росії у 1812 році. Цікаво, що чимало німецьких офіцерів "зрадили" свою профранцузьку владу та перейшли на російську службу. У 1813 році спільними зусиллями російських військ та прусських повстанців Пруссія була визволена.

Однак Росії цього було недостатньо. Ще в лютому 1813 року, згідно з таємним додатком до Калішської угоди, польські землі, захоплені пруссаками та відібрані у них французами, мали відійти Росії, а за це Пруссія отримувала компенсацію на заході. У 1815 році центральні землі уздовж Рейну стали прусськими (і оплотом проти французького імперіалізму), а сама Пруссія увійшла разом з Австрією та Росією до Священного союзу. Це об'єднання гарантувало своїм учасникам взаємну допомогу проти внутрішніх революційних рухів та збереження Віденського міжнародного порядку.

В цілому, російсько-прусське порозуміння витримало навіть випробовування Кримською війною. Коли Росія опинилися перед лицем англо-франко-османо-сардинської коаліції, Берлін залишився вірним старому союзу, у той час як Відень висунув Петербургу ультиматум щодо Балкан (хоча до приєднання до коаліції справа не дійшла).

Однак з кожним роком між німецькими державами та Росією наростали відмінності, а відтак – протиріччя. Ще 1807 року в Пруссії було скасоване кріпацтво, функціонував парламент, 1850 року з'явилася конституція, активно йшла промислова революція, Росія ж відставала на пів століття. А найголовніше – серед німців все більшою популярністю користувалися ідеї об'єднання в одну державу, тоді як Росія цьому протидіяла. Наприклад, у 1849 році росіяни не дозволили Пруссії відібрати у Данії німецькомовну частину провінцій Шлезвіг-Гольштейн.

Востаннє Берлін виступив союзником Петербурга в придушенні Січневого повстання в Польщі-Білорусі-Литві у 1863-1864 роках. Незабаром Пруссія в ході кількох блискавичних війн з Данією, Австрією та Францією створила Німецький Райх – і його протистояння з Росією було просто невідворотним.

Ні, спроби порозумітися здійснювалися неодноразово. Під назвою "союз трьох імператорів" відомі договори між Росією, Німеччиною та Австро-Угорщиною у 1873, 1881 та 1884 роках, а 1887 року Берлін з Петербургом уклали "договір перестраховки". Але сам факт того, що такі документи підписувалися так часто, свідчить не про їхню надійність, а якраз навпаки. Росія з Німеччиною раз-у-раз опинялися по різні боки барикад в європейській політиці, після чого пробували відновити стосунки – кожного разу ненадовго. Так, у 1875 році Петербург не дав Берліну розв'язати нову війну проти Парижа і остаточно розгромити Францію, а Берлін у 1878 році організував конгрес, на якому скасували усі російські успіхи у війні проти Туреччини.

Зрештою, то все закінчилося Першою світовою війною, в огні якої згоріли обидві імперії. Але ще за два роки до її початку проникливим спостерігачам уже все було ясно. Великий князь Ніколай Міхайлович у книзі "Александр І" писав: "Майбутнє показало невдовзі, що Росії наступні війни принесли мало користі, а радше навіть шкоду. Звільнення Німеччини від наполеонівського ярма виявилося цілком непотрібним для російських інтересів".

Історія першої половини ХХ ст. дала блискуче підтвердження цієї тези. Радянський Союз як ніхто інший посприяв відродженню з попелу Веймарської Німеччини, а у 1939-1941 роках був відкритим союзником нацистського Третього Райху. Чим то все для СРСР закінчилося, не варто й нагадувати. Але пам'ятаючи попередні уроки, Москва як могла відтягувала об'єднання Німеччини, а коли це врешті сталося у 1990 році, по самому Союзу уже лунав поховальний подзвін.

Китай

Але Німеччина – не єдиний приклад. Куди серйознішою проблемою для Росії може стати Китай.

Пропустимо його стосунки з Росією до початку ХХ ст. і зосередимося на сучасності. Після революції 1911-1912 років Китай фактично припинив існування в статусі єдиної країни, розпавшись на безліч уділів з воєначальниками на чолі. Його об'єднання під владою Гоміндану у 1926-1931 роках стало можливим завдяки радянській допомозі. Маршал Василь Блюхер був головним радником Чан Кайші, СРСР виділив Китаю кредитів на $250 млн (5 млрд на сучасні гроші), поставив купу техніки – одних лише літаків тисячу штук.

Радянські війська придушували повстання на околицях, як-от в Сінцзяні з 1931 року, після чого цей край фактично жив на кремлівські дотації, а місцеві комуністи ставили питання про приєднання до СРСР. Перший китайський центробанк виник лише 1928 року на базі Російсько-Азійського банку в Шанхаї.

Переорієнтація Москви на Мао Цзедуна в ході японсько-китайської війни не вплинула на радянську допомогу. До 1940 року "добровольці" з СРСР воювали в китайському небі, будували дороги і аеродроми. Потім зі зрозумілих причин сталася перерва, але вже з 1946 року Радянський Союз повернувся. Лише і винятково завдяки допомозі Москви китайські комуністи змогли перемогти націоналістів і 1949 року утворити КНР – СРСР передав загонам компартії трофейне озброєння японської Квантунської армії: 600 танків, 3,7 тис. гармат та мінометів, 3 тис. автомашин та склади з боєприпасами.

Потім СРСР збудував для китайців 500 великих заводів, запустив нафтову галузь, а пізніше подарував свою долю в усіх спільних підприємствах. Віддав не лише відібрані у японців землі, але і (вже за Хрущова) Порт-Артур. Коротше кажучи, Сталін впливав на творення та розвиток КНР не на багато менше за Мао.

Однак жодна добра справа не залишиться безкарною. У 1956 році на тлі десталінізації стосунки СРСР та КНР суттєво зіпсувалися, 1960 року повністю зупинилися економічні зв'язки, а 1969 року дійшло до бойових зіткнень на Далекому Сході та в Казахстані. Тоді ж вперше Союз замислив превентивну ядерну війну – відбомбитись по Пекіну і ще 20-30 містам, а потім за два тижні дійти танками з Монголії.

Заступник начальника радянського Генштабу Андріан Данилевич згадував: "Що стосується Л. І. Брежнєва та А. А. Гречка, то в 1970-ті роки вони не так побоювалися США, як Китаю. Найбільш посилені угруповання військ створювалися на Сході, і звичайні типи зброї насамперед поставлялися туди. Чому так? Тому що усвідомлювали: на Заході тверезіші політики та розумніші військові діячі, ніж були в Китаї". Третина всієї армії СРСР зосереджувалася на китайському кордоні, а 1979 року радянські війська допомагали в'єтнамцям у китайсько-в'єтнамській війні.

Китай того не подарував, і уже 1980 року почав підтримувати афганських моджахедів в боротьбі проти СРСР – раніше за будь-яку західну державу. Хоча Пекін боровся і бореться з власними нелояльними мусульманами, в Сіньцзяні розташували тренувальні бази для афганців. Китайських воєнних радників в Афганістані – 2 тис. осіб – було більше, ніж радників будь-яких інших країн, включаючи США. Лише після смерті Брежнєва поступово почалася нормалізація.

Сьогоднішня Росія цілком і повністю прогнулася під Китай. Ще 1991 року Кремль передав китайцям той самий острів Даманський, за який воювали 1969 року, а 2005 року Путін віддав ще понад 300 кв. км території. Про економічний дисбаланс і говорити не варто, як і про поступове заміщення росіян китайцями на сході Сибіру – це все не історія, це відбувається на наших очах.

Ну а після 24 лютого 2022 року московські тестикули цілком відверто перебувають в руках пекінських очільників.

Зараз невідомо, чи повториться історія вдруге як фарс (тобто все залишиться як є), чи обернеться ще більшою трагедією. Сьогодні ще не видно підстав для повномасштабної російсько-китайської війни. Але якщо вона таки почнеться, це буде найнещаднішим проявом карми, який ми могли будь-коли спостерігати.