Блог | Не узнаем Запад: какие европейские намерения Путина

Когда мы говорим о возможных результатах войны, которую Россия начала против Украины, как правило, предупреждаем, что Кремль, если добьется успеха, не остановится и продолжит свою агрессию – теперь уже против соседних с Украиной государств Центральной Европы.

Видео дня

Далее текст на языке оригинала.

Але якщо подивитись на розвиток ситуації без зайвих емоцій, ми побачимо, що ймовірність такого розвитку подій дорівнює нулю, пише Віталій Портников для Infopost.

Агресія проти країн Центральної Європи – це прямий конфлікт із НАТО.

Й питання навіть не в тому, чи готова Москва до такого конфлікту, а в тому, чи є в неї для цього реальні сили.

Адже ми говоримо про армію країни, яка за два з половиною роки війни не дійшла навіть до адміністративних кордонів Донецької області. А ядерні погрози проти ядерного блоку, як відомо, не діють.

Однак вважати, що в результаті поразки України – нашого зникнення з політичної мапи чи перетворення на країну-сателіта Росії в Європі – взагалі нічого не зміниться, також було б грубою помилкою. Ба більше, саме політична загроза мені здається набагато серйознішою небезпекою, ніж війна.

Знищення України доведе силу Росії (і "китайського світу") і слабкість Сполучених Штатів. Таким чином, наша поразка посилить серед європейців не тільки страх перед ймовірним агресором, але й "раціональне" бажання домовлятися з найсильнішою країною континенту, вплив якої розповсюджується від Ужгорода до Владивостока.

І, до речі, історично саме сила – а не економічні досягнення чи політичні новації – завжди була головним аргументом і Московського царства, і Російської імперії, і Радянського Союзу.

Та й сама війна Росії проти України повʼязана не тільки із бажанням відновити і закріпити свої впливи на пострадянському просторі, але і нагадати про геополітичну роль Росії як "гегемона" Європи.

Росіяни можуть перемогти у Європі не за допомогою танків і дронів, а просто на виборчих дільницях

І підготовка інфраструктури для такої перемоги відбувається паралельно із війною. Ми вже зараз можемо говорити принаймні про дві країни у Центральній Європі, уряди яких готові до підтримання і відновлення звʼязків з Росією – це уряди Угорщини і Словаччини.

Але, звісно, потрібно памʼятати і про існування у Європі політичних сил, які або підтримують або нещодавно підтримували тісні контакти з Москвою. Це і Австрійська партія свободи, яка нещодавно перемогла на парламентських виборах у країні, і польська "Конфедерація", і "Альтернатива для Німеччини", і Альянс Сари Вагенкнехт, який вимагає негайного припинення допомоги Україні, і "Національне обʼєднання" у Франції, і італійську "Лігу" на чолі із Маттео Сальвіні, і болгарське "Відродження"…

Звісно, це далеко не повний перелік, це просто приклади партій, які аж ніяк не можуть бути названі аутсайдерами політичного процесу. Але в разі перемоги Росії їхня політична вага буде тільки збільшуватися, вони будуть перемагати на виборах й займати провідне місце в урядах.

Та й у "традиційних" партіях почнуть користуватися авторитетом політики, які будуть виступати за "порозуміння" з Москвою заради відновлення європейського добробуту та зникнення відчуття небезпеки – відчуття, яке неодмінно посилиться у випадку російського тріумфу.

І це саме те, що ми мали б пояснювати європейським політикам: питання навіть не в тому, що ви побачите на вулицях Варшави і Вільнюсу російські танки, а над Парижем російські дрони. Ви в це не вірите та й ми самі, чесно кажучи, в це не дуже віримо, інакше не вимагали б гарантій безпеки від того самого НАТО, у склад якого ви входите.

Питання насамперед в тому, що наша поразка – це ваше політичне фіаско, це крах європейських еліт і європейських цінностей.

Питання не тільки в тому, що в результаті російської перемоги ми з вами не впізнаємо Україну.

Питання в тому, що в результаті російської перемоги над Україною ми з вами не впізнаємо Європу.

Не впізнаємо Захід.

Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...