Блог | Первая жертва Путина за пределами Украины

Дело крымчанина Владимира Балуха, приговоренного к трем годам и семи месяцам заключения фактически только за поддержку Украины, за то, что он вывесил украинский флаг на крыше собственного дома, стало одним из символов беззакония, творимого российскими оккупационными властями в Крыму. Сейчас, когда Балух уже на свободе, практически такая же история происходит невдалеке от украинских границ, в фактически оккупированном Россией Приднестровьеї, — пишет Виталий Портников для Крим.Реалії.

Жителя цього регіону, громадянина Молдови Віктора Плешканова також засуджено Тираспольським судом по суті, на "термін Балуха" — три роки і два місяці ув’язнення. І теж фактично за те, що вивісив український прапор із вікна власної квартири — а перед цим купив матеріал для пошиття прапора у тираспольському магазині тканин та під час покупки "нешанобливо" відгукнувся про місцеве міністерство держбезпеки.

Зрозуміло, що, як і у кримському випадку, у "законодавстві" Придністров'я немає статті, яка дає змогу посадити людину у в’язницю за вивішування українського прапора. Придністровське міністерство держбезпеки, схоже, знайшло для Плешканова інші статті — приблизно так само, як ми пам’ятаємо, розправлялися і з Балухом. Спочатку його посадили на п’ять діб за дрібне хуліганство — не можна так нешанобливо говорити про МДБ. А потім звинуватили в екстремізмі, не пред’явивши жодних доказів — справа була засекречена.

Можливо, Плешканова посадили навіть не за пости в інтернеті на підтримку України, а за те, що він дозволяв собі вітати співвітчизників словами "Слава Україні!" — один такий "співвітчизник", водій маршрутки, навіть відвіз його до місцевої прокуратури після такого привітання.

Вже у в’язниці Плешканова почали, у найкращих традиціях авторитарної держави, цькувати — що спричинило спробу самогубства. Про те, в якому стані він перебуває після цього, нічого не відомо.

Схоже, Плешканов — перша жертва розв’язаної Путіним війни проти України за межами самої України. Але при цьому придністровські керівники та олігархи, що розправляються з ним за зразком та подобою російському "правосудду" та ігноруючи вимоги з Молдови звільнити Плешканова, засудженого за неіснуючі злочини, почуваються набагато комфортніше, ніж керівники та олігархи з самої Росії — дивовижний випадок, коли, я б сказав, ляльці пощастило більше ніж ляльководу.

Адже розправа над Плешкановим, гадаю, це непоганий привід додати прізвища придністровських маріонеткових діячів у "список Магнітського" вже не лише за участь у фактичній анексії молдовської території, а й за розправу над противником війни.

Я познайомився з Віктором Плешкановим восени 2017 року в одному із культових місць Чикаго. Ми дивилися на місто з висоти одного з найвідоміших його хмарочосів, і Віктор розповідав мені, як уболівав за Майдан і як упевнений у тому, що Україна поверне вкрадені у неї території. Я вже тоді був вражений тим, що людина з такою ясною політичною позицією живе у Тирасполі: Придністров'я перетворили на сучасний Крим ще тоді, коли кримчани й не підозрювали, що це таке — жити за диктатури та боятися, що в тебе виявлять прапор України. Але, з іншого боку, не стоїть село без праведника. У будь-якій країні, у будь-якому місті, впевнений, завжди є той, хто залишається вільним за найжахливішої диктатури.

Україні вдалося врятувати Володимира Балуха, її кримського прапороносця. А придністровський прапороносець — у придністровській в’язниці та про його долю мало хто знає. Думаю, важливо, щоб зусилля Молдови щодо звільнення свого громадянина були підтримані зусиллями міжнародної спільноти та української громадськості — громадськості країни, прапор якої родина Плешакова пошила у місті, вулицями якого розгулюють російські солдати.

Впевнений, важливо, щоб придністровські лідери знали, що вони не уникнуть відповідальності за переслідування невинної людини, яка виступила на підтримку справедливості та правди там, де справедливість і правда — заборонені слова.