Блог | Почему наши конкурсы по отбору на должности — паскудное дело, или Как работает демократия

Наши конкурсы по отбору на должности — это дерьмо собачье

У себя на странице в ФБ написал краткий комментарий: "Елена Дума в должности руководителя АРМА, избранная на конкурсной основе – это еще один наглядный пример, почему все "конкурсы" – дерьмо собачье".

Один из читателей отреагировал репликой: “Возможно, набор по конкурсу — это плохая система, но все остальные еще хуже".

Далее текст на языке оригинала.

Як на мене, це було вкрай невдале перефразування слів Вінстона Черчилля щодо демократії.

Насправді, саме ці так звані конкурси є класичним прикладом спотворення та нехтування демократією, яка передбачає обрання народом своїх представників у представницькі органи влади з їхньою політичною відповідальністю за ті рішення, які вони ухвалюють.

Тому у демократичних державах конкурси, які у нас запровадили під радісний гуркіт так званих “громадських активістів", відсутні. Бо там за всі призначення до органів виконавчої влади несуть повну політичну відповідальність, обрані народом, представники.

В одній торішній статті, присвяченій необхідним змінам до Конституції України, зазначав, що вкрай важливо, щоби членами уряду могли бути лише обрані народні депутати. В цьому випадку за їхню діяльність в уряді повну відповідальність нестимуть партії, які вони репрезентують в урядовій коаліції.

Те саме з рішеннями і призначеннями, які ці урядовці роблять на рівні уряду чи міністерств.

Можна згадати безліч прикладів в європейських країнах, коли за провал діяльності того чи іншого міністра розплачується на виборах партія, яку він представляв в уряді. За кожен прокол з тими чи іншими призначеннями, які міністри роблять, вони несуть щонайменше політичну відповідальністю своєю відставкою, а інколи і всього уряду. Подекуди це завершується достроковими виборами з дуже поганими наслідками для тих партій, які висували до уряду своїх представників, що виявились неефективними та некомпетентними чи вляпалися у корупційні скандали.

Саме тому категорично постійно наполягаю на зменшенні строків каденції народних депутатів до чотирьох, а можливо навіть до трьох, років. Збільшення строків до п'яти років було зроблено при ухваленні Конституції, чергову річницю якої ми днями святкували. Тоді це був політичний хабар Президента Кучми народним депутатам за її ухвалення з нормами по збільшенню його повноважень, на яких він тоді наполягав.

Але від цього точно програв український народ. Бо при менших строках каденції народних депутатів швидше наступає політична відповідальність за ті рішення, які вони ухвалюють. У народу з'являється легітимний спосіб якомога швидше покарати парламентські політичні сили за їхню діяльність, в тому числі за міністрів, яких вони делегують до складу уряду.

Натомість в Україні запроваджена процедура, яка суттєво зменшує відповідальність політичних сил, особливо тих, що формують парламентську більшість. Зараз значна частина призначень в органи виконавчої влади, у державні компанії робиться різноманітними конкурсними комісіями. Які часто-густо є лише прикриттям тих призначень, що планували і реалізували можновладці. От тільки відповідальності за ці призначення вони вже з себе повністю знімають. “Це ж не ми", — кажуть вони, розводячи руками — “Це конкурсні комісії. Ми змушені були їх призначати".

Згадайте, як свого часу за результатами конкурсів на посаду Голова Державної фіскальної служби України призначався Роман Насіров, на посаду голови БЕБ — Вадим Мельник. Зараз головою АРМА — Олена Дуда. Всі ці конкурси з подальшим їхнім призначення на посади були відвертим прикриттям справжніх намірів можновладців. І таких більш чи менш відомих прикладів безліч.

Чому в цьому цинічному обмані суспільства, пов'язаному з проведенням всіх цих конкурсів, зацікавлені різноманітні громадські організації? Тому що вони, по-перше, отримують через включення своїх представників до конкурсних комісій певний вплив на призначення тих чи інших осіб в органи виконавчої, судової влади, в правоохоронні органи, на керівні посади в державні компанії. За цим може бути їхній очевидний чи неочевидний корупційний інтерес. На підтвердження своїх слів наведу приклад (уявляє скільки обурених висловів отримаю на свою адресу) формування Громадської ради доброчесності (ГРД) (орган, який перевіряє суддів та кандидатів на відповідність критеріям доброчесності та професійної етики). Туди входили і входять люди, які вибачте однією частиною ж*пи сидять в ГРД, а іншою — прямо чи опосередковано в різноманітних юридичних компаніях.

Очевидного конфлікту інтересів у цьому в нас чомусь не бажають бачити.

На жаль, це зовсім непоодинокий випадок такого конфлікту інтересів членів різноманітних конкурсних комісій.

Крім того, наші так звані громадські активісти живуть, інколи зовсім непогано, за рахунок іноземних донорів, яким вони демонструють свою активність у вигляді участі у різноманітних конкурсних комісіях.

От тільки, враховуючи, що вони не обираються до парламенту, тому політичної відповідальності за інколи зовсім одіозні рішення конкурсних комісій не несуть.

Безперечно, дехто з них потім може отримати не найкращу суспільну репутацію, але їх це особливо не турбує. Свої плюшки за необхідні можновладцям рішення в конкурсних комісіях вони отримали і впевнені, що в їх послугах подібного ґатунку ще будуть зацікавлені.

Тому я був і залишаюсь критиком всієї цієї буфонади з конкурсами. Призначати на більшість посад в органи виконавчої влади, в правоохоронні органи, в державні компанії мають ті, кому відповідні повноваження надані Конституцією України. Але і нести повну політичну відповідальність за це мають саме вони.

Що ж до громадських активістів та ЗМІ, то вони мають можливість шукати і оприлюднювати “скелети у шухлядах" всіх кандидатів та призначених посадовців і потім “дрючити" за це тих, хто ухвалював відповідні рішення. В цьому полягає їхня роль в демократичному суспільстві.

Саме так працює справжня демократія.