Блог | Польско-украинское примирение: от исторического конфликта к сотрудничеству

Для многих украинцев досадной неожиданностью стали заявления польского правительства о блокировании европейской интеграции Украины с учетом исторических вопросов. Поразил ультимативный тон и уверенность польских чиновников относительно своей 100% правоты в вопросе Волынской трагедии и неоспоримость собственных аргументов о ходе событий из прошлого, количество жертв и т.д.

Далее текст на языке оригинала

Насправді в багатьох історичних питаннях польська сторона стоїть на непевному ґрунті, і у своїх тезах мала б спиратися на історичну правду. А також головне – визнати, що жертви були також українські, і що їх було не мало.

Днями в рамках парламентської Групи дружби з Польщею ми провели презентацію результатів першого етапу праці програми "Жертви польсько-українського протистояння 1939-1947 років", яка з 2018 року реалізується в Українському католицькому університеті у Львові. Це унікальна програма, керівником якої є професор Ігор Галагіда з Гданського університету в Польщі та з УКУ.

Впродовж 5 років група провела кропітку роботу, яку до них не робили інші історики. І змогла визначити кількість убитих українців – близько 30 тисяч осіб, з яких понад 20 тисяч вдалося встановити поіменно.

Завдяки цьому ми набагато впевненіше можемо розмовляти з польськими та європейськими партнерами.

Також рік до року група професора Галагіди за цією ж самою методологією ідентифікує і польські жертви. Дослідження фокусуються на жертвах, тобто кожній людині, яка загинула під час польсько-українського протистояння. Згідно з принципом, що історію змінити не можемо, натомість маємо зробити з неї правильні висновки й пам’ятати про тих, хто загинув.

"Ми спробуємо показати, що дотеперішні дискусії історичні, які спиралися дуже часто на головний натиск, були на тому, хто почав конфлікт і як до нього дійшло. Ми пропонуємо трохи інше. Ми пропонуємо, щоби в центрі нашої уваги була людина", - зазначає історик Ігор Галагіда.

Я був вражений великим масивом історичних джерел, які використовує група професора Галагіди. Це документи з українських, польських та німецьких архівів, українського та польського підпілля, метричні книги, свідчення, судові матеріали, документи повоєнних комісій, метричні книги. Історики працювали також з живими свідками подій 40-их років, хоч зараз це літні люди.

Презентація результатів цієї програми ще раз мене переконала, що між українцями й поляками були трагічні сторінки минулого, проте були також приклади позитивної співпраці.

На запитання про те, чи "історію потрібно залишити історикам", професор Галагіда відповів, що колись і він так думав. Однак досвід минулих років показав, що політичні питання мають вирішувати політики. Адже кожна держава реалізує власну історичну політику.

"Моя роль як історика - це допомогти політикам, щоб ті конфліктні ситуації якось розв'язати", - зазначає він.

Тому історики можуть давати відповідний матеріал і сприяти позитивному розв'язуванню спірних проблем. Однак рішення – це відповідальність політиків.

В українсько-польських відносинах маємо повернутися до формули "Прощаємо, і просимо пробачення", до використання якої українців і поляків заохочував папа Іван Павло ІІ. Ми дуже багато зробили заради українсько-польського примирення. Сьогодні маємо продовжувати розпочату справу. Ми дійсно в непростих часах, в нас буде багато різноманітних спекуляцій. Але я переконаний, що спільно з нашими польськими друзями ми зможемо пройти сьогоднішній складний момент і досягти порозуміння.