Блог | Путин хочет "перемирия без мира": одновременно пытаясь играть в хорошего и плохого полицейского

Російська Федерація, яка постійно говорить про необхідність просування своїх військ вглиб України, одночасно заявляє, що готова до перемир’я. Путін лякає світ ядерною війною та одночасно наголошує, що Москва “послідовно” залишилася вірною “букві й духу” Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) у своєму виступі на 10-ій оглядовій конференції ДНЯЗ.

Очевидно, що цілком можна було б говорити про плюралізм у голові російського диктатора, проте це ще і те, що Путін одночасно намагається грати в хорошого і поганого поліцейського. Цим він пробує розхитати позицію колективного Заходу, показуючи, що мир можливий, але, звісно, тільки на умовах Кремля.

Різними каналами, в тому числі і через колишнього канцлера Німеччини Герхарда Шредера, Кремль починає озвучувати різні ініціативи. Хоча наперед очевидно, що Москва хоче отримати лише оперативну паузу, а не переговори.

Коли президент Туреччини Реджеп Ердоган запевняє, що ні в кого в цій війні немає шансів перемогти, і що все потрібно вирішувати за столом переговорів, то заклики до компромісних рішень після усіх злочинів проти людяності, які Російська Федерація вчинила і продовжує вчиняти в Україні, виглядають дивно.

А президент Мексики Андрес Мануель Лопес Обрадор взагалі закликав світ оголосити п’ятирічне “перемир’я”, щоб припинити будь-які війни хоча б на п’ять років. При цьому наголошуючи і на “війні Росії та України”.

Але, як мінімум, свою готовність до переговорів, агресор має продемонструвати жестом доброї волі. У іншому випадку, папір занадто дорогий для таких “переговорів”. Путіну все було давно сказано: виводьте свої війська з окупованих українських територій, тоді ми можемо обговорювати терміни повернення Криму та Донбасу.

Так зване “перемир’я”, на умовах Москви, – це ніщо інше, як відкладений чи заморожений конфлікт та непряме визнання того, що окуповані РФ українські землі є нібито “спірними територіями”. Та й про які такі “перемирні переговори” можна зараз взагалі говорити, коли Росія, не приховуючи цього, заявляє, що головна мета її “спеціальної операції” – ліквідація Української держави і повне фізичне знищення українців, як нації.

Путін хоче провести переговори, сподіваючись, що українці забудуть про те, скільки міст і населених пунктів вже зруйновано, скільки людських життів загублено. Важко взагалі сказати, що має зробити Російська Федерація, щоб колись, можливо, років через сто, можна було б говорити про нормалізацію відносин з Москвою.

Злодіяння росіян в Україні пробачити неможливо. Путінському терористичному угрупуванню ніколи не вдасться уникнути відповідальності за десятки тисяч вбитих ними українців, за навмисне руйнування української інфраструктури, за мільйони людей, які стали внаслідок цієї кривавої війни вимушеними емігрантами, за поломані долі, знищені сім’ї, за дітей, які втратили своїх батьків і своє дитинство.

Тому усі ці закиди Україні через підставних осіб про необхідність “перемир’я”, виглядають, як ультиматум російського головного гопника, який вже більше двадцяти років прикидається президентом РФ.

Те, що пропонує Україні Герхард Шредер, це не що інше, як надати дозвіл росіянам зміцнитися та укріпитися на захоплених землях півдня України, дати РФ можливість перегрупуватися, поповнити і відновити свої сили, щоб створити плацдарм для нових наступів на українські території.

У Кремлі так смикаються, бо нарешті санкції проти них почали спрацьовувати, і якщо все так піде й далі, то ще декілька місяців, і взагалі постане питання про продовження існування Російської Федерації у тому вигляді, якою вона є на сьогодні.

Існує військове вирішення проблеми РФ – переростання імперіалістичної війни в громадянську. Росія вже на межі цього: восени вона змушена буде зупинити активні наступальні дії, взимку піти з більшості окупованих територій, а навесні її економіка опиниться на межі колапсу. До усього цього вона не буде готовою, як і сто років тому, “імперію зла” захлиснуть бунти, заворушення і повстання. А “телевізійний вождь” росіян Путін, програвши все ущент, змушений буде тікати до Сирії чи Північної Кореї, адже просити політичний притулок в Китаю він побоїться, наперед знаючи, що за певних обставин, Пекін передасть його прямо до Гааги.

Українці не мають права залишати своїм дітям і внукам незакінчену війну з Росією, яку, в такому разі, їм доведеться знову закривати своїми життями. Нині унікальна ситуація для України, коли Сполучені Штати і увесь колективний Захід допомагає нам так, як раніше нікому іншому.

Тому всі пропозиції про фіктивне “перемир’я” є наївною спробою Путіна збити цю потужну допомогу, відтягнути час розплати і переконати Україну прийняти “мир” на умовах капітуляції перед Російською Федерацією.

Роблячи вигляд, що він готовий поступитися, диктатор пропонує те ж саме, що і пропонував до 24 лютого 2022 року. Путін почне здавати назад, коли його довірена телевізійна пропагандистка Ольга Скабеєва стане пояснювати з телевізора росіянам, що ніяких нацистів в Україні немає і не було. І взагалі, вона завжди саме про це весь час й говорила. А її просто хтось може неправильно зрозумів.

Але до цього в Кремлі ще неготові. Для них зараз потрібно де-факто визнання усіх захоплених рашистами земель російськими. Що б дало Путіну можливість оголосити про перемогу в “спецоперації” та розраховувати на підтримку війни населенням Росії.

Путін хоче взяти тимчасову паузу на своїх умовах, розмовляючи з Україною мовою ультиматумів, бо ця пауза йому буде вкрай вигідною. Отримавши тимчасове перемир’я, деспот наростить силу своєї армії і вдарить ще сильніше, ніж він може це зробити зараз.

Крім того, в разі досягнення тимчасового “перемир’я”, кремлівська агентура в Європі відразу ж почне голосити: “Дамо шанс для встановлення миру, не можна більше постачати Україні зброю, продовжуючи цим конфлікт”. Оскільки найбільша мрія Москви, щоб західна зброя перестала надходити до України.

Російський “вождь”, хоча й занадто самовпевнений, проте намагається діяти через третіх осіб. Та він прорахувався з Україною. Україну і її союзників може влаштувати тільки капітуляція Російської Федерації та міжнародний суд над Путіним, організаторами і учасниками так званої “спецоперації” в Україні.