Блог | Россияне верят в победу Украины больше, чем партнеры на Западе?

Вот загадка – некоторые из самых строгих критиков Кремля – россияне. А некоторые из его менее строгих критиков – жители Запада. Первые, как правило, оптимистично оценивают способность Украины выиграть войну и негативно оценивают общие перспективы нынешнего российского режима. Напротив, вторые считают, что украинцы не смогут выиграть войну, а среднесрочная стабильность Кремля гарантирована. Примечательно, что россияне представляют весь политический спектр - от сторонников жесткой линии до либералов-демократов.

Далее текст на языке оригинала.

Безумовно, цей розподіл на бінарні протилежності насправді не такий точний, як видається на папері. І все таки відмінності досить значні, щоб їх дослідити.

Двома найбільш відвертими критиками російського правого режиму є Ігор Гіркін - засуджений військовий злочинець та організатор збиття літака рейсу МH-17 малайзійських авіаліній у липні 2014 року. А також Євген Пригожин – голова сумнозвісної ПВК "Вагнера", яка підозрюється у скоєнні військових злочинів в Африці, на Близькому Сході та в Україні. Обидва розкритикували режим Володимира Путіна за його жахливе ведення війни. Обидва фактично закликали до зміни режиму на більш динамічне керівництво. Обидва пояснення, як правило, відображають настрої у секторі справа від нинішнього путінізму.

Пригожин, наприклад, недавно дав такий точковий аналіз підсумків війни: "Ми увірвалися в країну і швендяли всюди у пошуках нацистів. Поки шукали фашистів, убили всіх, кого могли, потім поїхали в Київ, там облажались і пішли далі. Потім у Херсон. Обіср*лись і пішли далі… Отже, щодо денацифікації ми зробили Україну країною, яка нині відома усьому світу… Ми узаконили Україну. Тепер, щодо демілітаризації... Вони мали, скажімо, 500 танків на початок спецоперації, а зараз їх 5000. Тоді було 20 тис. солдатів, які могли воювати. Нині 400 тис., мабуть. Як ми її демілітаризували? Виходить, ми зробили навпаки - ми її, бл..ть, мілітаризували".

Гіркін міг би сказати те саме, але без мату. Як, за іронією долі, міг би і московський декан ліберальної аналітики Росії, професор Валерій Соловей, який регулярно пророкує безславний кінець путінському режиму, внаслідок його повного неправильного ведення війни. Та інші демократичні коментатори, такі як емігранти Юлія Латиніна, Андрій Піонтковський, Гарі Каспаров, Михайло Ходорковський та Марк Фейгін.

Багато американських та європейських аналітиків погодилися б із Пригожиним, але, що примітно, багато хто - ні.

Ось недавня заява виконавчого редактора журналу World Policy Journal Бенджаміна Шварца та ученого з Техаського університету A&M Крістофера Лейна. Там добре відображений їх настрій: "Ні Москва, ні Київ не можуть повною мірою досягти заявлених військових цілей. Незважаючи на проголошену анексію Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей, Москва навряд чи встановить над ними повний контроль. Так само малоймовірно, що Україна поверне собі всю територію, окуповану Москвою до 2014 року. За винятком повного краху будь-якої зі сторін, війна може закінчитися лише компромісом... Не помиляйтеся, така угода мала б враховувати інтереси безпеки Росії в тому, що вона давно називає своїм "ближнім зарубіжжям". Тобто у сфері її впливу. І, таким чином, це вимагало б запровадження обмеження свободи дій Києва у його зовнішній та оборонній політиці. Тобто, його суверенітету".

Їхнє ведмеже ставлення до перспектив Києва у війні очевидне. Менш очевидне, хоч і не менш важливе, припущення, яке росіяни відкрито ставлять під сумнів, що Росія залишиться достатньо стабільною, щоб мати сфери впливу у ближньому зарубіжжі.

Звинуватити росіян в упередженості неможливо, бо їхні погляди справа та зліва ідентичні. Крім того, якщо вони упереджено ставляться до своєї культури та історії, то й жителі Заходу теж. Ми повернулися до того, із чого розпочали.

Тож чий аналіз переконливіший – росіян чи західників?

Справа для росіян проста і переконлива. Соловей та інші його колеги-емігранти на місцях добре пов'язані з росіянами в Росії. Усі вони знають свою країну і розуміють, як вона працює і не працює. Не з урахуванням теорії чи далеких спостережень, але з особистого досвіду.

Висновок для жителів Заходу такий самий простий. Стоячи в стороні, вони можуть бачити теоретичну загальну картину краще, ніж росіяни, які перебувають в окопах чи поруч із ними.

Обидві сторони хочуть сказати щось важливе. Росіяни мають рацію, ставлячи під сумнів здатність Росії вийти з глухого кута війни, а путінського режиму - вижити. Вони можуть бачити, як система руйнується у них на очах, чого не можуть аналітики з усього світу.

У той же час західники нагадують нам, що існує загальна картина, і що поразка Росії та її можливий кінець матимуть величезні глобальні наслідки.

Примітно, що жодна з точок зору не ставить під сумнів, що Україна та Захід роблять і мають робити далі. Україна має перемогти в нібито "безвиграшній" війні та створити безпечну, демократичну та процвітаючу повоєнну державу, інакше їй загрожує вимирання. Захід має пам'ятати, що масштабні наслідки перемоги Росії були б катастрофічними для глобальної стабільності, що ситуація глухого кута дорівнює перемозі путінського режиму, і що єдиний спосіб завадити його перемозі – забезпечити перемогу України.

Фактично обидві точки зору покладають тягар зміни курсу на Росію.

Якщо росіяни мають рацію, Росії потрібно швидко змінитись, щоб вижити як режиму та державі. Якщо західники мають рацію, Росії треба буде адаптуватися до нової геополітичної реальності, якщо хоче зберегти хоч якусь частину своєї "сфери впливу".

Проблема в тому, що росіяни розуміють, а жителі Заходу ні, що путінська Росія не здатна змінитись. Надмірно централізований і закостенілий режим продовжить розкладатися, доки його нинішній лідер та його кліка залишаються при владі. А якщо він піде геть, режим може впасти.

Зрештою, урок такий – Захід може врятувати Україну та себе від Росії. Але він не може врятувати Росію від самої себе. Росія, мабуть, теж.