Блог | Война с Украиной – первый шаг Путина. Европа должна определить, будут ли следующие шаги

После победы на президентских выборах в Соединенных Штатах Дональда Трампа некоторые западные эксперты начали утверждать, что, мол, то, что происходит с Украиной, имеет значение только для украинцев. А мы сделали больше, чем должны были делать для страны, не являющейся членом НАТО. Европейцы, как и Соединенные Штаты, много помогали Украине, но абсолютно не достаточно, чтобы переломить ситуацию в российско-украинской войне в пользу Украины.

Далее текст на языке оригинала

І не дивлячись на те, що останнім часом Дональд Трамп намагався сам не озвучувати антиукраїнські тези, його найближчі соратники та помічники в цьому себе не стримували. Крім того, не варто забувати про те, що саме за вказівками Дональда Трампа республіканська більшість в Конгресі та її спікер, представник від штату Луїзіана Майк Джонсон, більше, ніж пів року блокували надходження допомоги Україні.

Насторожує те, що за інформацією впливової американської газети The Washington Post, Дональд Трамп 7 листопада вже розмовляв з Путіним, але це було чомусь приховано від світової громадськості. То ж чи не може вийти так, що Трамп спробує розв’язувати питання війни Росії в Україні одноосібно з Путіним, і про це ми довідаємося лише з газет.

Тому сподіватися на те, що під час свого другого президентського терміну Дональд Трамп стане переконаним прихильником Української держави не дуже випадає. В такому разі європейці мають взяти на себе відповідальність за долю Європейського континенту. Адже війна в Україні – це перший крок Путіна. Європа мусить визначити для себе, стане він останнім, чи будуть наступні кроки. 

Цією війною Путін намагається поставити Росію в центр світової геополітики, цим підготувавши ґрунт для утвердження багатополярного світового порядку. Реальність є такою, що російський диктатор, після програшу демократів в Америці, відчуває, що у нього вітер у вітрилах.

За ситуації, котра складається, постає питання – чи готові європейці самостійно, без допомоги Сполучених Штатів, далі допомагати Україні боротися за свою незалежність. Чи об’єднана Європа вирішить заощадити на своїй безпеці, а потім буде чекати на вторгнення орд російських варварів й на свою територію.

Старший радник Дональда Трампа Браян Ланза, стратег, який працював у нещодавній президентській кампанії Трампа, каже ВВС, що нова адміністрація попросить президента України Володимира Зеленського надати його версію "реалістичного бачення миру". При цьому наголошуючи, що "Криму більше немає" і що повернення Криму Росією  нереалістичне і "не є метою Сполучених Штатів". То чи це не запрошення до капітуляції перед Москвою?

Або це тільки підготовка до того, що в січні 2025 року ми  станемо свідками, як вперше в історії американський президент помістить цілу демократичну націю, одного із союзників Сполучних Штатів, та її народ назад за залізну завісу та передасть її жорстокій тоталітарній диктатурі. Україна протистоїть у нерівній боротьбі страшному тоталітарному монстру – Російській Федерації. І якщо американці готові відмовитися від своїх демократичних ідеалів, які вони десятиліттями поширювали на навколишній світ, то тільки питання часу, коли демократичний Тайвань буде окупований Китаєм.

У такому разі, з США сигналізують, що вже майже готові розділити світ на три сфери впливу з тоталітарними правителями Росії та Китайської Народної Республіки. Якщо це дійсно станеться, то на міжнародну спільноту чекають страшні часи. А поділ суверенної території України, яка була одним із засновників ООН, стане лише початком зміни кордонів багатьох країн, тими, хто виявиться сильнішим.

Від 1945 року жодна держава-член ООН не була анексована або  ліквідована, але це стало головною метою Путіна щодо України. Наразі це безпрецедентний злочин проти великої європейської нації, котрий здійснюється за бажанням божевільного диктатора. Колись Захід знайшов можливість надсилати потужну допомогу тоталітарному СРСР під час німецько-радянської війни. А от демократичній Україні він допомагав так дозовано і багаторазово дуже невчасно, що повністю утримувати фронти протистояння з москалями ЗСУ дуже важко.

Не просто спрогнозувати, якими будуть остаточні рішення Америки та Європи, проте українці та Україна ніколи не визнають анексії Криму Російською Федерацією у 2014 році і чотирьох українських областей в 2022. Для нас це не анексовані території, а окуповані Московщиною, і в цьому велика різниця.

Та якщо той же радник Трампа публічно заявляє, що повернення Криму Росією нереалістичне і "не є метою Сполучених Штатів", то якою була ваша мета, коли ви гарантували безпеку Україні, попередньо забравши в неї ядерну зброю? Чи ми рухаємося до світу, де більші нації силою знищують менші та забирають у них їхні законні землі? Якщо це так, то попри небезпеку від розповсюдження ядерної зброї, володіння нею може здаватися єдиним дієвим запобіжним засобом для забезпечення продовження існування менших країн.

У цьому контексті не Трамп, а самі українці вирішують, чи продовжувати війну за повернення своїх міжнародно визнаних територій, чи припинити бойові дії та здатися на милість підступного ворога. І навіть якщо дійсно Сполучені Штати перестануть надсилати зброю та боєприпаси, які так критично необхідні Україні для захисту свого суверенітету, то українці не погодяться на будь-які капітулянтські пропозиції. Та з твердою рішучістю, за підтримки інших демократичних країн, продовжуватимуть боротися з московитами.

Сьогодні на президентській посаді Джо Байдену залишається перебувати ще трохи більш як 60 днів. То ж чи не настав час розірвати порочне замкнуте коло заборон використовувати американську зброю на території Росії та зняти усі обмеження щодо допомоги Україні? Адже нам не легше від того, що Путіну вдалося успішно шантажувати 46 президента США можливістю ядерної війни, а він на це, на жаль, повівся.

Зараз Джо Байдену майже нічого втрачати, і якщо Путін вирішить виконати частину своїх залякувань, чи погроз, то це призведе лише до того, що Дональду Трампу не вдасться уникнути допомоги Україні, не дивлячись на наміри його адміністрації умити руки.

Мало того, навряд чи президенту Джо Байдену дуже хочеться, щоб в його історичній спадщині було зафіксовано, що завдяки його надмірній обережності та необґрунтованій нерішучості Америка підвела Україну. Час виправити свої помилки в нього поки що ще є. Але, знову ж таки, чи зможе він нарешті наважитися на жорсткіші і рішучіші кроки щодо агресивної Московії?

Путін формулював різні політичні обманки для обґрунтування початку свого нічим неспровокованого вторгнення на територію України. Але він ніколи не оголошував одні зі своїх найбільших цілей – незаконне привласнення чужих родючих сільськогосподарських угідь,  заграбастання цінних природних ресурсів та багато чисельного людського  потенціалу. І це при тому, що за 11 років війни, він озвучував майже всі можливі виправдання, крім цих. 

Те, що диктатор вирішив силою привласнити українські природні ресурси, щоб отримати фінансову та економічну вигоду, є нічим іншим, як геополітичним рекетом. Оскільки окупація територій, які Російській Федерації не належать, стала стрибком назад до імперіалізму ХІХ століття. І хотілося б знати, як Сполучені Штати мають наміри й далі залишатися наддержавою, якщо вони відступлять від світових справ і спасують перед державою-терористом Росією.

Хочеться вірити в те, що Європа почне пробуджуватися, і це стане необхідною передумовою для успішного протистояння імперським зазіханням росіян. Європейський Союз мусить повернутися до ідеї французького президента Еммануеля Макрона про заснування потужного європейського військового альянсу.

Якщо Сполучені Штати і Німеччина не бажали того, щоб Україна, навіть через майже 30 років постійних обіцянок, приєдналася до НАТО, то, можливо, варто подумати про те, щоб українці долучилися до такого нового союзу.

Саме обрання президентом Сполучених Штатів Дональда Трампа, який неодноразово під час своєї першої каденції погрожував розпуском Північноатлантичного альянсу, може стати імпульсом для прискорення початку реалізації ідеї європейської армії.

Такій новий альянс, котрий буде покликаний реалізувати гарантування безпеки європейських держав, міг би отримати назву Альянс європейської безпекової ініціативи – Alliance of the European Security Initiative (AESI).

Війна Росії в Україні висвітлила усі вразливі сторони європейської безпеки. Тому настає час розпочати трансформацію безпеки на Європейському континенті. І Україна, з її величезним досвідом війни з терористичною Російською Федерацією, має стати одним із ініціаторів створення Альянсу європейської безпекової ініціативи (AESI). Адже загальноєвропейська безпека мусить бути неподільною.