Блог | Второй фронт Кремля: как Украине победить Россию

За словами історика Ф. Том, Росія не відмовилася від свого початкового плану встановити в Києві проросійський уряд. Для досягнення цієї мети не тільки український народ є об’єктом операції психологічної війни, а й ті кола осіб, які приймають рішення у Вашингтоні та європейських столицях. Саме на них і спрямовані маніпуляції. Зокрема, переконати українців у тому, що підтримка України Заходом є хиткою, а також знеохочувати українців боротися до перемоги, зараз є пріоритетом для Кремля, пише Франсуаза Том для en.desk-russie.eu.

Видео дня

Коли наші очі прикуті до поля бою в Україні, ми схильні забувати, що Росія продовжує вести паралельну війну проти Заходу, майже невидиму війну. Так само як у 1941-1945 роках Сталін воював не лише з Вермахтом: з 1942 року він готував свій великий удар по післявоєнній Європі, проникаючи в адміністрацію Рузвельта та відкриваючи школи на радянській території для підготовки європейських комуністів, які мали б стати ядром майбутніх "дружніх" урядів, які Сталін збирався встановити у "звільнених" країнах.

Щоб виміряти інтенсивність цієї прихованої війни, яку веде армія кротів, що діє з Москви, необхідно чітко розуміти російський план. Це дозволить нам оцінити ефективність дій Кремля.

Перше: Росія жодним чином не відмовилася від свого початкового плану встановити проросійський уряд у Києві. Не варто думати, що Москва задовольниться сценарієм у корейському стилі, як її агенти впливу пропонують Заходу. Росія хоче залучити Захід, щоб змусити Київ прийняти так званий обмін "мир на території" та змусити українців змиритися з "ампутацією" своєї країни. Реальний сценарій в умах лідерів Росії не корейський: для них неприйнятна інтеграція частини України до Заходу. Справжній сценарій, який їх надихає, - це грузинський сценарій 2008-2009 років: він полягав у розпалюванні негативних емоцій, які відчувають грузини після т.зв. "зради" Заходу; у вдавлені ножа в рану, щоб деморалізувати їх, змусити впасти духом, змусити їх знову поринути в корупцію та цинізм, характерні для "русского мира", і нарешті змиритися з необхідністю обрання нового уряду, який був би урядом колабораціонізму. Без створення цього відчуття зради Заходу Москві не вдасться посадити сатрапа в Києві. Для Кремля все виглядає багатообіцяюче. Тільки уявіть, яку гіркоту накопичили українці за останні кілька місяців, змушені дозволити себе розрізати на шматки через брак авіації та ракет великої дальності; тільки уявіть, наскільки деморалізованими можуть бути ці люди, якщо, до того ж, Захід заборонить їм виграти війну, і все це заради порятунку російського самодержавства. Ми не можемо це переоцінити: дозволити Росії ампутувати Україну — це все одно, що створити в Києві умови для проросійського путчу, закамуфльованого (чи ні).

Зусилля Росії зосереджені на США. Першим кроком було створення "секретного каналу" комунікації з американською адміністрацією. Під час Другої світової війни цей секретний канал забезпечував прибічник радянської ідеології Гаррі Гопкінс, права рука президента Рузвельта. Перевага секретного каналу в тому, що він дозволяє Москві впливати на тих, хто приймає рішення, безпосередньо, за лаштунками, за спинами союзників, приховано від ЗМІ. Це дозволяє підштовхувати західних співрозмовників до рішень, які суперечать інтересам Заходу, що було б очевидно під час публічних дебатів. Означене дозволяє дистилювати дезінформацію, що призвела до цих рішень, не нейтралізуючи вчасно контраргументами. Завдяки Гопкінсу, який передавав кремлівську пропаганду, Рузвельт залишив Сталіну половину Європи.

Перш ніж перейти до поточних справ, наведемо другий приклад добре відточеної процедури Кремля. Йдеться про таємний канал, налагоджений між Західною Німеччиною та Кремлем з кінця 1969 року. З радянського боку посередником з Андроповим виступав "журналіст" В’ячеслав Кеворков. З німецької сторони його контактом був Егон Бар, близький соратник канцлера Віллі Брандта. Цей таємний канал існував і за Гельмута Шмідта. Завдяки Східній політиці, архітектором якої був Егон Бар, СРСР зміг налагодити паразитичне співіснування із Заходом, яке тривало роками. Це дало ковток свіжого повітря вмираючій радянській економіці та дозволив Москві здійснити гігантську програму озброєнь, яка приносить плоди й сьогодні, оскільки армія Путіна використовує арсенали ще того періоду.

Другим компонентом цієї політики є створення партії умиротворення в цільовій країні, яка працює на громадську думку та здійснює паралельний секретному каналу вплив. Партія умиротворення, розгорнута паралельно з секретним каналом у Західній Німеччині, дозволила Путіну здійснювати свої перевороти протягом тривалого часу, не ставлячи під загрозу свій прибутковий бізнес з Німеччиною.

У США партія умиротворення має давнє коріння. Вона домінувала в адміністрації Обами настільки, що, нагадаємо, "перезавантаження" було проголошено у Вашингтоні відразу після того, як Росія ампутувала дві провінції Грузії після російсько-грузинської війни в серпні 2008 року. У наступні роки США продемонстрували свою слабкість і повне нерозуміння цілей і способів дії Росії. Анексія Криму не стала уроком, як і агресія Росії проти України 24 лютого.

Нещодавня стаття в Newsweek показує, наскільки ілюзії зберігаються в частині вашингтонського істеблішменту. ЦРУ бачить свою роль у російсько-українській війні таким чином: "як головний шпигун, учасник переговорів, постачальник розвідданих, логіст і, мабуть, найголовніше, агентство, яке намагається щоб війна не виходила з-під контролю". У статті цитується представник ЦРУ: "Не недооцінюйте пріоритет адміністрації Байдена, щоб уберегти американців від небезпеки та запевнити Росію, що їй не потрібно загострювати ситуацію. Чи працює ЦРУ в Україні? Так, але це теж не погано". Ці слова показують, наскільки кремлівська пропаганда була інтерналізована Вашингтоном. Рузвельт теж вважав за потрібне "заспокоїти" Сталіна. Росія вторгається в Україну, і саме Росію потрібно заспокоїти! Росія тремтить у чоботях перед обличчям рішучості Заходу! Далі в статті Newsweek йдеться про те, що після певних українських ініціатив, таких як диверсія на газопроводі Nord Stream (Україна заперечує будь-яку причетність до цієї дії) або атака безпілотників на Кремль, ЦРУ викликає серйозне занепокоєння щодо його "головних обов’язків розвідки — знання про те, що планують українці, щоб вплинути на них і дотримуватися секретної угоди [ЦРУ] з Москвою".

Для решти ми цитуємо Newsweek:

"ЦРУ стежило за нарощуванням Росії, і в листопаді 2021 року, за три місяці до вторгнення, Байден відправив Бернса [Вільям Бернс, голова ЦРУ, посол у Москві з 2005 по 2008 рік] до Москви, щоб попередити Кремль про наслідки будь-якої атаки. Хоча російський президент зневажливо ставився до емісара Байдена, залишившись у його притулку в Сочі на березі Чорного моря, за 800 миль звідси, він погодився поговорити з Бернсом через кремлівський захищений телефон. "Однак, за певною іронією долі, зустріч була дуже успішною", - каже другий високопоставлений співробітник розвідки, який був проінформований про це. Незважаючи на те, що Росія вторглася, дві країни змогли прийняти перевірені та справжні правила дорожнього руху. Адміністрація Байдена пообіцяла, що Сполучені Штати не воюватимуть напряму та не домагатимуться зміни режиму [в Росії]. Росія обмежить свій напад на Україну та діятиме відповідно до негласних, але добре зрозумілих інструкцій щодо таємних операцій. "Існують таємні правила дорожнього руху, - каже високопоставлений чиновник оборонної розвідки, - навіть якщо вони не кодифіковані на папері, особливо коли людина не веде війну на знищення". Це включає в себе перебування в межах повсякденного шпигунства, не перетин певних кордонів і не напад на керівництво або дипломатів один одного. "Загалом росіяни поважали ці глобальні червоні лінії, навіть якщо ці лінії невидимі", - каже чиновник.

Тепер ми розуміємо, чому Путін обрав термін "спеціальна військова операція" для позначення війни на знищення українського народу, яку він планував вести в цій країні. Ідея була в тому, щоб обдурити не тільки росіян, а й американців. Зрозуміло також, чому після цієї зустрічі у Путіна буквально виросли крила, аж до сумнозвісного ультиматуму НАТО. Бернс практично дав йому карт-бланш на напад на Україну, якщо він не буде нападати на країни НАТО. Цей ганебний епізод не завадив американцям відновити "західну дипломатію": міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров у квітні в Нью-Йорку кілька годин зустрічався з Річардом Хаасом, колишнім дипломатом і колишнім президентом Ради з міжнародних відносин, європейським експертом, Чарльзом Купчаном і російським експертом Томасом Гремом (обидва колишні чиновники Білого дому та Державного департаменту та члени Ради з міжнародних відносин). На порядку денному стояла доля окупованих територій, "які Україна, можливо, ніколи не зможе звільнити", а також "пошук невловимого дипломатичного шляху, який був би терпимим для обох сторін". "Зростає ознака того, що США та їхні союзники прагнуть, щоб Москва та Київ рухалися до мирних переговорів восени після завершення контрнаступу України".

Очевидно, що нерозуміння Росії в Сполучених Штатах не змінилося (в Європі інша історія, де Франція та Німеччина нарешті зрозуміли, що країни Балтії та Польща мали рацію, застерігаючи проти Росії). 27 липня The Moscow Times повідомила, що ведуться таємні дипломатичні переговори між колишніми високопоставленими чиновниками національної безпеки США та високопоставленими членами Кремля, факт, підтверджений колишнім чиновником США, який безпосередньо брав участь у цих обмінах. Повідомляється, що зустрічі між представниками США та Кремля відбуваються щонайменше двічі на місяць, часто в онлайн-форматі. У одного з американських співрозмовників цього секретного каналу комунікації з цих розмов склалося враження, "що росіяни не змогли сформулювати, чого саме вони хочуть і потребують". "Вони не знають, як визначити перемогу чи поразку. Фактично, деякі еліти, з якими ми спілкувалися, ніколи не хотіли війни, навіть кажучи, що це була повна помилка. […] Але зараз вони воюють — зазнати принизливої поразки — це не варіант для цих хлопців". Знову ми стикаємося з ігноруванням Америки російських дипломатичних процедур, хоча вони добре проаналізовані в Мемуарах дипломатів епохи Рузвельта, таких як Чарльз Болен, який знав рахунок. У цьому типі конфіденційного обміну росіяни ніколи не розкривають своїх карт, дозволяючи противнику висловитися, щоб усвідомити можливі поступки, які будуть зроблені на початковому етапі, просто для того, щоб накачати. Звісно, лунає знайомий рефрен: не принижуйте Росію. Чи можете ви уявити, що в квітні 1945 року головною турботою союзників було "дозволити Гітлеру зберегти обличчя", "не принизити Німеччину"? Це просте запитання є показником сили партії умиротворення на Заході. Але є ще щось. Продовжимо впевненість привілейованого московського співрозмовника: "Ми чітко дали зрозуміти, що США готові конструктивно працювати з проблемами російської національної безпеки. Спроба ізолювати та покалічити Росію до приниження чи краху зробила б переговори майже неможливими — це ми вже бачимо у стриманості московських чиновників. Насправді ми підкреслювали, що США потрібна і буде потребувати достатньо сильної Росії, щоб створити стабільність на своїй периферії. США хочуть мати Росію зі стратегічною автономією, щоб США могли розширити дипломатичні можливості в Центральній Азії. Ми в США повинні визнати, що повна перемога в Європі може завдати шкоди нашим інтересам в інших регіонах світу. Російська влада – це не обов’язково погано".

Підсумуємо переваги "секретного каналу" і "задньої дипломатії" для Москви. Обраний західний співрозмовник обов’язково або відданий російській справі, або "корисний ідіот", інакше Москва відмовиться від контакту – сама зустріч розглядається як послуга з боку Кремля! Навпроти цієї надутої почуттям власної значущості фігури стоять професіонали КДБ, які володіють технікою впливу. Переговори стають самоціллю, і Москва з самого початку висуває перед ними свої умови, явну капітуляцію з боку американського "партнера", зобов’язаного визнати сферу впливу Росії на колишньому радянському просторі та підвести її укр. союзник. Але перш за все цей тип контакту є привілейованим засобом для Кремля перевірити ефективність певних тем дезінформації перед тим, як впорскувати її Заходу у величезних дозах.

Головні осі російської дезінформації

Якщо є якийсь урок, який лідери Кремля винесли з того, що сталося після 24 лютого 2022 року, це те, що без Заходу та без України Росія стає нікчемною. Бо санкції працюють, і це стає очевидним лише зараз. Зокрема, ми спостерігаємо наростаючу ветхість транспортної системи Росії в цілому - повітряного, залізничного, автомобільного, муніципального. Обвал рубля матиме ефект снігового кома, оскільки росіянам доведеться розщедритися на іноземну валюту, щоб забезпечити "паралельний імпорт" електроніки та мікропроцесорів, необхідних для ракет та іншого озброєння. Отже, двома головними цілями російської дезінформації є: якнайшвидше захопити Захід, щоб західні країни знову почали робити внесок у розбудову російської могутності; і відновити імперський контроль над Україною з тієї самої причини, щоб залучити українців до завдання збереження та розширення імперії. Здійснюючи неймовірну дурість, спрямовуючи Росію на проект автократії, Путін поставив країну віч-на-віч із самою собою, змусивши її визнати, що, залишена напризволяще, вона стає нерелевантною до такої міри, що навіть її здатність робити це скомпрометована.

Зараз пріоритетом російського керівництва є схилити Сполучені Штати на бік Москви. Європа піде за нею, вважають кремлівські лідери, оскільки вони не врахували глибинних змін, які спричинила в Європі війна проти України. На їхню думку, помилка Путіна полягає в тому, що він намагався нав’язати себе як Сполученим Штатам, так і Європі. Проте приклад 1943-1945 років показує, що Москва може розширити своє панування в Європі лише тоді, коли на її боці буде Вашингтон. Сталін зрозумів це ще до того, як "запаморочення успіху" затьмарило його судження. Таким чином, ідеї російських дезінформаторів полягають в тому, щоб викликати у Сполучених Штатів ностальгію за римейком радянсько-американського кондомініуму. Висувається кілька аргументів, які спонукають Вашингтон скасувати санкції та взятися за відновлення російської влади. Перший добре відомий і про нього роками сурмлять російські агенти впливу та їхні шахраї по обидва боки Атлантики. Росія не повинна бути кинута в обійми Китаю. Ця тема повторюється в обмінах на секретному каналі, оскільки росіяни знають, наскільки чутливі до цього американці: "Що стосується поглиблення відносин Росії з Китаєм, то повністю розірвати зв’язки між Москвою та Пекіном було нереально. Проте слід докласти зусиль, щоб обмежити ступінь цього зв’язку", – зізнається американський співрозмовник, цитований Moscow Times.

Шантаж хаосом

Але тепер цей аргумент затьмарюється другим: якщо Росія не переможе в Україні, режим Путіна впаде і настане хаос, який ми вже відчули після походу Пригожина на Москву. А в разі розпаду Російської Федерації, що буде з великою кількістю ядерної зброї, яка зберігається на території Росії? Ця тема вже чудово спрацювала в 1991 році, коли Захід, боячись хаосу, зробив усе, що було в його силах, щоб утримати голову Горбачова над водою і відмовити народи СРСР від проголошення своєї незалежності. Але тут знову історія сягає набагато далі. У своєму першому інтерв’ю французькому послу Жозефу Нулансу 18 грудня 1917 року Троцький мав вагомий аргумент, щоб зацікавити Францію збереженням більшовицького режиму: "У будь-якому випадку, якщо ми піддамося, Росія буде приречена на анархію протягом десяти років, і німці стануть його господарями". У той же час більшовики переконували німців, що в їхніх інтересах підтримувати режим Леніна, інакше країни Антанти скористаються російським хаосом і приведуть до влади білого генерала, який буде їм вигідний! Сьогодні, як ми бачили, вони розмахують загрозою китайсько-російського альянсу.

З перших днів більшовицького режиму лідери Кремля майстерно використовували російський хаос для маніпулювання Заходом. У березні 1953 року замість того, щоб радіти смерті Сталіна, західні дипломати запанікували... перед ідеєю смерті сильного. Французький посол Луї Жоксе писав у депеші від 4 березня 1953 року: "Оскільки тільки сильна людина була здатна нав’язати поміркованість і навіть прийняти певні невдачі, оскільки невелика група людей, які збираються взяти владу, повинна буде самостверджуватися, можна визнати, що ситуація, створена смертю Сталіна, віщує важкі часи". Глава Міністерства закордонних справ Ентоні Іден був не менш стурбований, вважаючи, як і багато інших, що Сталін мав врівноважуючий вплив, якого бракувало б його наступникам. Президент Ейзенхауер сказав, що на особистому досвіді він переконався, що якби Сталін мав розв’язану руку після війни, Росія прагнула б більш мирних і нормальних відносин зі світом. ЦРУ вважало, що було б небезпечно вважати само собою зрозумілим, що наступники Сталіна матимуть його розважливість, його повагу до могутнього потенціалу Сполучених Штатів або його контроль над усіма агентами СРСР. Усі ці прецеденти повинні змусити нас двічі подумати, перш ніж приймати як самоочевидні твердження про небезпеку, яку несе за собою загибель сильної людини в Росії.

Останнім часом тема апокаліптичного краху Росії у разі військової поразки стала обов’язковою загальною справою майже всіх експертів, росіян із істеблішменту, теоретично антипутінських росіян із діаспори та західних оглядачів, схильних піддаватися російському аналізу. , навіть коли ці спостерігачі критично ставляться до політики Путіна. Особливо мобілізована російська діаспора. Тетяна Станова, експерт Фонду Карнегі, пише у Foreign Affairs: "Заколот Пригожина довів ситуацію до крайності та може прокласти шлях для появи більш радикальної, воєнної та безжальної держави. … Порядок, який збудував Путін, стане ще бруднішим, і світові доведеться мати справу з більш небезпечною та непередбачуваною Росією". Впливовий оглядач Девід Ігнатіус повторює її думку: "У своїй дезорієнтації росіяни шукають порядку та перемоги. Згідно з конфіденційними опитуваннями, на які посилається Stanovaya, росіяни підтримують Путіна сильніше, ніж до війни, вони зліші на Захід і висловлюють сильну підтримку своїм військам. Внутрішній безлад у Росії створює серйозну дилему для Путіна, але він також дуже небезпечний для Заходу". Отже, Росія загрожує нам і автократією, і хаосом, і єдиний спосіб уникнути цих апокаліптичних сценаріїв — віддати Україну. Зверніть увагу на використання в Росії так званих опитувань, які, конфіденційні (чи ні), є лише показниками волі Кремля. Кремль є майстром маніпулювання соціологією як інструментом впливу на західних людей.

Перш ніж перейти до другої частини психологічної війни Кремля, давайте віддамо належне ірраціональній фобії Заходу щодо російського хаосу. Розпад Росії, про який ми так багато чуємо, малоймовірний (єдиний регіон, який може бути дестабілізований, це Північний Кавказ). Російське населення досягло такого ступеня інертності і фаталізму, що важко уявити, щоб воно втягнулося в громадянську війну. Варто лише подивитись, як мобілізовані дозволяють слухняно вести себе на бійню в абсурдній війні. У разі відходу Путіна нас чекає бандитська боротьба, "великий злочинний перерозподіл власності", як каже економіст Ігор Ліпсіц. Можна очікувати колапсу правопорядку (з огляду на кількість звільнених Пригожиним засуджених) і різкого зменшення кількості міліції. Але похід Пригожина на Москву треба трактувати правильно. Це показує, що, всупереч усьому галасу та фальшивим опитуванням, війна не спонукала росіян об’єднатися навколо Путіна. У разі кризи на верхівці Путіна покинули б усі, включаючи силовиків, як це зробив Микола II у березні 1917 року. Перш за все, це свідчить про те, що росіяни, розчаровані Путіним, уже шукають нового сильного , і багато з них були готові піти за Пригожиним - як у прекрасній байці Лафонтена "Жаби, які просять короля": "Той, кого вони вважали новим велетнем, але він був колодою […] Дайте нам, сказав ці люди, король, який хвилює". Такий стан розуму робить громадянську війну малоймовірною. Як тільки еліти домовляться про нового лідера, росіяни, розбиті на рабство 70 роками радянщини і 23 роками путінізму, постануть перед ним уважно.

Але немає причин, чому Захід повинен заохочувати це відродження російської автократії під приводом "стабільності". Досвід путінізму мав би навчити нас, що немає нічого небезпечнішого за неконтрольованого автократа з ядерною зброєю. З 1917 по 1919 роки в Росії панував хаос. Вона була надто зайнята встановленням диктатури на власній території, щоб завдати серйозної шкоди Заходу. Але щойно навесні 1920 року більшовики перемогли білі армії та встановили свою тиранію в країні, ми побачили, що Червона армія стоїть біля воріт Варшави, а Ленін зайнятий дестабілізацією Центральної Європи та Німеччини. У разі хаосу в Росії найкращою політикою є санітарний кордон, який обстоював Клемансо 11 грудня 1919 року, коли провал білих армій був очевидним: "оточити Росію колючим дротом", щоб не дати їй нічого зробити, шкоди зовнішньому світу, "і чекати". У січні 1918 р. французький дипломат Луї де Роб’єн висловлював думку, що порядок у Росії буде відновлено "іноземцями, оскільки було продемонстровано, що росіяни вміють тільки руйнувати". У наступні місяці західники переконалися, що краще не втручатися в російські справи, оскільки вони не можуть знайти надійних і дієздатних партнерів. Цей урок актуальний і сьогодні. Найкращий спосіб вилікувати "антизахідну параною, яка вже давно була спокусою російських лідерів" (цитуючи колишнього президента Франції Ніколя Саркозі) — це твердо стояти й відмовлятися піддаватися Кремлю в усьому, всупереч тому, що мав на увазі Саркозі у своєму нещодавньому інтерв’ю Le Figaro (антології російської дезінформації). Нехай Росія вариться у власному соку, не даючи Кремлю нашкодити за її межами. Ізоляція хворих і приведення їх до дієти часто є найкращою терапією. Давайте скористаємося тим, що Путін зробив за нас роботу. Замість того, щоб дозволяти Кремлю поширювати страх за кордоном, розмахуючи ядерною загрозою, давайте покращимо нашу протиракетну оборону. І якщо в Росії справді панує хаос, аж до такої міри, коли ризик неконтрольованого розповсюдження ядерної зброї стає реальним, раціональніше думати про способи, військові чи інші, убезпечити ядерні об’єкти, ніж намагатися відтворити сильну владу в Москві, яка знову використає ядерну зброю як інструмент залякування.

Цим організованим шантажем хаосом Кремль хоче переконатися, що Захід заборонить українцям перемогти Росію. Тема хаосу підсилюється темою, нібито, небезпечної націоналістичної реакції в Росії, якщо російські війська будуть змушені залишити окуповані українські території. Тут знову історичні прецеденти розповідають іншу історію. Виведення військ з Афганістану в 1989 році було сприйнято в Росії з полегшенням, як і компромісний мир із Чечнею в 1996 році. Те саме станеться, якщо Росія евакуює окуповані регіони України.

Деморалізація України

Сьогодні кремлівські люди все ще живлять надію, що зможуть досягти своїх початкових цілей в Україні. Війна на виснаження під проводом Москви — це сповільнена Катинь, яка переслідує ту саму мету, що й розстріл польських офіцерів навесні 1940 року: знищити кадри незалежної Польщі (нині — України). Російські лідери вважають, що їм вдалося переконати Захід не допустити перемоги України. Навесні вони сильно хвилювалися, божественною несподіванкою для них став той факт, що Захід не надав Києву достатньо озброєння, щоб забезпечити перемогу української армії в літньому контрнаступі. Вони відчувають, що настав час використати зрозумілу озлобленість українців, які змушені боротися з кулаками й ногами проти супротивника, якому Захід надав монополію на ескалацію, – і перейти до 2 фази їхньої психологічної війни, роздмухуючи в Україні полум’я почуття зради західними "партнерами", щоб прокласти шлях до політичної кризи, яка катапультує закамуфльованих проросійськи налаштованих осіб до влади в Києві.

Ми вже згадували про публікації, які висвітлюють так звані таємні переговори між американськими та російськими емісарами. Збіг між цими "витоками" та безліччю статей, що з’являються в американській пресі, де знову і знову повторюється, що українці не зможуть відвоювати окуповані території, незважаючи на всю військову допомогу Заходу, дуже нагадує спільне підприємство, організоване партією умиротворення та про-кремлівським мережами, мобілізованими на Заході. Професор Валерій Соловей, чиї ролики на YouTube дуже популярні в Україні, має своє місце в цій схемі. Протягом багатьох років Соловей міг безкарно вдаватися до критики Путіна у сто разів нищівнішої, ніж Навальний. Тому він виконує важливу функцію в російському істеблішменті. Принаймні з 2019 року він поширює теорію про те, що Путін однією ногою в могилі, і що його змінить команда дуже хороших людей, чекістів і технократів, включаючи його самого: висновок такий: поступки, зроблені Москві не матимуть жодного значення, оскільки ми йдемо до неминучої депутінізації. Останнім часом його туманна роль стає більш очевидною: він має змусити Україну повірити в тезі про те, що американці збираються покинути українців на користь старих і комфортних російсько-американських відносин, які існували під час холодної війна.

Соловей наполягає, що контакти між росіянами та американцями зростають, серед російських співрозмовників – Патрушев, Чемезов і Абрамович. На його думку, Захід не хотів би нічого кращого, як домовитися з коаліцією силовиків і технократів, якщо в її складі немає фігурантів російсько-української війни. Їм доведеться залишитися за кадром. Росія поставить скасування санкцій умовою виплати Україні репарацій. "Якщо завищені надії, покладені на український контрнаступ, виправдаються, Захід тиснитиме на Київ з метою мирних переговорів". На підтвердження своєї тези Соловей стверджує, що американці, які у вересні 2022 року були налаштовані завдати гучної військової поразки Росії, змінили свою політику ще в листопаді, про що стало зрозуміло, коли на територію Польщі впала ракета. "Якби американці негайно скликали зустріч НАТО для обговорення імплементації статті 5, я можу вас запевнити, що [російська] військова операція припинилися б негайно, а президента Путіна було б усунуто з посади. Все, що було потрібно, це щоб НАТО продемонструвала, що має намір серйозно поставитися до цього інциденту. […] Таким чином американці вперше чітко продемонстрували, що відмовилися від завдання стратегічної поразки Росії. Те, що відбулося далі, лише підтвердило російським лідерам, що американці вагалися набагато більше, ніж вони думали у вересні". Стало зрозуміло, продовжив Соловей, що американці перейшли до "політики стримування Росії, і що вони хочуть миру, який би пощадив Кремль". У підсумку українцям передають стару зброю, а ефективні комплекси на кшталт "Хімарсів" постачають по частинах. "Якби ці високотехнологічні системи були надані в більшій кількості, український літній наступ був би набагато ефективнішим навіть без переваги в повітрі". Американці боялися російського хаосу.

Вони боялися "кинути Росію в обійми Пекіна", а Росія, зазначає Соловей, "може стати стратегічним партнером, якщо не союзником США, раніше, ніж ми думаємо". Більше того, продовжує Соловей, переганяючи свою отруту по краплі, американці, незважаючи на свою проукраїнську риторику, не можуть відрізнити росіян від українців: росіяни та українці в їхніх очах — варвари, які роздирають один одного на краю цивілізованого світу. Що стосується європейських країн, то "деякі з них не хочуть перемоги України ні за яких обставин". Це країни "старої Європи", які не бажають бачити, як Україна посилює вагу "нової Європи". Українці помилялися, вірячи в масштабну військову допомогу Заходу. Їм не вдасться вирвати перемогу. "Україна буде демографічно виснажена швидше, ніж Росія". І Соловей продовжує: "Захід не вірить в успіх українського контрнаступу". Більше того, "Захід не має наміру демонтувати режим Путіна […] для нього, найголовніше, щоб у Росії не було хаосу, а ядерна зброя була під контролем центральної влади […] Захід зацікавлений лише в стабільності, і матиме справу лише з тими, хто здається здатним запобігти хаосу". Мета Вашингтону – послабити російський режим, утримавши його на плаву. Саме українцями американці цинічно жертвують заради досягнення першої мети.

На російському телебаченні ми чуємо нові записи, які роблять участь Солов'я у пропагандистській машині Кремля ще більш очевидною. Соловей грає на більш підступному рахунку. Якщо родина Соловйових/Скабєєвих летіла, що Захід Україні ні в чому не відмовляє, то полковник Ходарьонок нещодавно в ефірі зазначив, що з 500 "Хімарсів", вироблених США, в Україну поставлено близько двадцяти (насправді лише 34). Із 700 реактивних систем залпового вогню М-270, які є в розпорядженні країн НАТО, 15 поставлено в Україну. Американці мають 500 танків Abrams і жодного не поставили в Україну. Вони оголосили про намір восени поставити сім [насправді 31], і досі застарілий варіант, – зі смаком констатує Ходарьонок, вдаючи співчуття українцям. "Українці повністю залежать від цих поставок із західних країн. Якщо ці поставки припиняться, війна закінчиться".

Як ми бачили, одна з цілей систематичних витоків інформації щодо таємних каналів – переконати українців, що американці домовляться з росіянами за їхніми спинами, як це зробили Сталін і Рузвельт з поляками. Глава Служби зовнішньої розвідки Росії Сергій Наришкін щойно підтвердив, що між СВР і ЦРУ тривають "рідкісні, але регулярні" консультації. Керівники цих спецслужб "обговорювали, що робити з Україною". Наришкін також натякає, що "як тільки Росія досягне цілей спеціальної військової операції" в Україні, американці повернуться до звичайної справи - так само, як Соловей любить повторювати, що європейці намагатимуться повернутися на російський ринок, як тільки українське питання вирішене.

Друга частина плану – продемонструвати силу проросійського лобі та мобілізованої для цього Кремлем на Заході партії західних умиротворювачів. Звідси шквал публікацій та інтерв'ю в західних ЗМІ. Анонімні джерела повідомляють про розбіжності між військовими США та українським командуванням. Нам кажуть, що представники спецслужб США вже не вірять у перемогу українського контрнаступу. Керівник апарату генерального секретаря НАТО Стіан Єнссен припускає, що Україна може приєднатися до Альянсу, якщо віддасть територію Росії. Саркозі пропонує організувати новий референдум, "беззаперечний, тобто організований під суворим контролем міжнародної спільноти" в Криму, продовжуючи ініціативу, сформульовану 11 червня Маргаритою Симоньян, голосом Кремля: референдум, який буде настільки ж надійним, як вибори, організовані Сталіним у 1946 році в майбутніх державах народної демократії, при цьому результати, бажані владою, були отримані тими самими методами, тобто систематичними репресіями проти опонентів, режимом терору, депортаціями, пропагандою, корупцією тощо. Очолює список Папа Франциск. Він не знав нічого іншого, як прославляти російський імперіалізм перед молодими віруючими Санкт-Петербурга: "Ви спадкоємці Великої Росії, ніколи не забувайте цього спадку".

Така гігантська психологічна машина війни, розгорнута в Росії, що Захід та українці мають усвідомлювати це. Після того, як цілі Кремля та спосіб його дії будуть зрозумілі, гру можна виграти. На полі бою теж.

Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...