Блог | Ядерное разоружение Украины – большая победа или роковая ошибка?

Вже пройшло 27 років, як Україна втратила третій ядерний потенціал у світі.

Були знищені ядерні ракети великої руйнівноі сили, наприклад СС18 і СС24, які і сьогодні знаходяться на бойовому чергуванні у росії і складають основу ядерних сил путіна.

Одним розчерком пера президента Леоніда Кравчука в Будапешському меморандумі були знищені гарантії нашої безпеки. По іронії долі, росія, яка саме взяла на себе зобов’язання забезпечувати безпеку України, підло порушила міжнародні зобов’язання і здійснила повномасштабну агресію проти України.Вже майже рік ціною неймовірних зусиль усього українського народу та завдяки відвазі і героїзму ЗСУ стримуємо агресію путіна. Але, якби у нас були збережені найефективніші і найпотужніші складові українського ядерного потенціалу - 46 міжконтинентальних балістичних ракет МБР СС24 "Скальпель" із 460 боєголовоками, які мудро пропонував Леонід Кучма, як прем’єр-міністр України, залишити на території України, що були твердопаливними і могли зберігатись дуже довго, хіба ми зараз просили б "Леопарди", чи F 16? Або хіба наважився путін, напасти на нашу країну повномасштабною війною, якби знав, що в шахто-пускових установках зберігається потужна ядерна зброя стримання?

Ясно, що це зараз риторичні питання, але вони важливі для розуміння того, що відбувається і чим це все може закінчиться.Але при цьому ще раз необхідно нагадати усьому світові, що в обмін на відмову від ядерної зброї США, Велика Британія і Росія пообіцяли поважати територіальну цілісність України, не розв’язувати проти неї війну та захистити у разі зовнішньої агресії. Україна повірила цим гарантіям і добровільно відмовилась від ядерної зброї. Сумарний ядерний арсенал України становив 5000 зарядів. При цьому Україна чітко усвідомлювала, що ядерний арсенал - це важливий чинник захисту української незалежності від агресивного сусіда, який має значно більше населення, могутню армію та авторитарний режим путіна, в якого укорінилася думка про те, що "Україна - це "власність" росії.

Тому, не маючи інших гарантій, Україна абсолютно виправдано вбачала в ядерній зброї єдину запоруку свого незалежного існування. І незважаючи на це, заради миру на землі і не розповсюдження ядерної зброї - відмовилась від власної ядерної зброї.Нещодавно в "The Washington Post" з’явився аналітичний матеріал Джона Б. Вольфсталя, який є старшим радником групи з питань ядерного роззброєння Global Zero і цей матеріал, на мій погляд, є надзвичайно актуальним.

Так, американський аналітик вважає що, "Світ стоїть на порозі небезпечної нової ядерної ери, і війна в Україні може бути проблиском того, що має статися.Відображаючи це, стрілки легендарного Годинника Судного дня, індикатора, який відображає думку Бюлетеня вчених-атомників щодо того, наскільки близько людство опинилося до самознищення, нещодавно були переведені на 10 секунд вище — до 90 секунд до півночі. Це найближче, що вони коли-небудь були до Армагеддону.Але навіть якщо війна в Україні ніколи не стане ядерною, будь-яка остаточна перемога Росії додасть відчуття того, що ядерна зброя стає дедалі кориснішим елементом державної політики як для нападу, так і для захисту. Тим не менш, оскільки Росія зберігає здатність до ескалації ядерного рівня, забезпечення поразки Росії не є простою проблемою, яку можна вирішити шляхом озброєння України будь-якою системою зброї, яку вона запитує. Щоб правильно оцінити труднощі, важливо зрозуміти ядерну історію."Далі автор робить історичний екскурс і, зокрема, зазначає, - "У Москви є ядерна зброя, а у Києва її значною мірою немає, тому що Сполучені Штати та їхні європейські союзники та партнери подбали про те, щоб уся радянська ядерна зброя, яка залишилася в Україні в 1991 році, була передислокована до Російської Федерації. Коли Радянський Союз розпався, на території України було понад 1900 одиниць стратегічної радянської ядерної зброї, а також понад 2000 одиниць стратегічної зброї в Казахстані та Білорусі.Хоча ця зброя залишалася під контролем російських військ, як і тисячі одиниць тактичної ядерної зброї, розміщених там після розпаду Радянського Союзу, існувала реальна ймовірність того, що вони можуть бути захоплені їхніми новими незалежними господарями. Якби це сталося, Україна, Казахстан і Білорусь могли б стати третьою, четвертою та шостою за величиною ядерними державами у світі. Рішення України протистояти ядерній спокусі, реальне й відчутне на той час, залишається великою перемогою у сфері безпеки.Будь-який результат сьогоднішньої війни, який фундаментально підриває довгостроковий суверенітет України, додасть аргументу, що Київ зробив фатальну помилку, відмовившись від ядерної зброї. Такий урок допоможе прийняти рішення в інших державах. Країни, зацікавлені в територіальній агресії, розглядатимуть ядерну зброю, як актив і намагатимуться отримати її для досягнення своїх цілей. У той же час у загрозливих держав з’явиться сильніший стимул придбати власні сили ядерного стримування та уникати покладатися на запевнення США — це занепокоєння вже турбує союзників США, які не впевнені в стійкості Америки в Східній Азії чи на Близькому Сході.Це сильний прагматичний аргумент підтримки України, відмінний від очевидного морального — ми просто повинні допомогти молодій демократії захиститися від сусідньої держави-агресора. Відмова відстояти країну, яка вирішила роззброїтися за нашою вказівкою, створює всі неправильні прецеденти.Тим не менш, ці сильні логічні та моральні імперативи підтримки України мають бути помірковані з реальністю. Росія неодноразово звертала увагу на свою здатність до ескалації конфлікту, в тому числі до ядерного рівня. Хоча ми могли б відкинути це як блеф, президент Байден та його ключові посадовці чітко розуміли ці ризики з самого початку та належним чином відкалібрували підтримку США та НАТО для України, щоб уникнути, як вони сказали, Третьої світової війни. Такий урок допоможе прийняти рішення іншими. Саме тому адміністрація чітко думає наперед про складну проблему остаточного стану Криму — ймовірної перешкоди для можливої російської ескалації. Це розчаровує і обтяжує, але в цьому немає нічого нового.

Це те саме напруження, яке домінувало під час розділення Європи під час холодної війни.Немає безпечного вирішення війни.

Даючи Україні менше, ніж їй потрібно, щоб дати відсіч російським загарбникам і звільнити свою територію, ігнорують як власні інтереси, так і історичні зобов’язання. Але надання Україні всього, що вона може забажати, може призвести до катастрофічної масштабної війни, яка може стати ядерною.

Золотий шлях, тривала війна з наростанням, є жахливою перспективою для народу України, але це може бути єдиним варіантом, який забезпечує вірогідний шлях до успіху: такий, коли росія свідомо програє, але не йде на ескалацію.Якщо ми успішно вдіємо цю голку — допоможемо Україні перемогти Росію без того, щоб Москва вдалася до ядерної зброї — є шанс змінити деякі небезпечні ядерні тенденції.

Протягом останніх кількох десятиліть Сполучені Штати надмірно наголошували на перевагах ядерної зброї, недооцінюючи фінансові та стратегічні витрати цих можливостей. Негативні сторони використання такої зброї для нашої безпеки включають той факт, що це ускладнює засудження та протистояння державам, які роблять те саме. І коли слабші держави можуть загрожувати ескалацією до ядерного рівня, Сполученим Штатам важче використовувати свої значні звичайні переваги. Ядерна зброя може працювати проти інтересів безпеки США так само, як і на них. Лише з цієї причини Сполучені Штати не можуть відмовитися від зусиль знайти способи домовитися про угоди з такими противниками, як Росія та Китай, щоб зменшити небезпеку ядерного конфлікту, навіть якщо найближчі перспективи здаються туманними. Чим більше розповсюджується ядерна зброя і чим зручнішою вона вважається для будь-кого (включно з нами), тим важче буде зберегти безпеку та вплив США.Попереду важкі часи.

Коли ми зважуємо, яку підтримку Сполучені Штати мають надати Україні та як довго, ми маємо пам’ятати про свої моральні та особисті зобов’язання. На жаль, неможливість потурати кожному з цих інстинктів є лише однією з багатьох витрат життя у світі, який підтримується ядерним стримуванням. Якщо нам таки вдасться відсвяткувати перемогу України, нам було б добре відновити зусилля США щодо зменшення ролі та користі ядерної зброї всюди".

Не з усіма тезами, які зазначив американський аналітик, можна погодитись, але виклад цієї важливої теми, як я вважаю, є оригінальним і таким що заслуговує, щоб українці з цим матеріалом ознайомились і зробили свої висновки.

Дуже важливо, як зазначає американський аналітик, розуміти моральну відповідальність США за забезпечення перемоги України у цій війні, адже Україна в 1996 році відмовилась від свого ядерного потенціалу, який срср залишив нам у спадок, і що, зокрема 178 міжконтинентальних балістичних ракет, в тому числі 46 СС- 24 по десять боєголовок кожна, могли знищити усе живе на планеті. Наші американські друзі добре знають куди, на які об’єкти була націлена ця смертоносна зброя. Таких об’єктів на території США було 700, а підлетний час МБР, випущеної з території України становив 22 хвилини.

Україна - єдина країна, яка після того, як знищила або передала свій ядерний потенціал, стала жертвою агресії іншої ядерної країни, яка гарантувала їй безпеку.

Український народ і ЗСУ ціною величезних жертв стримує на кордонах Європи агресора, який зламав увесь світопорядок і реальну загрозу світу.

От і виходить, що для одних ядерне роззброєння України - перемога, оскільки країна відмовилась від колосального за своєю потужністю ядерного потенціалу, а для України - фатальна помилка, тому що стала жертвою агресії путіна, який своєю головною метою бачить знищення України та українського народу.