Блог | "Защитник" на самом деле оказался разрушителем

Когда у Путина или других российских руководителей интересуются их мнением о принципах завершения российско-украинской войны, они неизменно напоминают о важности защиты так называемого "русскоязычного" населения или обвиняют Киев в пренебрежении правами национальных меньшинств, пишет Виталий Портников для infopost.media.

Видео дня

Далее текст на языке оригинала

І такий підхід стосується зовсім не тільки України. Згадаймо, скажімо, вічні претензії до країн Балтії – у звʼязку із утисками знову-таки "російськомовного" населення.

Але що з національними меншинами у самій Росії?

Русифікація у путінський період досягнула найвищого рівня навіть у порівнянні з радянськими роками.

Путін відмовився від Федеративного договору, який був укладений центром із російськими регіонами в часи Єльцина – і від окремої угоди з Татарстаном. Москва змусила російські республіки відмовитися від конституційної констатації власного суверенітету, навіть називатися "президентами" їхнім керівникам заборонено. Путін був прихильником відмови від обовʼязкового вивчення мов народів Росії у школах національних республік і округів.

Напад на Україну використовується Кремлем для повільної етнічної русифікації, представники національних груп, які проживають здебільшого у депресивних регіонах Росії, першими гинуть на фронті.

Але не можна називати цей підхід путінським відкриттям, у Російській імперії й Радянському Союзі було так само.

Коли у перші місяці великої війни ми дивувалися великій кількості мобілізованих етнічних бурятів на території України, мої колеги з фонду "Вільна Бурятія" розповіли мені, що схожою була ситуація і в часи битви за Москву у Другій Світовій: тоді у бурятських селищах було просто знелюднення.

Або останні часи існування Радянського Союзу. Центр, з одного боку, дорікав союзним республікам за "сепаратизм" – хоча формально ті були суверенними державами й мали повне право на вихід з СРСР, а з іншого – розпалював справжній з точки зору того ж союзного законодавства сепаратизм всюди, де існувала підтримка ідеї виходу з Союзу.

І саме так зʼявилися Придністровʼя, Абхазія, Південна Осетія…

Україну оминула ця доля тільки тому, що в умовах гострого конфлікту між союзним центром і новим російським керівництвом Михайло Горбачов змушений був спиратися на Україну як на головний чинник збереження Радянського Союзу і не хотів дестабілізації у "другій республіці".

Однак спроби відокремити від України той самий Крим і Севастополь почнуться буквально з перших місяців після проголошення української незалежності. А згодом і адміністрація Єльцина, і адміністрація Путіна будуть підживлювати дестабілізаційні процеси – як кажуть у Москві, "підливати бензинчик" з вправністю, яка союзному центру горбачовських часів і не снилися.

Тож для Москви "захист" чужих національних груп – це насамперед шлях до руйнації непотрібної державності колишніх радянських республік.

І не знаю, чи потрібно в такому разі пояснювати, що якби Росія відновила свій контроль над Україною, в нашій країні не залишилося б місця не тільки для української національної ідентичності.

Для угорської, румунської, польської, болгарської чи гагаузької місця також не знайшлося б.

Все б заполонив собою роздутий і вульгарний "русскій мір".

Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...