Еміграція українців до Росії: cучасний стан та перспективи

Після відомих подій 9 травня у Львові депутат Державної думи Росії від ЛДПР Сергій Іванов заявив, що його фракція вимагає, щоб "особи, які приїжджають до Російської Федерації з Західної України заробляти і тим самим годувати своїх націоналістів, були визнані персонами нон грата і не приймалися на нашій території". А також він запропонував "повністю заборонити перекази в Західну Україну, зокрема у місто Львів".

Своєю чергою, у відповідь на висловлені речником російського МЗС сподівання, що "винуваті будуть знайдені і заслужено покарані, а подібні ситуації будуть виключені з практики двосторонніх відносин", МЗС України нагадало російській стороні про активізацію націоналістичних рухів у Росії, зокрема масові побиття осіб неслов’янської зовнішності 11 грудня 2010 року на Манежній площі в Москві, що є брутальним порушенням норм Європейської конвенції про права людини, і висловило готовність української сторони "спільно боротися з цим злом".

Обидва сюжети, до яких вдалися речники у зв’язку з подіями 9 травня у Львові, пов’язані з цілком новими для країн колишнього СРСР, зокрема Росії та України, процесами – масовими міграціями населення. Спробуємо поглянути, чим є для Росії масова імміграція, і, зокрема, для українців.

Лідери на ринку праці

Більшість російських експертів сходяться на тому, що українці домінують на ринку праці іммігрантів у Росії. Про це однозначно засвідчують результати дослідження, яке недавно завершила дослідницька група Інституту народознавства НАН України та Лабораторії соціальних досліджень у Львові під егідою німецького фонду "АВО Хайматгартен".

За різними експертними даними, загальна кількість працюючих мігрантів у Росії становить від 4,6 до 8 мільйонів осіб. А недавній директор Федеральної міграційної служби Росії генерал Поставнін вважає, що тільки нелегальних мігрантів у Росії налічується від 6 до 8 мільйонів осіб. Показники українців серед них, за різними даними експертного співтовариства, коливаються від 800 тисяч до 3,5 мільйонів осіб. Це останнє число, зокрема, озвучила заступник директора ФМС Росії Катерина Єгорова під час круглого столу у Фонді "Нова Євразія" 17 червня 2010 року. При цьому загальна кількість іноземців, які зараз мають дозвіл на роботу, становить 1,2 мільйона осіб. Однак, враховуючи велику заполітизованість теми міграції, з одного боку, і наявність великих, ніким не облікованих потоків прикордонної, маятникової і сезонної міграції, з іншого, ми схильні погодитися з генералом Поставніним, який в експертному інтерв’ю для нашої дослідницької групи сказав, що українських трудових мігрантів у Росії сьогодні від 2 до 3 мільйонів осіб.

Після українців за кількістю іммігрантів у Росії ідуть узбеки, азербайджанці, далі – китайці. Російські експерти нашого дослідження вказують на неухильне зростання кількості іммігрантів у Росії, вихідців з-поза меж колишнього СРСР. Це, передусім, представники Сходу – Китаю, В’єтнаму, Туреччини.

Зрозуміло, що російська влада намагається регулювати ці всі міграційні потоки. Проте, російські експерти високого рангу констатують, що дотеперішній метод регулювання міграції, через всеосяжний бюрократично-міліцейський контроль, є цілковито безуспішним. Його зворотною стороною стала величезна корупція, пов’язана з отриманням іммігрантами дозволів на працю та проживання.

Попри дискусії про потрібність чи непотрібність в Росії реально існуючої масової міграції, інтеграція мігрантів у російське суспільство стає одним із головних викликів державної політики. У зв’язку зі входженням Росії, як і багатьох розвинутих країн, в епоху демографічного спаду, їй потрібні у великій кількості мігранти для праці і як майбутні громадяни.

Проте жити і працювати в Росії їм не так легко. Експерти констатують зростання ксенофобії щодо іммігрантів, більшість яких є вихідцями з колишнього СРСР. Яскравий спалах ксенофобних настроїв ми спостерігали, зокрема, на Манежній площі в грудні 2010 року, і такі події є, радше, свідченням триваючого розпаду єдиного соціально-політичного простору радянської імперії у свідомості російського суспільства, ніж творенням перспективної візії та механізмів інтеграції.

"Відсутність механізму в інтеграції призводить до того, що призначенням представників мігранських меншин є соціальна виключеність, – каже Володимир Мукомель, завідувач сектору вивчення ксенофобій і попередження екстремізму Інституту соціології РАН. – Неможливе в сучасних умовах існування суспільства, побудованого на таких етносоціальних принципах. Ми потребуємо трансформації нашого соціального середовища, яке є ксенофобним. Більшість росіян підтримують гасло, що Росія – для них". "…Іммігранти – часто жертви поширених у Росії ксенофобії та расизму, – додає Віктор Воронков, директор Центру незалежних соціологічних досліджень у Санкт-Петербурзі. – Українців не вбивають, всіх інших – дуже часто".

Що ж до економічних показників, то, на думку одного з провідних фахівців у сфері міграції Тюрюканової, частка іноземних працівників у загальній чисельності робочої сили в Росії, з урахуванням нелегалів, наближається до 10%, як і в багатьох країнах Європи. І подібно до країн ЄС, це засвідчує, що російська економіка не може існувати без мігрантів через наростаючий дефіцит робочої сили і через формування "емігрантських ніш зайнятості", що "поступово поглиблюються і розширюються", - вважає Тюрюканова.

Однак, назагал іммігранти працюють у багатьох основних галузях російської економіки нарівні з російськими громадянами. Більше того, як випливає з результатів досліджень ЦМІ, серед головних мотивів залучення іммігрантів до праці роботодавці називають відсутність російських працівників необхідного профілю, більшу працездатність і вищу якість роботи іноземців. Це означає, що, на відміну від ЄС, іммігранти перебувають в умовах прямої конкуренції з російськими громадянами на національному ринку праці Росії.

Росія без українців?

Як уже зазначалося, російські експерти твердять, що українці домінують на ринку праці іммігрантів у Росії. Українці найшвидше, з-поміж інших національних груп мігрантів, інтегруються у російське суспільство: слов’янська зовнішність, знання мови, порівняно високий рівень освіти та кваліфікації не створюють для українців перешкод, які мають мігранти азіатських країн. Це також дозволяє їм займати найвищі кваліфікаційні позиції на ринку праці, в порівнянні з іншими мігрантами. Додатковою перевагою є те, що, згідно з відповідною нормою російсько-українського міжурядового протоколу, громадяни України можуть легально перебувати (і, зрозуміло, нелегально працювати) на території Росії упродовж 90 днів без реєстрації, маючи лише міграційну карту. Це суттєво збільшує короткочасну міграцію українців і дозволяє закласти грунт для тривалої міграції.

За своїм походженням українські іммігранти у Росії рівномірно репрезентують усі регіони нашої держави. Українці працюють у найбільш міграційно-ємких, промислово-розвинутих регіонах Росії. Це, здебільшого, Москва, Московська область, Санкт-Петербург, Ленінградська, Ростовська області, Краснодарський край, Сибір і Далекий Схід. Українці переважно зайняті на будівництві, в торгівлі, у сільському господарстві, добувній і переробній промисловості. Відносно новий для Росії сектор домашнього обслуговування (прибирання, догляд за дітьми) найбільше зайнятий українками. Вони також працюють на ринку, зокрема їх наймуть на роботу інші мігранти, наприклад, азербайджанці. Частина українських мігранток працюють водіями міського транспорту в російській столиці. У Білгородській та Липецькій областях "практично все сільське господарство здійснюється руками українців" (Поставнін). Вони працюють як у приватних господарствах, так і в колгоспах. Багато українців зайняті у нафтових та газових розробках Сибіру й у сфері видобування корисних копалин. Значна кількість українців осіли там, ставши громадянами Росії. Інші працюють вахтовим методом (6-9 місяців).

За визнанням наших експертів, українці у російському суспільстві сприймаються найпозитивніше. "Для нас українська міграція – це благо", – говорить Поставнін. – Та й взагалі, вітається! Навіть якщо ви будете розмовляти з несамовитими націоналістами, – однаково, давайте всіх українців сюди, швидше!".

Українські мігранти ніби розчиняються в російському соціумі, не даючи відкритих приводів до репресивних дій влади, хоча й вони не застраховані від таких дій. Міліція намагається відстежити і затримати українців-нелегалів, знаючи місця, де вони збираються, або за психологічними ознаками. Наслідком нелегального статусу українців в Росії, знову ж таки, на відміну від країн ЄС, є часті пограбування і навіть убивства. Останні дві позиції суттєво відрізняють мігранта-нелегала в Росії від нелегального мігранта в ЄС, де в умовах дії режиму захисту прав людини такі випадки трапляються значно рідше.

Українці, як і інші іммігранти, не захищені від сваволі роботодавців. До прикладу, за різними дослідженнями, близько 80% усіх наймів на роботу відбуваються без офіційного договору. Це тягне за собою відсутність соціальних зобов’язань з боку роботодавця. Він виплачує заробітну плату в конверті і може в будь-який час звільнити працівника. Часто зустрічаються випадки невиплати зарплат, і працівник не може нікуди звернутися по допомогу – через відсутність трудового договору. І в цьому українець нічим не відрізняється від вихідця з Середньої Азії.

У пошуках роботи в Росії українські мігранти часто діють через інститут посередників – "бригадирів". Зокрема, це стосується будівництва. Інститут посередників виявляється ефективним для мігрантів, оскільки бере на себе всі функції, пов’язані з захистом їхніх прав, розв’язанням конфліктних ситуацій із роботодавцями тощо. З цієї причини мігранти цілком лояльно ставляться до бригадирів. Це зумовлює закритість мігрантів для зовнішнього спілкування, виключає можливість їхньої самоорганізації. Мігрант щомісячно віддає посереднику 10-15% заробітку.

На відміну від країн ЄС, українці не творять мігрантських спільнот у Росії. Це можна пояснити трьома причинами. По-перше, серед українців дуже поширені недовготривалі виїзди на заробітки. По-друге, завдяки тривалому перебуванню у спільному з Росією соціально-політичному і культурному просторі, українці легко інтегруються в російське суспільство. По-третє, російський політичний режим не сприяє формуванню структур соціальної самоорганізації, а в окремих випадках, як-от творення релігійних громад Української Греко-Католицької Церкви, забороняє їх.

Натомість, існують первинні мережі, за допомогою яких здійснюються переміщення мігрантів, вивчення ринку праці, умов проживання, пошуку роботодавців, зв’язок із Батьківщиною. Немає сумніву, що трудова міграція українців у Росію зростатиме й надалі. До цього висновку спонукають триваючий процес економічної деградації в самій Україні. З іншого боку, що більшою є потреба Росії у мігрантах, то меншими стають можливості російської влади впливати на міграцію.

Ігор Марков