Куди котиться блакитний вагон?

Довелося мені їхати елетропотягом Київ-Миронівка підвищеного комфорту. Проте комфортність тут була лише на словах. Крім того, з 15 липня вартість квитків піднялася у рази.

А "приємності" почалися вже з каси, коли "привітна" касирка на запитання бабці: "Чому так дорого, вчора було дешевше?" крізь зуби відповіла: "А завтра буде ще дорожче!"

Якщо минулого разу я платила за квиток набагато менше, і при цьому на вікнах у вагоні висіли хоч якісь фіранки, які раз-по-раз падали, то сьогодні на мене чекали лише "сюрпризи": фіранок на вікнах взагалі не було, а це при тому, що за вікном яскраво світило сонце, а температура в тіні була 32 С; вартість квитка неприємно вразила своєю дороговизною; а від туалета у вагоні тхнуло так, що хоч носа закривай.

А про який комфорт йдеться мова - невідомо - вагони так само занедбані, як і всі звичайні, вартість квитків у яких коштує набагато менше. Ні про які кондиціонери чи ще якісь блага, якими не розбещена наша людина, мова тут не йдеться.

До "комфорту" відноситься лише непривітна провідниця, яка, крім вимоги квитка, нічим не займається, принаймні саме так це виглядає.

Мало того, на одній зі станцій ситуація ледь не дійшла до бійки, коли провідниця не хотіла пускати пасажирку з візком до вагону. Здійнявся страшний лемент. При цьому квиток у пасажирки був. Це трапилося далеко від Києва. А ось у Києві ця ж провідниця впустила у вагон біля 10 пасажирів з величезними тюками, які загородили весь "комфортний" вагон. Очевидно, у цих людей з провідницею був таємний зговір, який базувався на грошах. А тут їй просто не заплатили.

І виникають закономірні питання: за що ми платимо, і куди йдуть ці гроші?