Порожні обіцянки

малюнок В'ячеслава ШиловаНа думку директора Центру соціальних і політичних досліджень "Соціс" Миколи Чурилова, активне злиття влади і бізнесу в Україні почалося з середини 90-х років. Пройшовши період первинного накопичення капіталу, бізнесмени постали перед необхідністю захистити його. І оскільки правова система в країні в той час мала просто фантастичну кількість дірок, то найефективнішим способом убезпечитися від нападок конкурентів і чиновників стало входження у владу, яке давало найсильніші важелі впливу на ситуацію. Але, потрапивши до парламенту, нова українська буржуазія усвідомила, що депутатський статус можна використовувати не тільки для захисту своєї справи, а й для його розвитку.

"Одним з найважливіших переваг депутатства для підприємців стала можливість" м'яко "переводити державну власність у приватні руки, як чужі (за винагороду), так і в свої власні", - говорить координатор проектів соціально-економічного розвитку Українського національного центру політичних досліджень Максим Лациба.

З тих пір корупція у вищому законодавчому органі країни стала сприйматися суспільством як щось буденне, повідомлення про прямому лобіюванні якимось депутатом інтересів тієї чи іншої фінансово-промислової групи (ФПГ) перестали викликати ажіотаж. І зараз всі впливові політичні сили в нашій країні, по суті, є проектами великого капіталу або ж фінансуються ним.

Як вважає голова Центру досліджень політичних цінностей Олесь Доній, подібна ситуація виникла в чому через неможливість утримувати політичну партію виключно на внески громадян. "Ми маємо ситуацію, коли всі свої рішення політики повинні обов'язково погоджувати з тими чи іншими ФПГ", - стверджує Доній. Не менш важливим стимулом потрапити до Верховної Ради для бізнесменів є й одержання депутатської недоторканності, яка робить і самого бізнесмена, і підконтрольні йому підприємства фактично недосяжними для правоохоронних органів.

Тим часом, подібна ситуація несе в собі чимало негативу для країни. Прийшовши до влади на популістських гаслах про боротьбу з корупцією, новоявлені депутати відразу ж після прийняття присяги забувають про свої обіцянки і починають активно просувати або свої інтереси, або інтереси своїх патронів і спонсорів. На наступних виборах ситуація повторюється. Це призводить до зниження ефективності всього державного механізму. Адже прийняття закону або іншого нормативного акта в інтересах строго певної бізнес-структури призводить до встановлення несправедливої ??конкуренції, дестабілізує ситуацію на ринках, руйнує саму основу вільної економіки. Стабільне економічне зростання в таких умовах стає неможливим. Перманентна зміна урядів не дозволяє проводити стратегічну економічну політику, орієнтовану на досягнення довгострокових, а не короткострокових результатів. Для звичайного українця це означає повільне підвищення рівня життя, необхідність бути постійно готовим до хлібного, бензиновому чи іншому кризі.

Тому всі опитані експерти і були одностайними, що влада і бізнес у країні розділяти потрібно. Підтримує цю ідею і українське суспільство. За даними соціологічного дослідження, проведеного в травні 2007 року Міжнародним центром перспективних досліджень, центром "Соціс" та Інститутом соціології НАНУ, 78% відсотків респондентів відповіли, що крім своєї основної діяльності бізнесмени повинні займатися тільки благодійністю і меценатством, 33% висловилися за вплив бізнесменів на політику тільки через відокремлені від бізнесу спеціальні організації та фонди, 19% вважають, що бізнесмени не повинні втручатися ні в які інші сфери суспільно-політичного життя, і лише 12% опитаних підтримали пряма участь підприємців у публічній політиці.

Але в способах поділу влади і бізнесу експерти розходяться. На думку Олеся Донія, головним інструментом є підвищення рівня життя громадян. "У більш розвинених країнах є три форми підтримки громадянами політичних сил: голосування на виборах, організація акцій протесту і матеріальна підтримка шляхом членських внесків і пожертвувань. Останньою форми в Україні поки що майже немає ", - говорить Доній. "Політичні сили зможуть бути незалежними в своїй діяльності тільки тоді, коли вони будуть міститися не на гроші ФПГ, а на внески звичайних громадян", - продовжує він.

фото УНІАННе згоден з Донієм політолог і народний депутат України V скликання Дмитро Видрін. На його думку, вирішення цієї проблеми лежить виключно в культурологічній площині. "Влада і бізнес в Україні відокремляться один від одного, коли у політиків з'явиться культура. А культура - це вміння чекати між вкладенням грошей і результатом ", - пояснює він. Видрін впевнений, що політика в Україні привертає бізнесменів саме тому, що рентабельність інвестицій у цю сферу набагато вище, ніж в будь-яку іншу.

Керівник соціологічної служби "Український барометр" Віктор Небоженко каже, що змінити виниклу ситуацію може тільки час. "Пройде 10-15 років, і все зміниться. Бізнесмени будуть займатися своїми справами, а політики - своїми ", - прогнозує він. Небоженко вважає, що в ході подальшого розвитку ринкових відносин в Україні цей розрив буде природним і безболісним.

Дещо іншу позицію займає директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов. Він акцентує увагу на відділенні політичної і економічної влади в країні. "Швидше треба говорити про поділ не бізнесу і політики, що неможливо і контрпродуктивно, а економічної влади і політичної, про відділення бізнесу від політичної влади і наділення його владою економічної", - зазначає він. Карасьов упевнений, що саме відсутність у бізнесу повноцінної економічної влади і штовхає його в політику. Тому домогтися вигідного для всього суспільства співпраці бізнесу та влади можна лише шляхом ліберально-економічних реформ.

Олексій Голобуцький, заступник директора Агентства моделювання ситуацій, основним методом подолання корупції в нашій країні вважає прийняття закону про лобізм, створеного за західними зразками. "Процедура прийняття рішень у державі повинна стати прозорою і зрозумілою. З лобізмом в Україні можна боротися тільки шляхом його легалізації ", - говорить Голобуцький. Він наводить приклад США, де прийнятий в 1946 році Закон про лобізм дозволяє суспільству контролювати всі лобістські дії. "Механізм лобістської діяльності в США відкритий і зрозумілий. Гра на цьому ринку ведеться за суворими правилами, а порушники суворо караються ", - додає він.

Але всі експерти єдині в тому, що відділення влади від бізнесу не може бути вольовим рішенням. Обіцянки політиків одномоментно зробити це у випадку обрання до парламенту не мають під собою ніякої реальної основи. Адже інфраструктури впливу бізнесу на державну економічну політику немає. Розробка програм економічного розвитку залишається прерогативою тільки державних органів. Тому для захисту своїх інтересів бізнесмени змушені йти у владу або особисто, або через підконтрольних осіб. "У суспільствах з розвиненою ринковою економікою інтереси підприємців представляють різні асоціації, фонди або аналітичні центри", - говорить Максим Лациба. Розроблені цими фондами реформи і проекти охоче беруться на озброєння політиками. Таким чином, в країні створюється сприятлива ділове середовище, і бізнесмени залишаються впевненими у захисті своїх інтересів, прямо не беручи участь у політиці.

Але Україні в цьому плані належить пройти ще довгий шлях. "Розділяти влада і бізнес в Україні потрібно, але зараз зробити це неможливо", - робить висновок Олесь Доній.