Коаліція. Передмова, 29 жовтня 2007

Зараз, коли коаліція перебуває в "нульовій точці", а з моменту дострокових виборів вже минув певний час, має сенс оцінити події, що мали місце в останні півроку в зануреної в околовиборние пристрасті Україні. На думку автора, при цьому варто дати відповіді на три основні питання:

Відео дня

- Як варто оцінити сам процес дострокових виборів і післявиборчих переговорів з точки зору їх ініціаторів і суспільства;

- Чи досягли вибори поставлених перед ними усіма суб'єктами політичного життя завдань;

- В яких умовах доведеться працювати майбутньої коаліції.

Фото прес-служби Президента

Нашестя демагогів

Що почався з можливості гострого громадянського конфлікту виборчий процес поступово увійшов до своє звичне русло, зовні - все більш і більш цивілізоване, а внутрішньо - все так само повне прихованих інтриг і підступів, старанно маскуються від публіки мішурою демагогії. Будучи неоднозначними і в чомусь показовими, процеси дострокових виборів і післявиборчих переговорів дають можливість зробити кілька загальних висновків:

- Рівень політичної дискусії як був невисоким, так невисоким і залишився. Злегка піднялася культура спілкування більшості не повинна нікого вводити в оману. Вигострене роками пустопорожніх дискусій мистецтво демагогії геть вбиває будь-які здорові думки в публічних виступах політиків. У якості стандартної форми відповіді політика вищого рангу на критичне зауваження на свою адресу остаточно утвердилися переадресація звинувачення у бік свого опонента і заяву про провокації з його боку з подальшою клятвою у вірності народу України та прихильності (залежно від партійності) прориву, стабільності, титульної нації або братству слов'ян.

- За весь час виборчої кампанії українці не почули жодного предметного обговорення економічних програм партій, їхніх поглядів на реформування ЖКГ та інфраструктурних галузей і безліч інших важливих питань. А адже пройде декілька місяців і українці з усієї строгістю спитають за все це з уряду і коаліції, дивуючись, звідки ж стільки протиріч у розумінні того, як варто розвиватися Україні. Замість відкритої дискусії з дійсно принциповим для країни питань (а це аж ніяк не УПА, НАТО чи російська мова), ми почули набір безпрецедентних соціальних обіцянок і величезна кількість взаємних звинувачень. Але, на думку автора, справа тут не тільки в низькому інтелектуальному потенціалі політичних діячів. На жаль, в українському суспільстві незатребуваними виявилися "нудні", але надзвичайно корисні дебати на прикладні теми. З набагато більшою увагою пересічний виборець стежить за абстрактно-болтологіческімі шоу на кшталт "Свободи слова", які, безумовно, цікаві, але все ж безмежно далекі від реальних проблем країни.

- Використання обіцянок і погроз проведення різних референдумів та внесення змін до Конституції в маніпулятивних цілях досягло неймовірною частоти. Розкид варіантів вкрай широкий, а от у реальність здійснення всіх цих заходів, здається, не вірять і самі їх ініціатори. Втім, вони-то якраз прекрасно розуміють, що всі подібні акції переслідують суто тактичні цілі і робляться або з метою налякати опонентів, або домогтися від них якихось поступок, та й на особливо вразливих виборців непогано впливають. В результаті гра із змінами в і без того понівечену Конституції вже ніким всерйоз не вспрінімается.

- Як і раніше вибори і особливо переговори між їх переможцями залишаються для широкої публіки таємницею за сімома печатками. Обіцянки зробити переговорний процес відкритим для широкої публіки так само далекі від дійсності, як і кілька років тому. Не мають ніякого впливу українці і на процес розробки виборчих програм. Показна відкритість для пропозицій з боку, декларується деякими партіями - суть не більше, ніж пустушка. Складання списків - процес, незрозумілий не лише "маленьким українцям", але й багатьом членам цих самих списків. З гіркотою доводиться визнавати, що слова про "європеїзації" української партійного життя - всього лише невиправданий оптимізм. Від Європи ми поки що запозичили лише яскравість і масштаб проведення партійних з'їздів.

Оцінюючи процес виборів з боку партійної еліти, можна припустити, що вона залишилася ним задоволена. Правда, "побічним ефектом" стала необхідність багаторазово збільшити передвиборчі обіцянки, за які так чи інакше доведеться відповідати. Однак політичні гравці звикли мислити на коротку перспективу, що буде потім - їх хвилює мало. Українське суспільство з цього приводу має куди менше приводів для радості. Відстороненість влади від народу зберігається, а відповідальності політиків за свої вчинки і, тим більше, слова, як не було, так і немає.

Фото прес-служби Президента

Висока ціна покарання

Найбільш очевидна мета дострокових виборів - покарання СПУ і особисто Морозу за політичну зраду, безумовно, досягнута. Чи не перший раз в українській політиці людина, одномоментно змінив свої погляди і впевнено перейшов з одного табору в інший, поніс справедливе покарання, нехай і ціною величезних бюджетних коштів і піврічний плутанини в країні. Активно підтримувала ідею дострокових виборів частина суспільства, варто думати, ставила перед собою дещо інші цілі - не просто відлучити від влади продажних політиків, а й подолати перманентну політичну хаос в країні. Чи справдилися їхні надії, говорити, безумовно, занадто рано, але на суб'єктивну думку автора, приводів для оптимізму поки що обмаль. У будь-якому випадку вже можна зробити як мінімум два висновки щодо тих наслідків, які принесли нам вибори:

- Параліч багатьох органів державної влади та повна втрата довіри до них. Найяскравіший приклад - Конституційний Суд. Орган, покликаний бути незалежним арбітром при вирішенні всіх спірних політичних питань (яких у країні хоч греблю гати), напевно, тільки ледачий не звинуватив у заангажованості та некомпетентності. Іноді здавалося, що судді хоч зараз готові одягнути поверх своїх мантій відповідну партійну символіку. Політики, а за ними і співчутлива частину електорату визнає тільки ті рішення, які їм вигідні, всі інші ж називають підкупленими і некомпетентними. Політико-правова система України зараз тримається виключно на політичних домовленостях і компромісах, а не на правових механізмах.

- Результати виборів показали, що розкол країни на два табори оформився остаточно. На думку більшості аналітиків, відсоток тих, хто проголосував за сили іншого кольору в порівнянні з попередніми виборами, мінімальний. І Партія регіонів, і "Наша Україна", і БЮТ мають дуже стабільний електорат і перетікання голосів відбувається тільки всередині "помаранчевих" і "біло-синіх". Притому це поділ грунтується не на принциповій різниці програм зазначених сил, а скоріше має традиційний характер. Адже платформи, з якими "велика трійка" йшла на вибори, мають мінімум смислових і максимум штучних стилістичних відмінностей - апелювання до почуттів і поривів-проривів у БЮТ, до стабільності і нібито "системному підходу" у регіоналів і т.д. У таких умовах єдиним методом боротьби за голоси стає постійне нагадування виборцю, як добре було при нас , і як погано при них , на чому було збудовано більшість політичної реклами. Зайвим підтвердженням цього служить потенційна можливість абсолютно будь-якого формату коаліції. Якщо раптом нібито непримиренні вороги об'єднаються і вийдуть до народу із заявами про "спільні цінності" і "благо нації", то народ, ймовірно, здивується, але шокований аж ніяк не буде.

Невиліковна короткозорість

Безсумнівно, умови, в яких доведеться працювати майбутньої коаліції, значною мірою залежатимуть від того, в якому форматі і на яких умовах вона буде сформована. Але вже зараз можна зробити кілька припущень на цей рахунок, справедливих для будь-якої коаліції у ВР VI скликання:

- Загрозлива політична нестабільність. На даний момент жодна з можливих коаліцій не матиме вирішальної переваги над опонентами. А це означає, що прийняття стратегічних рішень буде проходити в незмінно знервованою обстановці. Згадані вище спроби наспіх реформувати Конституцію можуть ускладнити роботу системи до такої міри, що вона втратить залишки працездатності. При цьому розробка довгострокової програми дій для коаліції просто не має сенсу - умови гри змінюються так часто, що почати в неї грати навіть не встигають.

- Обмежений кредит довіри з боку суспільства. У разі, якщо коаліція потерпить ряд невдач на початку своєї діяльності, оптимізм її прихильників дуже швидко заміниться розчаруванням. Занадто великі зобов'язання взяли на себе політичні партії під час виборів, щоб виконати їх у повному обсязі. Благо для політиків, українські виборці мають досить короткою пам'яттю і якщо її зайвий раз не турбувати або переключити їх увагу, про більшість обіцянок вони незабаром можуть забути.

- Залежність від зовнішніх факторів. У своїй політиці будь-яка майбутня коаліція будуть несамостійна, адже обов'язковою умовою її формування буде складний комплекс домовленостей, які треба буде виконувати. Інша група ризиків - зовнішньополітична - пов'язана зі значною енергозалежністю країни. Свідчення цьому ми вже встигли побачити, коли, м'яко кажучи, малосприятливий для Кремля результат виборів призвів до раптового виникнення абсолютно жахливого боргу за газ.

- Деструктивна вплив виборів 2009 року. Президентські амбіції мають практично всі учасники нинішньої коаліціади. І чим ближче будуть ці вибори, тим гостріше буде проявлятися внутрішня конкуренція між союзниками, тим частіше їхні дії будуть мати суто політичні мотиви. Україна знову опиняється в заручниках у нескінченних виборів. Не встигнуть ті чи інші сили приступити до справи, як наближаються нові політичні випробування, і місця для плідної роботи з прицілом на роки не залишається.

Таким чином, ми бачимо, що приводів для оптимізму у країни поки недостатньо. Дострокові вибори стали показовим уроком для багатьох політиків, але нітрохи не змінили суті закритого політичного процесу, швидше, навіть ускладнили його. І до тих пір, поки політики будуть діяти в інтересах країни тільки коли ці інтереси збігаються з їх власними, ситуація, на жаль, не зміниться.