Позов Ахметова обіцяє "значні наслідки" українським ЗМІ

Фото: http://fakty.ua/З розвитком Інтернету статті, які раніше можна було прочитати лише в одній газеті чи журналі, тепер має можливість побачити будь-який житель планети, що володіє персональним комп'ютером.

Відео дня

Проблема свободи слова та її кордонів є актуальною не тільки в Україні, а й в усьому світі. Політики, бізнесмени та зірки шоу-бізнесу, видатні спортсмени та інші відомі люди постійно стикаються з появою в ЗМІ неправдивої і недостовірної інформації, як про них самих, так і про їх сім'ї, ділової та особистому житті або бізнес-інтересах. І нерідко, щоб захистити свою репутацію, їм доводиться звертатися до суду ...

"Важливо, щоб людина, яка подає позов до британського суду, був відомий не тільки в країні, в якій була опублікована стаття, але й у Великобританії"

Особливо загострилася проблема оприлюднення недостовірних відомостей з розвитком Інтернету, коли опублікована на будь-якому сайті інформація вмить стає доступною в усіх куточках світу. Як розвивається зараз медіа-ринок і яким чином людина може захистити свої інтереси не тільки в пресі або телерепортажах, але і в інтернет-виданнях, ми розмовляємо з партнером юридичної фірми Schillings (Великобританія) Саймоном Смітом, якому не одного разу доводилося захищати інтереси багатьох знаменитостей в спорах проти видань, які розмістили про них неправдиву інформацію. До речі, зараз Саймон Сміт веде справу відомого українського бізнесмена і політика Рината Ахметова, заперечуючи законність публікації низки статей на інтернет-сайті "Обозреватель".

- З якого роду порушеннями вам найчастіше доводиться стикатися у вашій юридичній практиці?

- Найбільш часто це поява неправдивої інформації в газетах і журналах. Останнім часом також суттєво збільшилася кількість звернень з приводу публікацій в Інтернеті (веб-сайти, онлайн-варіанти газет, блоги та інші). З розвитком Інтернету статті, які раніше можна було прочитати в одній газеті в якомусь місті або в певному журналі, стали доступними в усьому світі громадянам, які мають персональний комп'ютер. Багато журналісти та редактори поки не усвідомили, наскільки потужним інформаційним засобом став Інтернет і скільки шкоди може принести публікація, яка містить неправдиві висловлювання про людину або компанії. І тому головне в нашій роботі - це репутація клієнтів і прагнення захистити їх від неправди, іншими словами, наклепу, здатної за лічені хвилини зруйнувати репутацію, що складалася протягом усього життя.

Сьогодні багато приватні особи і компанії, що знаходяться за межами Великобританії, звертаються в англійські суди, щоб захистити себе від не відповідає дійсності інформації, поширюваної через Інтернет.

- Ви говорили про те, що багато приватних осіб-нерезидентів Великобританії звертаються в англійські суди. Тобто будь-яка людина може подати до суду у вашій країні незалежно від того, де він проживає, або існують якісь обмеження?

- Відразу скажу, і це дуже важливо, ми зараз не говоримо про чиїсь переконаннях або політичних поглядах, якими б критичними або радикальними вони не були. Ми говоримо про неправдивих заявах чи звинуваченнях, тобто про те, що за фактом не відповідає дійсності. Інтернет-виданням, які публікують перевірену і точну інформацію, нема чого боятися.

Однак будь-який видавець і журналіст, що розміщає в Інтернеті статтю, доступну для перегляду в Англії (а Інтернет, природно, забезпечує такий доступ), підпадає під дію британських законів. Тому, якщо існує хоча б найменша ймовірність того, що стаття, опублікована в Інтернеті, може бути прочитана нехай лише кількома людьми в Англії, видавець і журналіст повинні дотримуватися не тільки, наприклад, українське законодавство, а й закони Великобританії.

У той же час не менш важливо, щоб людина, яка подає позов до британського суду, мав репутацію у Великобританії. Тобто ця особистість повинна бути відома не тільки в країні, в якій була опублікована стаття, але й у Великобританії.

"Один з методів, який українські видавці можуть взяти на озброєння, - це використання фахівців з перевірки фактів"

- Хто несе юридичну відповідальність за оприлюднення неправдивої інформації?

- Все залежить від обставин у кожному конкретному випадку. Відповідальність може нести автор статті, видавець (компанія або газета), редактор газети, або всі, хто був причетний до публікації статті.

- Як довго може тривати такий судовий розгляд?

- У середньому приблизно рік. Однак багато справи не доходять до судових слухань. Часто відповідач (видання, його редактор чи журналіст), розуміючи, що опублікований матеріал не відповідає дійсності, пропонує врегулювати конфлікт мирним шляхом без судових розглядів.

- Чи часто вам доводиться вести справи з приводу публікацій недостовірної інформації в Україні?

- Наскільки мені відомо, ситуація з паном Ахметовим, від імені якого ми подали позовну заяву в Лондоні, - це перший випадок, коли англійський суд розглядатиме справу про публікацію не відповідних дійсності заяв в Україні. Але взагалі статті, що з'являються в Інтернеті, в багатьох країнах, включаючи Сполучені Штати, Росію, європейські держави, регулярно стають предметом судових позовів у справі про наклеп, які розглядаються у Великобританії.

- Як, на ваш погляд, вплине прецедент, пов'язаний з позовом пана Ахметова, на ситуацію з публікацією неправдивої інформації в Україні в майбутньому?

- Я думаю, це може мати значні наслідки. Ми сподіваємося, що представники української преси зрозуміють: хто б не був героєм публікації, він у будь-який момент може бути викликаний у лондонський суд, щоб довести правдивість розповсюджених ним заяв.

- І що ж робити?

- Один з методів, який можуть взяти на озброєння українські видавці, - це використання так званих "fact checkers" (фахівців з перевірки фактів). Робота такої людини полягає в тому, щоб перевіряти правдивість кожного твердження, використовуваного в статті, до її публікації. Редактор не дозволяє друкувати матеріал в газеті або розміщувати на інтернет-сайті, поки такий фахівець не переконається в тому, що інформація відповідає дійсності. Зазвичай для цього потрібно підтвердження викликають сумніви моментів не менш як двома незалежними джерелами. Головним чинником у такому разі є чесність журналістів і їх прихильність принципам об'єктивної журналістики.

"Україні ще належить пройти певний шлях в плані розвитку журналістських стандартів, що стосуються точності та достовірності інформації, що публікується інформації"

- А що ви можете сказати про блогах, в яких люди розміщують свою особисту інформацію?

- Якщо це ваш особистий веб-сайт, закритий для широкого доступу, або його можуть читати тільки ваші друзі, тоді немає ніяких проблем. Також не виникне ніяких складнощів, якщо ви публікуєте в Інтернеті свою думку з загальних питань: політика, релігія, культура або щось ще. Однак, якщо ви готуєте матеріал (який, на вашу твердженням, є достовірним і заснований на фактах), розміщуєте його в Інтернеті, розуміючи, що він може бути прочитаний в Англії, ви повинні діяти як відповідальний журналіст. Тобто не тільки газети, а й інтернет-видання зобов'язані вести себе відповідально. Ці стандарти зазвичай відображаються в кодексі поведінки журналістів.

В Англії, наприклад, журналісти орієнтуються на стандарти, визначені Комісією зі скарг на пресу (Press Complains Comission). Ці стандарти послужили основою для гармонійного Міжнародного кодексу поведінки журналістів. Думаю, для їхніх українських колег може бути корисним запозичення кодексу поведінки та принципів, якими керуються британські представники медіа. Адже іноді статті цілком або частково передруковуються іншими виданнями.

Часом журналісти через те, що лінуються писати новий матеріал, або тому, що не встигають підготувати статтю до призначеного терміну, можуть халатно поставитися до перевірки публікованих фактів. Деякі навіть "крадуть" статті інших авторів. Це проблема, яка існує в онлайн-світі. Якраз тому багато провідні журнали у Великобританії і США користуються послугами фахівців з перевірки фактів, про які я згадував раніше.

- Чи можна порівняти ситуацію з журналістськими стандартами в Україні з положенням в інших країнах?

- Щодо політичних та інших статей, що грунтуються на думці автора, в Україні існує дуже висока ступінь свободи у порівнянні з багатьма іншими країнами, які стали незалежними всього кілька років тому. Однак повинен сказати, що Україні ще належить пройти певний шлях в плані розвитку журналістських стандартів, що стосуються точності та достовірності інформації, що публікується інформації. Багато в чому ця проблема - так само, як і в США, Великобританії, країнах Європи, - пов'язана з появою можливості публікації статей в Інтернеті.

Ми всі є переконаними прихильниками свободи слова і свободи преси, і для кожної людини дуже важливо мати можливість вільно висловлювати свою думку. Але коли журналісти, редактори чи видавці користуються своїм становищем для того, щоб свідомо поширювати наклепницьку інформацію, яка завдає шкоди особистої, професійної або ділової репутації, така ситуація не має нічого спільного зі свободою слова. Представники мас-медіа повинні розуміти важливість свободи самовираження і користуватися нею з максимальною відповідальністю. Якщо якась інформація не відповідає дійсності, професійний журналіст повинен виправити її і принести свої вибачення.

Олена НІКІТЕНКО , спеціально для " ФАКТІВ "